Читати книгу - "Каравал"

рудим волоссям. Напроти стояв простий юнак, на голові в нього був темний капелюх. Легенда. Хоча Скарлет і не бачила чітко обличчя, вона впізнала його за символом на капелюсі.

— Жінка запитала, чого йому хочеться понад усе, — продовжила бабуся. — Легенда відповів, що хотів би очолювати найвеличнішу на світі трупу артистів, щоб завоювати серце коханої, Анналізи. Проте жінка попередила, що отримати і те, й інше неможливо. Він мав обрати лише одне.

Легенда однаковою мірою був честолюбним і вродливим, тому вірив, що чаклунка помиляється. Він був певен, що як стане знаменитим, це дозволить йому побратися з Анналізою. Тому обрав саме це бажання. Він волів, щоб його виступи стали легендарними й магічними.

Легенький вітерець промайнув кімнатою, загасивши всі свічки, крім однієї, що відкидала світло на Легенду. Скарлет не бачила його обличчя, проте могла присягнутися: в ньому щось змінилося. Здавалося, його огорнув півморок.

— Перетворення розпочались тієї ж миті, — пояснила бабуся. — Їхню магічну дію підсилювали щирі бажання Легенди, що несли в собі потужну силу. Відьма пообіцяла, що його виступи перетворяться на дивовижне поєднання правди та вигадки, якої досі ще не бачила жодна жива душа. Проте вона також попередила, що кожне бажання має ціну. Що частіше він виступатиме, то більше перевтілюватиметься у ролі, які виконуватиме. Як гратиме негідника, то й сам таким стане.

— Отже, це означає, що він негідник? — поцікавилась Телла.

— А що сталося з Анналізою? — позіхнула Скарлет.

Бабуся зітхнула:

— Відьма не збрехала, коли казала, що Легенда не зможе одночасно мати і славу, і кохання. Легенда був уже не тим хлопчиною, котрого вона покохала. А тому Анналіза вийшла заміж за іншого чоловіка, розбивши тим самим серце Легенди. Він став знаменитим, як того й бажав. Легенда стверджував, що Анналіза його зрадила, і зарікся більше ніколи нікого не кохати. Дехто назвав би його поганцем. А хтось вважає, що чари піднесли його до рівня бога.

Крихітна Телла та маленька Скарлет вже перебували на півдорозі до царства сновидінь. Їхні оченята були заплющені, а губи перетворилися на перевернуті півмісяці. При слові «поганець» Телла скривилась, а Скарлет усміхнулась після згадки про магію Легенди.

6

карлет прокинулась із відчуттям, що загубила щось дуже важливе. На відміну від більшості ранків, коли вона ледь розплющувала очі, довго ніжилась у ліжку, уважно оглядаючи все довкола, перш ніж з нього сповзти, того ранку Скарлет рвучко розплющила очі. Під нею все хиталось.

— Обережніше, — схопився Джуліан, намагаючись стримати, поки вона не спробувала підвестись у човні. Звісно, якщо це невеличке коритце можна було назвати човном. На ньому було замало місця навіть для двох.

— Скільки я проспала? — Скарлет сполохано вхопилась за борти човна.

Навпроти веслував Джуліан, обережно занурюючи весла у незнайоме море, щоб не забризкати Скарлет. Вони пливли у рожевій воді, по якій розходилися широкі бірюзові кола від весел, а тим часом над видноколом сходило мідне сонце.

Це був ранок, хоча Скарлет здавалось, що її сон тривав більше ніж один світанок. Востаннє, коли вона бачила Джуліана, його обличчя було гладеньким. Зараз на ньому з’явилась щонайменше дводенна щетина. Він виглядав навіть ще більш підлим, ніж коли вовком скалився на узбережжі.

— Ах ти ж мерзотник! — Скарлет вдарила його по обличчю.

— Ай! А це за що? — яскраво-червоний слід запалав на щоці. Колір люті та покарання. Часом їй і справді важко було тримати язик за зубами, проте вона ще ніколи нікого не била.

— Пробач, я не хотіла, — Скарлет міцно схопилась за борти, чекаючи на удар у відповідь.

Щока Джуліана спалахнула червоною люттю, щелепа затремтіла від напруги, проте він і пальцем її не торкнув.

— Не бійся. Я ніколи не б’ю жінок, — Джуліан опустив весла і подивився їй в очі. Жодного сліду від того звабливого погляду у винному льоху чи хижацького на узбережжі, спроб причарувати чи залякати. Скарлет бачила, як змило тінь його брутальної зовнішності, коли батько бив Теллу. Джуліан був так само наляканий, як і Скарлет. Слід її долоні поступово зникав зі щоки Джуліана, а з ним, здавалось, зникав і страх Скарлет. Не кожен реагував так само, як батько.

Пальці Скарлет відпустили борти, хоч руки її й досі тремтіли.

— Пробач, — знову перепросила вона, — проте тобі й Теллі не слід було...чекай, — Скарлет зупинилась. Відчуття, що вона згубила щось вкрай важливе, знову нахлинуло. І то було не «щось», а «хтось» зі світлим медовим волоссям, лукавою усмішкою та янгольським обличчям. — Де Телла?

Джуліан знову взявся за весла, цього разу забризкавши Скарлет. Крижані краплі впали на її коліна.

— Ти щось їй заподіяв, я присягаюсь...

— Заспокойся, ягідко...

— Моє ім’я Скарлет.

— Мені байдуже. Із твоєю сестрою все гаразд. Ти знайдеш її на острові, — Джуліан показав веслом напрямок їхнього кінцевого маршруту.

Скарлет вже готова була продовжити суперечку, проте усе, що вона хотіла наговорити морякові, розтануло, як масло на кінчику язика.

На горизонті виднівся острів, котрий не мав нічого спільного з Трісдою, з її чорними пісками, скелястими печерами та хирлявими чагарниками. Цей крихітний клаптик землі був розкішним та живим. Сяюча димка кружляла довкола дивовижних зелених гір. Усе було вкрито деревами, що сягали неба, мов величезні смарагди. З найвищої вершини спадав блакитний водоспад, що переливався та зливався розмаїттям кольорів, як павичеве пір’я, зникаючи у забарвлених світанком хмаринках, що танцювали навколо казкового острова.

«Остів сновидінь!» — здогадалася Скарлет.

Острів сновидінь. Про існування цього острова Скарлет довідалася лишень із квитків. Вона збагнула, до чого був прикутий її погляд. Приватного острова Легенди.

— Тобі пощастило, що проспала всю дорогу сюди. Решта вояжу була не такою мальовничою, — Джуліан мовив це так, ніби їй зробили послугу. Та попри красу острова, її гнітили думки про інший острів.

— Як далеко ми від Трісди? — поцікавилась Скарлет.

— Ми десь між Завойованими островами та Південною Імперією, — лінькувато відповів Джуліан, ніби вони просто прогулювались по пляжу біля батьківського маєтку.

Насправді так далеко від домівки вона ще ніколи не була. Очі запекли від солоних бризок.

— Скільки минуло днів після нашого зникнення?

— Сьогодні тринадцяте. Перш ніж ти знову мене вдариш, тобі варто знати, що сестра виграла вам час, інсценувавши викрадення.

Скарлет згадала