Читати книгу - "Володар Перстенів"

Найстарший із них, улюбленець Більбо, був Фродо Торбин. Коли Більбо виповнилося дев'яносто дев'ять, він зробив Фродо своїм спадкоємцем і оселив у Торбиному Куті; і це остаточно перекреслило надії Сумоселів-Торбинів на спадок. Виявилося, що Більбо та Фродо мають уродини в один день, 22 вересня. «Фродо, ти би перебрався до мене, мій хлопче, — сказав якось Більбо. — І тоді ми зможемо разом святкувати наші уродини». Тоді Фродо перебував у парубочих літах — так гобіти говорять про безвідповідальний вік після двадцяти, між дитинством і дорослішанням у тридцять три роки.

Минуло ще дванадцять років. Щороку Торбини дуже весело святкували в Торбиному Куті свої уродини; але тепер було зрозуміло, що цієї осені очікується щось виняткове. Більбо мало виповнитися сто одинадцять, 111 — доволі чудернацьке число і дуже поважний вік для гобіта (Старий Тук дожив тільки до 130); а Фродо мало виповнитися тридцять три, 33 — важливе число, дата його «дорослішання».

У Гобітоні та Поріччі заходилися плескати язиками; і чутки про очікувану подію облетіли весь Шир. Життя і вдача пана Більбо знову стали головною темою розмов; і старі гобіти раптом знайшли зацікавлених слухачів для своїх спогадів.

Ніхто не мав таких уважних слухачів, як старий Гем Правоніг, відомий за прізвиськом Дідусь. Якось він теревенив у «Гілці плюща» — невеликій корчмі при порічанській дорозі; говорив він поважно, бо ось уже сорок років доглядав сад у Торбиному, а до того часу допомагав старому Норолюдові. Тепер, коли сам він старів і костенів, роботу переважно виконував його наймолодший син, Сем Правоніг. І батько, і син були у дружніх стосунках із Більбо та Фродо. Вони мешкали на самому Пригірку, під номером З на Торбиному Узвозі, якраз під Торби ним Кутом.

— Дуже поштивий і ґречний гобіт наш пан Більбо, я завжди це казав, — проголосив Дідусь. І не збрехав: Більбо був із ним дуже люб'язний, кликав «Майстром Гемфастом» і постійно радився щодо вирощування овочів — у справах «корінців», а особливо картоплі, бо вся околиця мала Дідуся за найбільшого авторитета (і сам він із цим погоджувався).

— Ну, а як цей Фродо, який у нього живе? — запитав старий Дуб із Поріччя. — Прізвище його Торбин, але, кажуть, він більш як наполовину Брендіцап. Мене дивує, чому Торбини шукають собі жінок десь аж у Цаповому Краї, де народ такий чудний.

— І не дивно, що чудний, — втрутився Деді Двоніг (сусід Дідуся), — якщо вони живуть не на тому боці ріки Брендівинної, біля самого Пралісу. А це місце темне і недобре, якщо бодай половина з того, що кажуть, правда.

— Ти правий, Деде! — сказав Дідусь. — Зрозуміло, що не в самому Пралісі живуть Брендіцапи з Цапового Краю, та вони справді чудної породи. Возяться в човнах тією рікою — де таке бачено? То й не дивно, що буде біда, ось побачиш. І все ж, панич Фродо — юнак, із котрим приємно мати справу. Дуже подібний на Більбо і не тільки з лиця. Зрештою, його батько теж із Торбинів. Скромним і порядним гобітом був пан Дрого Торбин; і нічого особливого не можна було про нього розказати, аж поки він не втонув.

— Утонув? — перепитало кілька голосів. Звісно, вони і раніше чули ці й інші сумнівні плітки; та гобіти мають пристрасть до сімейних історій і готові були послухати цю оповідку ще раз.

— Ну, таке кажуть, — почав Дідусь. — Бачте, пан Дрого побрався з бідолашною панною Примулою Брендіцап. Вона була кузиною пана Більбо по материній лінії (її мама — наймолодша з дочок Старого Тука); а пан Дроґо був його троюрідним братом. Отже, панич Фродо є його і двоюрідним, і троюрідним братом, тобто близькою родиною, розумієте. Якось пан Дроґо гостював у тестя, старого господаря Ґорбадока, у Бренді-холі, як це частенько бувало після його одруження (сам він був не проти добре попоїсти, а старий Горбадок умів щедро пригощати); і поплив він човном рікою Брендівинною; і він, і його дружина втопились, а бідний панич Фродо був іще зовсім дитям, отаке-то.

— Чув я, після вечері вони попливли на прогулянку при місяці, — сказав старий Дуб, — і потопила човен якраз Дроґова вага.

— А я чув, що це дружина його штовхнула, а він потягнув її за собою, — встряв Пісковик, гобітонський мірошник.

— А ти не вір усьому, що чуєш, Пісковику, — урвав Дідусь, який недолюблював мірошника. — Не треба балакати про штовхання і тягання. Човен — то річ ненадійна, і оком не змигнеш, а він перекинеться. Хай там як, а той панич Фродо залишився сиротою і, так би мовити, викинутим на берег поміж тих чудних цаповинців, у тому їхньому Бренді-холі. Справжній кролятник, та й годі. У старого Ґорбадока завжди товклися не менше як дві сотні родичів. Пан Більбо зробив добре діло, коли забрав звідти юнака, щоби той пожив серед порядних гобітів.

Але, напевно, Сумосели-Торбини були цим неприємно вражені. Вони сподівалися, що їм дістанеться Торбин Кут, коли пан Більбо зник і нібито помер. І ось він з'являється і виставляє їх за двері; далі живе-поживає й анітрохи не старіє, щоби йому ще стільки ж прожити! Раптово у нього з'являється спадкоємець, і всі папери оформлено як годиться. І вже ніколи Сумоселам-Торбинам не бачити Торбиного Кута, принаймні нате сподіватимемося.

— Чув я, грошей там чималенько приховано, — сказав незнайомець, котрий приїхав у справах із Великого Ритова в Західній Чверті. — Біля верхівки вашого пагорба, кажуть, повно тунелів, які просто забиті скринями зі золотом, сріблом і коштовностями.

— Ну, то ти знаєш більше за мене, — відповів Дідусь. — Про коштовності я нічого не чув. Пан Більбо грошей не шкодує, і, здається, йому їх не бракує; але про тунелі я нічого не знаю. Я бачив пана Більбо, коли той повернувся шістдесят років тому, а я був тоді юнаком. Тільки-но став підмайстром у старого Норолюда (а він кузен мого батька), та він узяв мене до Торбиного Кута стерегти город, поки йшов розпродаж, аби не тинялись усякі й не витоптували городини. І тут саме пан Більбо піднімається на Пригірок, веде поні зі здоровенними торбами та парою скринь. Ясна річ, там було повно коштовностей із чужинецьких країв, де, кажуть, є золоті гори; але щоби наповнити тунелі — стільки не було. Втім, про це більше знає мій Сем. Він не вилазить із Торбиного Кута. Схиблений на розповідях про давні часи,