Читати книгу - "Вояки"

«Фокс ньюз» із запитанням, чому в британців є протибомбові підштаники, а в наших хлопців — ні. «Нічого подібного», — відповів репортеру Аччетта. Він сказав, що працюють над чимось іншим, а потім, відкараскавшись від дзвінка, зателефонував хлопцям із відділу балістичного захисту і спитав, над чим вони, власне, працюють. Шовкова білизна, от така була відповідь. Ні, справді — шовкова білизна. На відміну від інших натуральних тканин, що вільно «дихають» (наприклад, бавовни), шовк, коли рветься, не залишає дрібних фрагментів, які можуть потрапити в рану й інфікувати її. До того ж шовк на диво міцний. Особливо павучий шовк, відношення міцності якого до густини краще, ніж у сталі. (У Натіку, у підвалі будівлі № 4, колись навіть була «павуча кімната», де команда науковців намагалася здійснити структурний аналіз унікальної білкової структури павутиння, щоб потім його синтезувати.)

Попри міцність шовк довіри у публіки не викликає. А от кевлар — так. Люди не розуміють, що кевлар (чи його молодші кузини — спектра і дайнема) не в змозі зупинити осколки металу, якими начиняють саморобні вибухові пристрої. Для цього треба від п’ятнадцяти до сорока шарів цієї тканини — забагато для спідньої білизни. Насправді противибухові боксери зупиняють бруд та пісок, які розлітаються в разі вибуху закопаного пристрою. Це дуже важливо, бо бруд містить бактерії та грибки, що можуть спричинити глибокопроникні та важковиліковні інфекції в рані. Противибухові боксери чудові. Та вони ніяк не протибомбові, як на це натякають відповідні рекламні матеріали.

— Ну от чесно, — зауважує Аччетта, — якщо вже вороги можуть зробити бомбу, на якій підривається танк М-1 масою сімдесят тонн, то вже напевне вони зроблять бомбу, яка підірве ваші труси.

2. Бумбокс

Автобезпека для тих, хто їздить по бомбах

Час від часу таке в сільській Америці трапляється — хтось вистрілює в дорожній знак. Знак — стрілка повороту направо — стоїть при дорозі, що йде вздовж узбережжя Чесапіцької затоки. З огляду на форму дірки і на те, що дорога проходить Абердінським полігоном, імовірність того, що дірку пробила не куля, досить висока. Полігон — ділянка землі, призначена для випробовувань зброї та техніки, що мала б захищати від цієї зброї. На знаку далі по дорозі написано: «Зона дуже сильного шуму».

Я прямую до будівлі № 336 в Абердіні, куди бойові машини надходять для посилення бронезахисту — як полюбляють висловлюватись військові, «задля протистояння новітнім загрозам». Марк Роман, який цього ранку зі мною спілкується, наглядає за «сімейкою» броньованих бойових машин «Страйкер». Він використовує їх для такого собі імпровізованого навчання із захисту особового складу — мистецтва та науки про те, як вберегти людей, що перебувають усередині транспортера, який інші люди намагаються підірвати.

Зовсім необізнана, я припускаю, що в той знак поцілило щось кумулятивне. Кумулятивний заряд — це вибуховий набій подвійної дії, який використовується для проломлювання корпусу броньованих машин та ураження людей усередині. Перший вибух відправляє смертельний «подарунок» до цілі. Під час влучення вибухівка, якою начинено «подарунок», детонує. Вибух б’є по металевому диску, розташованому попереду вибухівки. Енергія вибуху, у поєднанні з контуром зброї, формує з металу вкрай швидкий уражальний елемент малого радіусу дії, який без особливих ускладнень пробиває корпус броньованої машини. Про реактивні гранатомети (РГ) чула більшість людей, хоча існують і смертоносніші, і більші варіанти кумулятивної зброї. Ходять чутки, що Іран має зразок, який може пробивати 14-дюймову[30] сталь. Тобто стріляти кумулятивним зарядом у дорожній знак — це як з гармати по горобцю.

Направду, будь-яка армія вступає в війну зі зброєю, що мала під час минулої війни. Морпіхи привезли до Іраку «Гамві»[31].

— Деякі з них, найстаріші, мали парусинові дверцята, — каже Марк, що був одним з тих морпіхів. Відтоді його волосся взялося сивиною, але готовність до дії, стан «зробімо це», яким наділяє корпус морської піхоти, він підтримує. Щойно я запитала про нові вибуховідхилювальні шасі, Марк підхопив два лежаки з роликами і ми закотилися під «Страйкера», продовживши розмову горілиць.

Спочатку в Іраку армійці пробували встановлювати броньові панелі МЕКСАС (MEXAS)[32], ефективні проти великокаліберного кулемета. «Ото ми тоді вляпалися, — згадує Марк. — РГ це не зупиняє». З таким самим успіхом можна було захищатися дорожніми знаками. Була ще думка додати плитки реактивної броні, такі собі «поптарти»[33] з вибухівкою. Коли в таку броню влучає кумулятивна граната, начинка підривається. Спрямований назовні вибух гасить кумулятивний вибух… разом із пішим місцевим мешканцем, який опинився поруч. Зважаючи на те, що під час першого іракського конфлікту багато бойових дій вели у містах, а при цьому ще й намагалися «завоювати серця та розум» місцевих — реактивна броня була б не дуже вдалим вибором.

До того ж знайшлося дещо дешевше та простіше. Марк викочується з-під машини, під якою ми лежали, і підводить мене до іншого «Страйкера». Машина нібито «вдягнута» в кринолін з надміцної сталевої решітки. Це називається «решітчаста броня»[34]. Носова частина кумулятивної гранати в разі влучення затискається між двома рейками, це її знешкоджує. Схоже на затискання носа, коли намагаєшся не чхнути. Так граната взагалі не підривається або ж блокується викид кумулятивного струменя. Так чи інак, цей спосіб виявився ефективним. «Страйкери» поверталися на базу, як їжаки, у яких замість голок кумулятивні гранати. Решітчаста броня виявилася такою ефективною, що іракські бунтівники майже відмовилися від РГ.

Але стали виготовляти бомби. На початку війни в Іраку на узбіччях доріг ховали саморобні вибухові пристрої. А що ті уражають транспорт у борти, то армія відповіла встановленням на них броньових пластин, а у вікнах — «папського скла» (прозора броня завтовшки 2 дюйми[35], така захищає Його Святість, коли він користується папамобілем). Це поліпшило ситуацію, але кулеметна турель залишалася відкритою. Вояки пробували обкладати її мішками з піском, але мішки розривались, а кулеметник нібито потрапляв у піскоструй. Тоді додали більше балістичної броні.

А це збільшило вагу. Уся ця додаткова броня призвела до того, що при русі вгору двигуни «Гамві» ревіли від перенавантаження, а на спусках у них горіли гальма. Модифікації «Страйкерів» задля підвищення безпеки додали понад 10 000 фунтів[36] маси — значно більше від того, на що ці машини були розраховані. Можна посилити підвіску та шини, замінити двигун (і все це зроблено), та однаково проблеми виникають. Після того як вага броньованої машини перевищує певне значення, вона перетворюється на Годзілу — розбиває асфальт, руйнує насипи. Літакам, які мають її перевозити, не вистачає вантажності. Коли хочуть додати нову частину для