Читати книгу - "Ялта. Ціна миру"

Готовність Рузвельта використовувати сучасні комунікаційні технології та звертатися до людей безпосередньо через радіопередачі в неформальному стилі перенесла американську політику в нову еру. Американці відчували, що знають його краще, ніж будь-кого з його попередників чи конкурентів. Приємний оратор і дотепний співрозмовник, який однаково вправно полонив і американський простолюд, й іноземних сановників, Рузвельт також залишався загадкою, тримаючись водночас і привітно, і на відстані, спроможний зачарувати й бути осторонь навіть від найближчих співробітників і помічників. Цього майстра політичного компромісу багато представників його соціального класу почали сприймати як безпринципного та нещирого, коли він поставив «забуту людину» американської політики — людей, що перебували на дні соціальної ієрархії — у центрі своєї риторики та численних політичних ініціатив. Зробивши це, він урятував свою країну від найгірших виявів класової боротьби.

Обійнявши посаду в розпал фінансової кризи, коли більшість штатів закрила збанкрутілі банки, Рузвельт дав надію пригніченій економіці, заявивши у першій інавгураційній промові: «Хочу підкреслити своє тверде переконання, що єдине, чого ми повинні боятися — це сам страх — безіменний, нерозумний, невиправданий жах, який паралізує необхідні зусилля з перетворення відступу на поступ». Він поклав провину на Волл-стрит і пообіцяв новий підхід до вирішення економічних та соціальних проблем: «Міняльники втекли зі своїх високих місць у храмі нашої цивілізації. Ми можемо відновити цей храм до правічних істин. Міра відновлення полягає в тому, що ми покладаємося на шляхетніші суспільні цінності, ніж просто грошовий прибуток».

Рецепт Рузвельта для економічного відновлення передбачав збільшити федеральні видатки, призначені як для надання допомоги найбільш злиденним, так і для стимулювання стражденної економіки. Він також дотримався обіцянок передвиборної кампанії, тож збільшення витрат супроводжувалося скороченням бюджету, що зменшило заробітну плату федеральних службовців, допомогу ветеранам і військові витрати. Однак Рузвельту вдалося залучити на державну службу надзвичайну команду молодих та амбітних професіоналів, які реформували владу, а отже, і устрій американського суспільства для майбутніх поколінь. Проте відновлення відбувалося повільно, і в 1930-х рр. американська економіка так і не вийшла з тіні депресії. Однак Рузвельт перевершив своїх суперників, переконавши американську громадськість у тому, що він є саме тією людиною, яка проведе Америку через найболючіші економічні та соціальні випробування. Йому вдалося домогтися переобрання тричі в епоху, яка заклала основу для подальшого процвітання, але сама його не побачила.

На міжнародній арені Рузвельт занепокоєно спостерігав за зростанням нацистської загрози та японських амбіцій у Тихому океані. Він зрештою повів Сполучені Штати на війну, до якої Конгрес і народ не хотіли приєднуватися. Проте він вважав її не просто справедливою, а й визначальною для майбутніх перспектив країни та всього світу. Державний борг підскочив із 50 % ВВП 1941 р. до приблизно 120 % 1945 р., але економіка зростала, щоб не сказати процвітала, а країна виграла найстрашнішу війну в історії людства. Рузвельт доволі рано став прихильником відкриття другого фронту в Європі та підтримував наступальну військову політику на Тихому океані. На початку 1945 р., коли американські та британські сили воювали з гітлерівськими дивізіями в Бельгії, а на іншому краю світу американці успішно повернулися на Філіппіни й наблизилися до Маніли, він вважав своїм головним завданням створення міжнародної системи, яка б зробила нову глобальну війну неможливою[14].

Коли президент зійшов на борт «Квінсі» вранці 23 січня, кінець війни, що точилася понад чотири роки, вже був явно на горизонті. Новини з бойовищ у Європі безпомилково вказували на майбутніх переможців. Вторгнення союзників до Європи розпочалося 6 червня 1944 р. й успішно прогресувало протягом більшої частини літа. Американські та французькі війська 25 серпня взяли Париж, а британці 3 вересня увійшли до Брюсселя та Антверпена. Роттердам став наступною метою у стратегічних планах союзників, а верховний командувач об’єднаних збройних сил НАТО в Європі генерал Двайт Д. Ейзенгауер закликав голландців урятувати місто та його промислову інфраструктуру від німецького руйнування. Очікувалося, що союзники захоплять місто порівняно швидко і його порт забезпечить їм надзвичайно важливий пункт постачання для військ Альянсу. Проте Роттердам залишався в німецьких руках до кінця війни.

