Читати книгу - "Стрімголов. Історія одного життя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Невідомо, як саме ТОКФ впливав на нервові закінчення, проте, за деякими припущеннями, він найбільше вражав мієлінову оболонку нервів і, за словами Сінклера, не мав протиотрути. Він кинув мені виклик — розробити модель хвороби на тварині. Зважаючи на свою любов до безхребетних, я одразу подумав про земляних черв’яків: у них містилася величезна кількість нервових волокон, укритих мієліновою оболонкою. Саме ці волокна відповідали за здатність черв’яків миттєво скручуватися у разі травми чи небезпеки. Черв’яки порівняно легко підлягали дослідженню, та й діставати черв’яків у будь-яких кількостях не становило проблеми. Я гадав, що на додачу до червів можу взяти курчат і жаб.
Варто було нам обговорити проект, як Сінклер засів у своєму заставленому книгами кабінеті. Після цього не лише я, але й уся лабораторія майже не могла до нього доступитися. Інші дослідники були старшими й раділи, що можуть самостійно продовжувати роботу. Я ж, навпаки, був новачком і страшенно потребував порад і вказівок. Я намагався потрапити до Сінклера, але після півдесятка спроб усвідомив, що це марна справа.
Робота пішла погано від самого початку. Я не знав, якої концентрації має бути ТОКФ, у який спосіб його потрібно випробовувати, не уявляв, чи варто підсолоджувати його, щоб замаскувати гіркий смак. Спершу черв’якам і жабам не припали до душі триортокрезилфосфатні ласощі мого приготування. Проте курчата, здавалося, ладні були поглинати будь-що — це було видовище не з приємних. Попри їхню ненажерливість, дзьобання і лемент, що вони здіймали, я почав пройматися до них теплими почуттями, певною мірою пишатися їхньою галасливістю та енергійністю, цінувати їхні індивідуальні особливості поведінки й риси «характеру». За кілька тижнів лапи курчат почали слабнути — дія ТОКФ давала про себе знати. На цьому етапі я подумав, що він подібний до нервово-паралітичних газів (руйнівних для ацетилхоліну, який є нейромедіатором). Половині напівпаралізованих пташок я почав давати протиотруту — холінолітичні засоби. Прорахувавшись із дозуванням, я примудрився прикінчити усіх цих курей. Інша ж половина піддослідних, які не вживали протиотруту, хворіли й слабнули — я заледве міг це стерпіти. Фіналом дослідження стало те, що у моєї улюбленої курки, яка не мала імені (лише номер 4304), підкосилися паралізовані лапи, й вона, жалісно сокочучи, впала на землю. Вона мала незвично лагідну й покірну вдачу. Коли я за допомогою хлороформу вкоротив їй віку, то виявив пошкодження мієлінової оболонки периферичних нервів і нервових аксонів у спинному мозку, так само як і в постраждалих людей, яким зробили розтин.
Також я виявив, що ТОКФ викликає порушення рефлексу швидкого скручування у земляних черв’яків, не впливаючи на характер інших їхніх рухів. Також зауважив руйнування у них мієлінових оболонок нервових волокон, навіть тоді, коли черв’яки, позбавлені таких оболонок, лишалися неушкодженими. Втім я відчував, що цей експеримент загалом був провальним і годі мені сподіватися стати колись дослідником. Я докладно описав свій експеримент у звіті, пропускаючи написане крізь себе, а тоді спробував викинути з голови спогади про цю жалюгідну подію.
Я був пригніченим через провал свого дослідження і самотнім, бо усі мої друзі полишили університет. Відчував, що поринаю у якийсь тихий, але бентежний відчай. Єдину полегкість приносили фізичні навантаження, тому я щовечора влаштовував тривалу пробіжку вздовж Айсісу. Зазвичай бігав десь із годину, після чого пірнав у річку і плавав. Потім, мокрий і трохи промерзлий, я вертався до свого благенького помешкання напроти церкви Христа. Ковтав якийсь холодний обід (курчат я більше їсти не міг) і брався писати до пізньої ночі. Ці рукописи з назвою «Нічні ковпаки» були шаленими, але безуспішними спробами філософувати, вигадувати якісь рецепти життя і підстави для просування вперед.
Куратор із Королівського коледжу, який намагався відмовити мене від роботи під керівництвом Сінклера, відчув мій стан (це мене дуже здивувало й підбадьорило, адже тоді я взагалі не був певен, що він пам’ятає про моє існування) і висловив занепокоєння моїм батькам.
Порадившись між собою, вони вирішили, що мене потрібно витягнути з Оксфорда й завантажити важкою фізичною працею від світання до смеркання у якій-небудь приязній і доброзичливій спільноті. Батьки вважали, що найбільше для цієї мети підходить кібуц,[45] та й мені припала до душі ця ідея, хоч я і не мав жодних релігійних чи сіоністських намірів. Тож згодом відбув до Ейн а-Шофету, «англосаксонського» кібуцу поблизу Хайфи,[46] де передбачалося, що зі мною спілкуватимуться англійською, допоки я, за їхніми сподіваннями, не оволодію вільно івритом.
Літо 1955 року провів у кібуці. Я мав вибір — працювати в дендрарії чи з курми. Ці птахи відтепер наводили на мене жах, тому я обрав роботу в дендрарії. Ми прокидалися вдосвіта, снідали всією громадою і вирушали на роботу.
Мене вражало, що на обід, вечерю та навіть на сніданок на столах постійно стоять величезні миски рубленої печінки. Рогатої худоби у кібуці не було, і мені було невтямки, як із самих лише курей можна отримати з півсотні кілограмів печінки щодня. Коли ж поцікавився цим, довкола вибухнув регіт: мені пояснили, що те, що я прийняв за печінку, було насправді рубленим баклажаном — овочем, якого я ніколи не куштував в Англії.
Я був у хороших стосунках із усіма (принаймні з будь-ким міг перекинутися словом), але ні з ким не зближувався. У кібуці жило повно сімей, чи радше одна величезна родина, в якій усі батьки доглядали всіх дітей. Серед них я виділявся як одинак, що не мріяв у майбутньому жити в Ізраїлі (як багато хто з моїх двоюрідних братів). Мені не дуже добре вдавалися світські теревені, і за перші два місяці я недалеко просунувся у вивченні івриту, попри посилені заняття в ульпані.[47] Утім на десятому тижні вже знічев’я почав розуміти цю мову й висловлюватися нею. А значні фізичні навантаження й присутність
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стрімголов. Історія одного життя», після закриття браузера.