BooksUkraine.com » Дитячі книги » Мері Поппінс 📚 - Українською

Читати книгу - "Мері Поппінс"

159
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Мері Поппінс" автора Памела Ліндон Треверс. Жанр книги: Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 43
Перейти на сторінку:
був ПОСМІХ ЛЮДСЬКИЙ для всієї Вулички, і чимало людей дякyвaло долі, що він не їхній собака. «А як Ендрю любив його і, де лиш міг, шукав з ним зустрічі. Іноді їм щастило хіба що мимохідь обнюхати одне одного в Парку, але траплялось, хоч і дуже рідко, що вони довгенько гомоніли собі вдвох під хвірткою. Тоді приятель переказував Ендрю всі міські плітки і при цьому так безцеремонно реготався, що відразу було видно, як він усім тим гордує.

І раптом посеред розмови з вікна лунав голос міс Жайворон, і чужий пес підводився, показував їй язика, підморгував Ендрю і перевальцем рушав від хвіртки, ніби йому було байдужісінько про все на світі.

Ендрю, звичайно, ніколи не дозволялося виходити за хвіртку, хіба що з міс Жайворон — на прогулянку до Парку — або з котрою її служницею — робити манікюр.

Тож уявіть собі, як здивувались Джейн і Майкл, побачивши, що Ендрю сам-самісінький женеться повз них Парком, прищуливши вуха й задерши хвоста, ніби доганяючи тигра.

Мері Поппінс рвучко смикнула візок з Близнятами на себе, щоб Ендрю зопалу не увігнався в нього та не перекинув разом з дітлахами. А Джейн з Майклом почали його дражнити.

— Ти, Ендрю, а де твоє пальто? — загукав Майкл, підробляючись під тонкий, пискливий голосок міс Жайворон.

— Ендрю, капосний хлопчиську! — підхопила Джейн, і, звісно, голосок міс Жайворон вийшов у неї краще, бо вона ж була дівчинка.

Але Ендрю тільки зневажливо глянув на обох і голосно загавкав, дивлячись на Мері Поппінс.

— Гав-гав? — проказав він дуже швидко.

— Постривай лиш. Здається, звернути направо, і перший будинок з лівого боку, — сказала Мері Поппінс.

— Гав-гав? — знов так само швидко кілька разів промовив Ендрю.

— Ні, садка там немає. Тільки задвірок. Ворота майже завжди відчинені.

Ендрю знов загавкав.

— Я не певна, — сказала Мері Поппінс. — Але, мабуть, що так. Він звичайно приходить о цій порі додому.

Ендрю задер голову і щодуху припустив бігти. У Джейн і Майкла очі з дива поробились завбільшки як блюдця.

— Що він сказав? — в один голос запитали діти.

— Просто собі привітався, — промовила Мері Поппінс і так затиснула губи, наче не збиралась більше випустити з них ані словечка.

А Джон з Барбарою все щось лебеділи у візочку.

— Ні, не просто так, — озвався Майкл.

— Не просто! — підхопила Джейн.

— Ну, звичайно, ви ж краще знаєте. Як завжди, — згорда відказала Мері Поппінс.

— Я знаю! Він, мабуть, питався у вас, де хтось живе, — почав був Майкл. — Я знаю…

— Ну, коли ти знаєш, то чого ж морочиш мені голову й розпитуєш? — озвалась Мері Поппінс. — Я тобі не довідник.

— Ох, Майкл є, — вимовила Джейн. — Вона ж нічого ніколи не скаже, якщо ти з нею так говоритимеш. Мері Поппінс, скажіть нам, будь ласка, що вам казав Ендрю!

— Спитай он його! Він знає! Пан Всезнайко! — сказала Мері Поппінс, зневажливо кивнувши головою на Майкла.

— Ох, ні, я не знаю, слово честі, не знаю! Мері Поппінс, ну скажіть!

— Пів на четверту. Час іти на підвечірок, — сказала Мері Поппінс, повернула візок і знов так міцно стулила губи, наче це були не губи, а корабельний люк.

