Читати книгу - "Стань сильнішим"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нас розділяло не більше п’яти метрів. Хіба він не розчув мене? Я замислилася. Можливо, він почув щось інше, не те, що я сказала? Можливо, моя раптова зворушена ніжність захопила його зненацька і його так приголомшили почуття, що забракло слів? Як би там не було, це було дивно і мені не подобалося. Моєю емоційною реакцією стало зніяковіння, а потім сором.
За декілька хвилин я досягла протилежного скелястого берега, де вже зупинився, відсапуючись, Стів, готовий плисти назад. Ми були за два кроки одне від одного. Я глибоко вдихнула і обміркувала можливість спробувати знову. Одна поетична спроба нав’язати зв’язок уже поставила мене поза зоною комфорту, але друга спроба здавалася насправді лячною і, можливо, безглуздою. Але я знала, що Стів саме так би вчинив. Він спробував би зо двадцять разів, але він хоробріший за мене. У пісні «Алілуя» Леонарда Коена10 є слова:
Можливо, нагорі є Бог,
Та все, чого навчила мене любов, —
Стріляти в того, хто наставить зброю.
Ось так мене виховували: завдай болю, перш ніж завдадуть болю тобі або принаймні водночас. Якщо один раз ризикнеш і постраждаєш, вважай себе навченим. Якщо ризикнеш удруге і знову постраждаєш, ти йолоп. Любов і досі залишається для мене найстрашнішою ареною.
Я не могла змиритися зі страхом, який відчувала, грузнучи ногами в намулі озера, попри те що недавно закінчила книжку про вразливість і сміливість. Отож я наказала собі: «Говори серцем». Я всміхнулася з надією зробити Стіва лагіднішим і спробувала вдруге встановити зв’язок: «Це так чудово. Мені подобається плавати з тобою. Я відчуваю, що ми такі близькі».
Здавалося, він подивився крізь мене, а не на мене, відповівши: «Ага. Приємно поплавати», і поплив далі. «Це суцільна нісенітниця, — подумала я. — Що відбувається? Не розумію, почуватися мені приниженою чи розлюченою?» Мені хотілося плакати і верещати. Натомість, відчуваючи занепокоєння, я глибоко вдихнула і попливла назад через бухту.
Я наздогнала Стіва майже біля причалу. Я була фізично та емоційно виснажена. У мене навіть трохи паморочилося в голові. Стів підплив до хиткої металевої драбинки і почав вибиратися вгору.
— Можеш повернутися назад у воду? — запитала я. Це все, на що я була здатна.
Він зупинився і повернувся до мене, не знімаючи рук із поруччя.
— Повернися у воду, будь ласка!
Стів спустився.
— Що сталося? — запитав він, коли ми подивилися одне одному у вічі, тримаючись на плаву біля пристані.
«Що відбувається? — думала я. — Він хоче знати, що відбувається? Я й гадки не маю, що відбувається». Я знала лишень те, що, пливучи до доку, вже обміркувала сценарій на ранок, і, якщо нічого не зробити, нам доведеться прожити жахливий день. Подібні непорозуміння траплялися вже тисячу разів.
Ми піднялися б на берег, повитиралися і пішли до будинку. Ми б кинули свої рушники на поруччя ґанку, увійшли до кухні, і Стів запитав би: «Що у нас на сніданок, крихітко?»
Я б зиркнула на нього і саркастично випалила: «Не знаю, кри-и-ихітко. Зараз запитаю у сніданкової феї». Я б звела очі до стелі і уперла руки в боки. «О сніданкова феє! Що в нас на сніданок?» Витримавши достатньо тривалу драматичну паузу, я б завела старої доброї пісні: «Знаєш, Стіве, я забула, що таке відпустка. Я забула, що я відповідальна за сніданок. І за обід. І за вечерю. І за прання. І за збирання речей. І за окуляри. І за сонцезахисний крем. І за спрей від комарів. І за покупки. І…» Десь посередині цієї ієреміади Стів поглянув би мені в очі і в щирому збентеженні запитав: «Щось сталося? Я щось пропустив?» А потім між нами почалася б «холодна війна» тривалістю від чотирьох до двадцяти чотирьох годин.
Ми могли б відбути цю суперечку із заплющеними очима. Але це було озеро Тревіс і наша особлива відпустка. Я хотіла чогось іншого. Я подивилася на чоловіка і, замість того щоб вдаватися до звинувачень, спробувала новий підхід: «Я намагалася зав’язати з тобою душевний зв’язок, але ти відштовхуєш мене. Я не розумію цього».
Він вирячився на мене. Озеро біля доку було близько десяти метрів завглибшки, і ми увесь час хлюпалися на місці.
Отож мені доводилося думати швидко. Це було нове для мене. Протягом тридцяти секунд, які здавалися годиною, в моїй голові снували суперечливі думки: «Будь доброю. Ні, дістань його! Будь доброю. Ні, захисти себе; помстися йому!»
Обравши доброту і довіру, я повністю поклалася на техніку, якої навчалася під час свого дослідження, — на фразу, яка в численних варіаціях виникала знову і знов. Я сказала:
— Я відчуваю, що ти мене відштовхуєш, і вигадала собі, ніби ти дивишся, як я пливу, і думаєш: «Мужик, вона старіє. Вона вже навіть не здатна плавати кролем». Або що ти подивився на мене і подумав: «Вона вже не так чудово виглядає в купальнику Speedo, як двадцять п’ять років тому».
Стів здавався схвильованим. Він не вибухає гнівом, коли засмучений, а глибоко вдихає, стискає губи і киває. Ймовірно, це добре допомагає йому в роботі педіатра, але я знаю: це свідчить про те, що він схвильований. Він повернувся до мене спиною, потім обернувся знову і сказав:
— От лайно. Ти показуєш свою вразливість, так?
Я відповіла миттю:
— Так. Але я майже гніваюся. Тому мені важливо почути, що ти скажеш. Дуже. — Фраза «і я вигадала собі», яку я використала, можливо, і з’явилася в дослідженні як важливий інструмент, але я вимовила її вперше і відчувала, фізично й емоційно, як мені забило памороки.
Стів знову відвернувся. Після паузи, яка знову здалася мені вічністю, він нарешті сказав:
— Я не хочу робити цього з тобою. Я справді не хочу.
Я відразу ж запанікувала: «Що відбувається? Що це означає — “я не хочу робити цього з тобою”? От паскудство. Чи це означає, що він не хоче плавати зі мною? Або говорити зі мною?» Тоді промайнула думка, що, можливо, під «цим» він має на увазі наш шлюб. Час сповільнився, усе відбувалося наче в уповільненій зйомці, поки мене не повернули до реальності його слова:
— Ні. Я справді не хочу говорити про це з тобою зараз.
Мені забракло інструментів і терплячості.
— Дуже погано. Ми вже говоримо. Саме зараз. Бачиш? Я говорю. Ти говориш. Ми розмовляємо!
Помовчавши декілька секунд, Стів нарешті обернувся обличчям до мене і сказав:
— Послухай, Брене, я зовсім не проти проводити час з дітьми. Я справді не проти.
Що? Я була надто збентежена:
— Що ти маєш на увазі? Про що ти кажеш?
Стів пояснив, що не проти покататися з дітьми на надувних плотах. Йому навіть подобається шукати разом з ними «таємні скарби», і він хотів би
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стань сильнішим», після закриття браузера.