Читати книгу - "Відьма, ЛІдія Тугай"

 -Так, я хочу бути щасливою!

 -Так будь.- Знизала плечима відьма. 

 -Це не так просто.

 -Це простіше ніж ти думаєш.

 -Якби це було так просто всі ходили б щасливими!

Ти не знаєш як це коли тремтіння в руках від безсилля.  Коли немає навіть сліз в очах, а серце розривається на тисячу гострих уламків, які ранять і ранять повертаючись у пам'яті уривками фраз.

 -Ти все ускладнюєш!  Просто роби те, що хочеться.  Візьми за правило хоча б одне хочу на тиждень, потім вийди на кожен день.  Просто потрібно зрозуміти, чого ти дійсно хочеш?  Це непросто.  Поїсти, поспати це теж бажання.  Емоційне вигоряння починається з придушення своїх бажань.  Ось ти можеш зупинитися і насолодитися заходом сонця, квіткою, що випадково пролетів метелик у цьому величезному мегаполісі.  Для початку хоча б насолодись чашкою кави.  Не купила в кіоску і побігла на ходу, ковтаючи його.  А вибери кафе де подають каву у  філіжанках.  Заведи собі цей ретуал.  У мене була знайома, яка тільки так і пила каву.  Вона завжди поспішала, мало спала та багато працювала.  Але!  Вона завжди знаходила затишні кафешки, де брала латте.  Потім на пінку висипала цукор.  Збирала чайною ложечкою цукрову пінку.  З'їдала її.  І тільки після цього розмішувала цукор і маленькими ковтками, насолоджуючись цими миттєвостями, випивала каву.

  А часом уламки що обертаються в пам'яті не так просто забути.  Повір я знаю на власному досвіді.

 Моя філіжанка спорожніла.  Хазяйка забрала її і поставила чашку теплого чаю з печивом. Я зазвичай рідко їм вранці.  Випила філіжанку кави і побігла у своїх справах.  Я взяла гарячий напій.   Чай пах літом.  Сушена суниця, липа...

 Я відпила перший ковток чаю і одразу в нього закохалася.  Виходити з кухні не хотілося і я просто сиділа і пила чай із печивом. 

 -Як думаєш, що тримає клітини твого тіла разом?  – продовжила розмову відьма. – Чому воно не розповзається на частини.  Так ось це магнетичне тяжіння!  А справжня смерть — це втрата магнітного зв'язку.  Все в цьому світі притягується і відштовхуватись... Ти складається з мільярдів мільярдів частинок, що притягнулися одна до одної з різними цілями.  Ти частина спільноти людей.  Ти клітинка у тілі людства.  Як клітини твого організму є тобою.  Ти єдина.  І ти множинна.  Кожна клітина має генетичну пам'ять життя.  Як і твоє тіло, має генетичну пам'ять циклу життя.  Душа безсмертна.  Душа поза тілом.  Душа об'єднує тіло.  Душа це магнітні зв'язки.  Чи ти можеш усвідомити себе?  Скільки можеш?  Чи можеш ти стати лише однією клітиною свого організму?  Ні?  Ні!  Тому що ти суспільство клітин і одна клітина просто не витримає всієї інформації усвідомлення тебе.  Занадто багато інформації для однієї клітини.  Чи багато?  А ти пробувала?  Може це і є прогрес, передати усвідомлення себе одній клітині?  Що буде з цією клітиною, дай ти їй силу думки цілого організму?!  Ця клітина збожеволіє.  Вона зможе, поки твоя увага зосереджена на ній, керуватиме організмом.  На своєму клітинному рівні..  Вийти із стану клітини вона не зможе?  Що це буде за клітина?  І що породить ця клітина?  Адже клітини розмножуються як і все у цьому всесвіті.  Чи відрізнятиметься її потомство від інших клітин?  Що це дасть організму? 

 А як дати клітині цю силу?  Увага -це і є сила.  Увага помножена на якийсь час і посилена дією.  Як довго ти можеш бути зосереджений на одному об'єкті?  Вчені довели не більше п'яти хвилин!  Дуже простий тест.  За годину, точніше, шістдесят хвилин нової інформації середньостатистична людина запам'ятовує в кращому разі тридцять відсотків.  Так ось, це у кращому випадку!  П'ять хвилин він засвоює!  П'ять.  Якщо викладач не вклався у перші п'ять хвилин, не зацікавив перші п'ять хвилин учня, то учень не дотягне до тридцяти відсотків!  Це як дати слухати музику.  Та якщо музика зайшла, мелодію ти впізнаєш у будь-якому вигляді.  Тільки впізнаєш.  Відтворити не зможеш!  Щоб відтворити нову музику необхідно знати ази!  Переклад: Ноти та ТД.  І ТП.  Тобто вчиться!  А значить піддавати клітину "уваги" знову і знову.  І тільки тоді є маленький шанс, що вона розвинеться у щось нове.  А розвившись сама покаже дорогу іншим клітинам.  Ось що зі мною відбувається. 

 -Тобто ти ракова клітина!  Тому що саме ракові клітини живуть довше, ніж потрібно.

 -Ось бачиш ти знову чіпляється за те, що є.  За існуючі шаблони.  Я щось нове.  Щось що дуже важко пояснити.  Я майбутнє.  Та й проблема ракових клітин не в тому, що вони живуть довго, а в тому, що вони об'єднуються в окремий організм, паразитуючи материнському.  Якби вони були вбудовані в організм як звичайні клітини, тільки нескінченно довго не старіючи і не вмираючи ніхто нічого і не помітив би.  Ракові клітини це клітини поза системою.  Ти знаєш, як розвивається людство?  Як людству підкидають знання?  Так ось, мені підкидають знання.  Тобто я провідник у новий виток.  Не одна я звичайно.  Нас кілька сотень.  І всі ми несемо різні знання одного цілого.  І всі ми вбудовані в систему організму.

 -Вас?  Багато?  Тобто таких, як ти? 

 – Я така одна.  Я несу у цей світ свою частину знань.  І я передаю знання.  Зараз тобі.