Читати книгу - "Прокрастинація"

Страх невдачі: у пошуках досконалості

Девід — юрист з великої юридичної корпорації. У коледжі він був блискучим студентом, потім вступив до юридичного університету, попри великий конкурс. Він нерідко страждав від прокрастинації і часами до ранку засиджувався над справами чи готувався до іспитів. Та йому завжди вдавалося з усім упоратися. З величезною гордістю він почав працювати у престижній юридичній фірмі, сподіваючись, що з часом стане там партнером.

Хоча Девід добре обмірковував справи, які вів, та невдовзі він почав відкладати проведення необхідних перевірок, зустрічі з клієнтами та опис справ. Він хотів, аби його аргументи були незаперечними, але відчував, що не здатен побачити всі можливі сторони і що рано чи пізно все одно зависне. Та попри те, що зовні Девід видавався зайнятим, він знав, що робить небагато, і його не полишало відчуття, наче він самозванець. Наближався день суду, і він починав панікувати, адже не приділив достатньо часу навіть тому, щоби написати нормальний опис, не кажучи вже про блискучий. «Для мене бути крутим юристом — значить усе, — зізнавався Девід. — Та здається, я витрачаю увесь час на переживання про те, чи достатньо я крутий, і надто мало часу на те, щоб цього досягнути».

Якщо ж Девід так зацікавлений в тому, щоби бути видатним юристом, чому ж він, прокрастинуючи, уникає роботи, необхідної, аби досягнути того, чого він так хоче? Прокрастинація Девіда не дає йому змоги поставити собі важливе запитання: чи здатен він узагалі бути видатним адвокатом, як того обіцяли його характеристики зі студентських часів? Коли Девід надто довго зволікає із написанням своєї роботи, він уникає перевірки власного потенціалу. Його робота не буде відображенням його справжніх здібностей; вона радше показує, як добре він уміє працювати під тиском останньої хвилини. Коли його ефективність не відповідає його власним очікуванням (й очікуванням інших), він завжди може сказати: «Я міг би впоратись і значно краще, якби мав у запасі ще тиждень». Іншими словами, Девіда настільки лякає вирок, що він не виправдав очікувань, що він обирає уповільнити свій рух, часом навіть до катастрофічних масштабів, аби тільки уникнути того, що його максимальні зусилля хтось оцінюватиме. Його жахає загроза виявити, що від нього чекали більшого, ніж той максимум, на який він здатен.

Навіщо комусь вдаватися до таких саморуйнівних затримок, щоб уникнути осуду за невдачу у виконанні завдання — чи то написання опису справи, чи оновлення резюме, вибір подарунків для друзів і рідних, чи купівля нової машини? Людина, яка гальмує себе через власний страх невдачі, дає дуже широке визначення слову «невдача». Коли вона розчарована тим, як справилася із завданням, їй здається, що вона не просто завалила це завдання, а що провалилась як людина.

Доктор Ричард Бірі, наш колега з Консультаційного центру при Каліфорнійському університеті в Берклі, спостеріг, що люди, які бояться невдачі, можуть мати низку установок, котрі перетворюють їхнє прагнення щось здійснити на ризик, який їх лякає. Це такі установки: (1) те, що я роблю, безпосередньо відображає те, наскільки я здібний, а (2) рівень моїх здібностей визначає те, наскільки я цінний як людина, — тобто що вищі у мене здібності, то вище моє відчуття самоцінності. Тому (3) те, що я роблю, відображає мою особисту цінність. Доктор Бірі сформулював ці припущення у вигляді такого рівняння:

самоцінність = здібності = успішність виконання роботи

По суті, це рівняння можна викласти у вигляді такого твердження: «Якщо я справляюсь із роботою — значить у мене хороші здібності, тож я собою задоволений». Або: «Якщо я не справляюся з роботою — значить у мене немає здібностей, і я жахливої думки про себе». Йдеться не тільки про те, як добре ви справилися з роботою у конкретний час конкретного дня за конкретних обставин. Успішність виконання роботи — це безпосереднє мірило того, наскільки здібними і цінними ви є взагалі.

Для багатьох людей поняття здібностей належить до інтелектуальної компетенції, тож вони прагнуть, щоб усе, що вони роблять, відображало те, наскільки вони розумні, — вони мають писати блискучі описи справ, отримувати найвищі оцінки на контрольних, писати першокласні комп’ютерні коди, а в спілкуванні видавати щось винятково мудре або сипати перлами. Здібності також можна визначити у контексті певного вміння або таланту, наприклад, як добре хтось грає на піаніно, вивчає мови чи подає м’яч у тенісі. Деякі люди наголошують на своїх здібностях приваблювати людей, бути душею компанії, бути в курсі останніх тенденцій чи володіти найновішими гаджетами. Та яким би не було визначення здібностей, вони стають проблемою, коли виявляються єдиним показником чиєїсь самоцінності. Успішність виконання роботи стає єдиним мірилом особистості; більше нічого до уваги не береться. Якщо роботу виконано чудово, то її виконавець — чудова людина; якщо ж посередньо, то і виконавець її — посередність. Крапка.

Для Девіда написати юридичний опис справи — це виконати роботу, що стане мірилом не лише його здібностей як хорошого юриста, а й його цінності як людини. Якщо він тяжко працюватиме над підготовкою опису, а опис не вийде бездоганним — це означатиме, що він жахлива людина, не здатна ні на що. «Думаю, я б не витримав, якби старався зі всіх сил, а опис усе одно був би недостатньо гарним», — зізнається Девід.

Як зауважив Доктор Бірі, прокрастинація руйнує рівність між здібностями й успішністю виконання роботи:

Успішність виконання вже не можна прирівнювати до здібностей, адже людина доклала не всіх зусиль. Це значить, що незалежно від того, як врешті-решт буде виконано роботу, зв’язок між самоцінністю та здібностями збережеться. До прикладу, якщо Девід буде розчарований або його опис розкритикують, він може підбадьорити себе думкою: «Ну, я міг би впоратись краще, якби почав раніше і якби виділив більше часу на цю роботу». Або ж якщо йому вдасться успішно впоратися попри свою прокрастинацію, його відчуття вдоволеності собою може бути ще більшим, адже він думатиме: «Бачте, як я зумів уникнути провалу. А уявіть собі, що я міг би зробити, якби справді доклав до цього зусиль!»

Прокрастинація дає людям можливість заспокоювати себе вірою в те, що їхні здібності вищі, ніж це видно з їхньої роботи, і, може, навіть підтримує їхню віру в те, що вони геніальні й мають необмежений потенціал для досягнення успіху. І допоки ви прокрастинуєте, вам ніколи не доведеться зіткнутися з реальними межами ваших здібностей, якими б ці межі не були.

Деякі люди радше страждатимуть від наслідків прокрастинації, ніж від приниження через те, що вони спробували і не досягли тих результатів, на які сподівалися. Легше звинувачувати себе через неорганізованість, лінь чи небажання співпрацювати, ніж вважати себе не таким, як треба, чи недостойним, — це та невдача,