Плани союзників ще більше порушив упертий опір Німеччини на північних підступах до Антверпена, який міг би служити новим центром постачання для союзників, лише за умови, що вони отримають контроль над річкою Шельдою, яка поєднує Антверпен із морем. Здобуття міста виявилося важким і тривалим завданням. Потім відбулася операція «Маркет Ґарден», що коштувала життя багатьом британським і польським десантникам. Її джерелом стало бажання командира британських військ у Західній Європі фельдмаршала Бернарда Монтґомері прискорити просування своїх військ через Нідерланди до Німеччини. Монтґомері запропонував сміливий план під назвою «Маркет Ґарден», найбільшу повітряно-десантну операцію всієї війни. Вона мала б забезпечити захоплення мостів в Ейндговені, Неймеґені й Арнемі, глибоко в німецькому тилу, за допомогою десантного нападу, але операція виявилася погано спланованою і закінчилася жахливою поразкою.

Зима принесла нові проблеми. Шістнадцятого грудня 1944 р. за наказом Гітлера три німецькі армії розпочали контрнаступ в Арденнах у Бельгії у напрямку Антверпена, намагаючись ліквідувати «виступ» у лінії фронту союзників. Погана погода не дозволила союзникам використовувати авіацію, і Ейзенгауеру знадобилося кілька днів, щоб він і його командувачі усвідомили, що вони зіткнулися з важливою стратегічною операцією Вермахту, а не локальною контратакою. Вони наказали перекинути підкріплення в цей район, щоб урятувати 101-шу повітряно-десантну дивізію США, оточену німецькими танковими дивізіями. Двадцять другого грудня, коли погода покращилася, а німецьким танкам почало бракувати пального, союзники таки змогли скористатися повітряною перевагою та завдати величезної шкоди ворогу. Проте бої тривали і в новому році. У січні 1945 р. союзники нарешті перемогли німецькі сили. Битва коштувала американській армії дев’ятнадцять тисяч життів і поставила під питання темпи просування до Німеччини[15].

Поки західні союзники намагались оговтатися після несподіваного німецького контрнаступу та відновити стратегічну ініціативу в Арденнах, Червона армія почала великий зимовий наступ. Після катастрофічних поразок 1941 і 1942 рр. радянські війська виграли дві важливі битви 1943 р. У лютому вони знищили німецьку Шосту армію під Сталінградом, а згодом, у липні, у Курській битві розгромили кілька німецьких танкових дивізій. Восени 1944 р. Червона армія відновила контроль над усією територію СРСР у кордонах 1941 р. і розпочала завоювання Східної Європи. Вона навіть увійшла до Третього рейху, прорвавши оборону Німеччини у Східній Пруссії. Країна, яка, здавалося, перебувала на межі знищення лише два роки тому, стала найпотужнішою військовою силою в Європі.

Дванадцятого січня 1945 р. Сталін наказав своїм арміям атакувати вздовж фронту, що перевищував 700 кілометрів. Наступ, який став несподіванкою для німців, на багатьох ділянках фронту виявився успішним. До 17 січня німецькі війська були змушені покинути Варшаву та перейти за Дунай у Будапешті; 18 січня вони полишили Краків, а наступного дня Червона армія захопила Лодзь у західній Польщі. Двадцять третього січня, коли корабель «Квінсі» вирушив у Європу, радянські танки увійшли до Елбінґа у Східній Пруссії і вийшли на річку Одру. У день народження президента передові загони Червоної армії перейшли Одру. У найближчі кілька днів вони створили плацдарми лише за 70 кілометрів від німецької столиці. Видавалося, що дорога на Берлін відкрита. Американські військові експерти передбачали німецьку контратаку з півночі на фланг радянських армій, але ніхто не знав, чи зможуть німці стабілізувати свою