За цілу дорогу додому вона не промовила ані слівця.

Джейн з Майклом трохи відстали.

— Це ти винен! — сказала Джейн. — Тепер ми ніколи не дізнаємось!

— То й не треба! — затявся Майкл і щосили штовхнув свій самокат. — Я й не хочу знати.

Та насправді він страшенно хотів довідатись. І сталось так, що й він, і Джейн, і геть усі у Вуличці дізналися про це ще до підвечірку. ти з Мері Поппінс саме мали перейти Вуличку навпроти свого Будинку, як почули крики біля сусіднього: там робилося щось дивне. Обидві покоївки міс Жайворон бігали, мов несамовиті, по садку, зазираючи під кожний кущ і заглядаючи на кожне дерево, так наче загубили найдорожчий скарб. Там-таки преповажно збавляв час і Робертсон Ей, змітаючи мітлою жорству на доріжці в садку міс Жайворон, ніби сподівався знайти загублений скарб під камінцями.

Сама міс Жайворон метушилася в садку, вимахувала руками й знай кричала:

— Ендрю, Ендрю! Ох, він пропав! Мій любий хлопчик пропав! Треба повідомити поліцію! Я поїду до Прем'єр-Міністра!

— Бідолашна міс Жайворон! — зітхнула Джейн і кинулась через дорогу.

Їй стало страшенно шкода міс Жайворон, що здавалась такою пригніченою.

Але втішив міс Жайворон не хто інший, як Майкл. Уже повернувши до хвіртки Будинку Номер Сімнадцять, він окинув поглядом Вуличку і побачив…

— Он біжить Ендрю! Міс Жайворон, дивіться, оно, завертав за будинок Адмірала Бума!

— Де? Де він? Покажи! — вигукнула міс Жайворон, ледве зводячи подих, і подивилася туди, куди показував Майкл.

І справді, Ендрю був там. Він ішов так поволеньки й так спокійно, ніби нічим у світі не журився, а обіч нього виступав великий пес, що був наполовину ердель, наполовину гончак, і обидві половини були гірші.

— Ну, слава богу! — вигукнула міс Жайворон і голосно зітхнула. — Який тягар спав з моєї душі!

Мері Поппінс із дітьми стояли у Вуличці біля хвіртки будинку міс Жайворон. Сама міс Жайворон та обидві її покоївки посхилялися на огорожу. Робертсон Ей кинув замітати й сперся на держак мітли, і всі вони мовчки дивилися, як Ендрю повертається додому.

А вони з приятелем спокійнісінько підходили до гурту, безтурботно помахуючи хвостами і попідводивши вуха; і, глянувши в очі Ендрю, кожний би сказав, що хоч би які цей собака мав думки, він не збирається від них відступатись.

— Ох, цей жахливий пес! — промовила міс Жайворон, углядівши супутника Ендрю. — Геть, іди геть, іди додому! — закричала вона.

Але пес тільки сів на тротуар, почухав лівою лапою праве вухо й позіхнув.

— Геть, іди геть! Іди собі! — Міс Жайворон люто махала на пса руками. — А ти, Ендрю, — вела вона далі, — іди додому зараз мені! Щоб оце піти собі кудись, та ще як — самісінькому й без пальта! Я вкрай тобою незадоволена!

Ендрю спроквола гавкнув, але не поворухнувся.

— І що тільки ти, Ендрю, собі думаєш? Іди додому, зараз же! — наполягала міс Жайворон.

Ендрю знов гавкнув.

— Він каже, — озвалася Мері Поппінс, — що не піде додому.

Міс Жайворон обернулася і згорда подивилася на неї.

— Звідки ви знаєте, що каже мій собака, дозвольте вас запитати? Звичайно ж, він піде!

Але Ендрю тільки труснув головою і кілька разів стиха завив.

— Він не піде, — знов сказала Мері Поппінс. — Не піде, якщо разом з ним не піде його приятель.

— Які нісенітниці! — розсердилася міс Жайворон. — Такого бути не може! Невже

1 ... 6 7 8 ... 43
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мері Поппінс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мері Поппінс"