BooksUkraine.com » Сучасна проза » У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий 📚 - Українською

Читати книгу - "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий"

183
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий" автора Андрій Хімко. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 180
Перейти на сторінку:
рук і тіла додав ще й піску. Вода була холоднувата, тож обмивався наспіх, про себе повторюючи: «Аве, Марія!», як заклан і молитву.

«Місце тут відлюдне і навіть романтичне», — подумав Янчук, одягаючись у зовсім сиру білизну. Угамувавши дрижаки, він направився Митницею назад до Гори і по путі на моріжку наткнувся на молодицю, що наглядала за двійком поросят. Привітавшись, він спинився, мимоволі розглядаючи якісь дивні краплини-плями на її лівій щоці.

— Вибачте, дівчино, це ваші поросята?

— Я така дівчина, як ти парубок, — посміхнулася та. — Чиї ж би ще?!

— Чи не купили б ви у мене жолудів для ваших поросят? — запитав знічев'я.

— Чому б не купила, якби недорого продав, — відповіла пастушка з глузом. — А в тебе скільки їх є? — поцьвохкала вона лозиною на підсвинків.

— Та чимало буде, — не міг Янчук відірвати погляд від краплин на її лиці.

— Відрами продаси чи на вагу?

— Як захочете: і так, і так можу.

— А за відро скільки загилиш?

— Як для вас, то три керебе, — випалив Петро, не задумуючись.

— Своїх годуй за такі гроші! — посуворішала пастушка.

— А ви що пропонуєте?

— Дивлячись, яке відро. За середнє з добірними жолудями карбованця дам, хоч і це багато.

— Така ви вродлива і така скупа, аж не віриться! За карбованця я й сам їх їстиму, — Янчук зробив вигляд, що хоче йти геть.

— Зажди, хлопче! Ти справді маєш ті жолуді, чи глузуєш із мене? — ожвавилася молодиця. — Коли принесеш сьогодні та будуть добірні, то за середнє цеберко додам, може, і по двадцять копійок.

— На Кривалівці мені дають по два керебе, але далеко нести, — збрехав Петро, не думаючи. — Та доведеться, бо з вами каші не звариш, бачу, — повернувся, ніби вже йдучи геть, Петро.

— Чекай! Неси по півтора! Чуєш? По півтора заплачу! Хіба ж це мало? Бідна я, як і ти, та ще й удова, а із нужди вилізти хочеться!

— Один вісімдесят, і ні копійки менше! — торгувався Петро, в душі радіючи щастю.

— Ну й упертий ти, хлопче! Хай уже буде по-твоєму! А коли ж принесеш?

— Не раніше, як у неділю, але покажіть, куди принести, і мішок дайте, щоб було в чому.

— А своїх не маєш?

— Маю, але носитиму вашим.

— Я живу на косогорі Розкопної вулиці невдалік саду, — назвала номер хати молодиця.

— То ви і є модистка Феся?

— А ти звідки про таку знаєш?

— Потім розповім, тепер не маю часу, — спішив Петро.

— То домовились?.. А коли ж мішки візьмеш?

— В неділю вранці, а жолуді принесу по обіді. Ви ж будете вдома о четвертій-п'ятій?

— А де ж мені бути!? Певно, що вдома.

— Ну, то й домовились, — пішов Янчук геть, не оглядаючись.

Протягом тижня Янчук зранку зубрив латину та інші дисципліни, потім ішов на лекції, а увечері, попросивши мішків у тети Паші, ходив у Діброву, назбиравши так майже два лантухи жолудів. У неділю в обід під брамою у Борисовому дворі стояло їх уже повних три — адже удвох з товаришем за півдня натрусили ще стільки ж.

— Оце діло, брате! Тут відер із сорок буде! — сказав по всьому Педь, а Янчук узявся частинами носити оте багатство до Фесі...

Уже підвечір, зморений, Петро вийшов від Фесі із сімдесятьма карбованцями заробітку, добре повечерявши у неї та домовившись, що вона пошиє йому шість комірів з манишками із немаркої гамазеї, які з-під куртки виглядатимуть, ніби справжні сорочки, і до яких навіть краватку можна буде чіпляти. Більше того, Петро згодився у вільний час порізати й поколоти для неї дрова — за тридцять карбованців із обідами. Феся була щедрою у пригощанні і, хоч мала цілі гори замовлень, пообіцяла хлопцеві все відкласти, а для нього зробити роботу поза чергою. Прихильність і доброзичливість модистки була ніби аж сестринською. Єдине, чому здивувався, — вона навіть не згадала в розмові про пошуки квартиранта для неї.

— Завтра увечері приходь — забереш частину роботи. Моє вдовине спасибі тобі, Петре! Вітай бабусю, вона тебе дуже хвалить. А ще подумай, може, ти моїм човном міг би на перевозах щось заробити?

— Дякую, прийду, — спішив Янчук віднести десятку Борисові за труд у надії, що той і надалі допомагатиме йому зі збором жолудів у лісництві. — А про перевіз подумаю.

Вдома товариша не було — «десь повіявся», тож Петро лишив гроші теті Паші, хоч та й перечила, і задоволений пішов назад. По дорозі у «робкопі» купив бабусі масла, вермішелі, пшона та сала для засмажки, а вдома одразу ж сів за переписування віршів та нарису-пейзажу «Діброва», устигнувши до сну ще й лекції повторити.

За читанням піймав себе на бажанні якось відвідати кіно й театр і твердо вирішив ходити по жолуді щовечора, щоб, як радила тета Паша, підробити на контрамарку — пропуск на гальорку. Недавні відчуття безсилля від неможливості подолати постійну нужду — як прожити на тридцять карбованців стипендії?! — і зневіри у власні сили — як засвоїти у технікумі обсяг лекцій, рівний інститутському?! — при наявності реальних зароблених грошей змінилися переконанням, що він таки буде вчитися і надалі, будь-якою ціною! Тож заснув, згадуючи настанови Арсена Кузьмовича і Хорунжої.

Та коли за першими лекціями, що у значній мірі були повтореннями загальноосвітніх знань, викладачі почали висвітлювати новий поглиблений матеріал, а після пропусків деяких занять Петро помітив явні ознаки свого відставання, що грозило поганими оцінками і позбавленням стипендії, він знову завагався, чи зможе учитися. Янчуків песимізм підсилювала і заборона від бабусі Парані палити світло після одинадцятої години вечора, хоч Павлові Силовичу обмежень в тому не було. Але Петро знайшов був вихід: частенько виклянчуючи у Кліщука дозвіл на читання у його кімнаті після одинадцятої, він мимоволі добився того, що Павлові Силовичу досить скоро це набридло і він взявся доплачувати за Петрове світло по два карбованці щомісячно. Після ж першої години ночі, до якої бабуся світити дозволяла, хлопець підсідав до лампадки і читав навприсядки до мління ніг. В результаті недосипання Петро ще більше виснажився, а його «куряча сліпота» — плями-близни ув очах підвечір'ями — загострилася.

Ходіннями в Діброву за жолудями Петро підробив ще понад сотню карбованців, але якось був пійманий на

1 ... 6 7 8 ... 180
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий"