Читати книгу - "Незнайомка з Вілдфел-Холу"

class="p1">– Але за допомогою таких засобів, – сказав я, – ви ніколи не зробите його доброчесним. А що таке доброчесність, місіс Грем? Хто доброчесний – той, хто може опиратися спокусам, чи той, у кого ніяких спокус немає? Хто сильний – той, хто долає перешкоди і прямує до мети завдяки величезним зусиллям, чи той, хто сидить у кріслі цілий день і тільки дровець у коминок підкидає та попиває собі чай? Якщо ви хочете, щоб ваш син гідно пройшов по життю, то не повинні прибирати з його шляху каменюки, а натомість маєте вчити його твердо ходити по цьому камінню – і не водити його за руку, а дати йому можливість вчитися ходити самому.

– Я водитиму його за руку, містере Маркгаме, поки він не зможе ходити сам, і прибиратиму стільки каменюк із його шляху, скільки зможу, а також навчатиму його уникати решти каміння – чи твердо ходити по ньому, як ви кажете, – бо коли я зроблю все, від мене залежне, то там усе одно ще багато каменюк залишиться. Дуже втішно розмовляти про шляхетний опір та випробування чесноти, але з п’ятдесяти чи навіть п’яти сотень людей, які піддалися спокусі, покажіть мені хоча б одного з доброчесністю, яка допомогла б йому чинити опір. І чому я маю приймати на віру, що мій син буде одним із тисячі? Хіба не краще готуватися до найгіршого і припускати, що він буде такий самий, як і його… як і решта людства, якщо я тільки не подбаю про те, щоб запобігти цьому?

– Доброї ж ви думки про нас усіх нас, – відзначив я.

– Я нічого не знаю про вас. Я кажу про тих, кого знаю – і коли я бачу весь людський рід (за кількома рідкісними винятками), який спотикається і рухається навпомацки життєвим шляхом, потрапляючи в пастки і ламаючи гомілки об кожну перешкоду, що лежить на їхньому шляху, то чи не повинна я використати всі засоби, щоб забезпечити йому легшу і безпечнішу дорогу?

– Так, але найнадійнішим способом буде зміцнити його перед лицем спокуси, а не забрати її з його шляху.

– Я зроблю і те, й інше, містере Маркгам. Його атакуватиме достатньо спокус, як ізсередини, так і ззовні, коли я зроблю все, що зможу, аби порок став для нього таким же непривабливим, яким він і є за своєю природою, – у мене самої, по суті, було небагато спонук до того, що світ називає пороком, проте я все ж таки зазнавала спокус та інших випробувань, які потребували більше пильності й твердості, щоб чинити їм опір, ніж я на той час мала. І я вважаю, що це визнала б і більшість інших людей, які звикли до роздумів і бажають боротися зі своєю природною розпущеністю.

– Так, – сказала моя матінка, лише наполовину усвідомлюючи її основну думку, – але не слід судити про хлопчика по собі – і, люба моя пані Грем, я хотіла б застерегти вас від цієї помилки – фатальної помилки, можна й так її назвати – самій займатися освітою цього хлопчика. Бо ви розумна в деяких речах і добре поінформована, тож можете нафантазувати собі, що це завдання вам по силі; але насправді це не так; і якщо ви уперто продовжуватимете цю спробу, повірте мені, ви гірко пошкодуєте про це, коли зло вже буде зроблене.

– Я, мабуть, маю відправити його до школи, щоб він там навчився зневажати авторитет і любов своєї матері! – сказала леді з досить гіркою усмішкою.

– О ні! Але якщо хочете, щоб хлопчик зневажав свою матір, то тримайте його вдома і марнуйте своє життя, пестячи його і догоджаючи його примхам.

– Я цілком згодна з вами, місіс Маркгам, але така злочинна слабкість не відповідає моїм принципам.

– Добре, але ви будете ставитися до нього, як до дівчинки, тож зіпсуєте його і зробите з нього справжнісінького мамія. Але я попрошу містера Мілворда поговорити з вами про це. Він розповість вам про наслідки і скаже вам, що ви повинні робити, – не сумніваюся, що він зможе переконати вас за одну хвилину.

– Немає потреби турбувати вікарія, – сказала місіс Грем, кидаючи на мене погляд (гадаю, цієї миті я посміхався з приводу безмежної певності моєї матері в переконливості вікарія), – містер Маркгам он думає, що його сила переконання принаймні дорівнює силі містера Мілворда. Я не повірю й тоді, як один із мертвих воскресне, сказав би він вам. Отже, містере Маркгаме, ви стверджує, що хлопчика не потрібно захищати від зла, а посилати на битву проти нього самотою і без сторонньої допомоги, стверджуєте, що його не треба навчати, як уникати пасток життя, а спонукати, щоб він сміливо кидався на них, стверджуєте, що він повинен радше шукати спокус, ніж уникати їх, чи не так?

– Прошу вибачення, місіс Грем, але ви надто вже швидко просуваєтесь вперед Я ще не сказав, що хлопчика треба вчити, як потрапляти у пастки життя, – або навіть навмисне шукати спокуси, щоб потренувати свою доброчесність, долаючи її, – я лише кажу, що краще озброїти і зміцнити вашого героя, ніж роззброїти і ослабити ворога, – і якби ви саджанець дуба вирощували в теплиці, ретельно дбаючи про нього вдень і вночі й захищаючи від кожного подиху вітру, то не сподівалися б, що саджанець стане таким же витривалим деревом, як те, яке виросло на гірському схилі й було відкрите для всіх вітрів і навіть не мало захистку від бурі.

– Само собою зрозуміло, – але чи будете ви використовувати той же аргумент стосовно дівчинки?

– Звичайно, ні.

– Ага, вам хочеться, щоб її доглядали, як тепличну рослину – навчали горнутися до інших за вказівками і підтримкою та, наскільки це можливо, боронили від самого знання про зло. Але чи не були б ви настільки люб’язним, щоб пояснити мені, чому ви робите поміж ними таку різницю? Може, ви вважаєте, що вона не має доброчесності?

– Безумовно, це не так.

– Добре, але ви стверджуєте, що лише спокуса породжує доброчесність, – і водночас вважаєте, що жінку взагалі не можна піддавати спокусам чи хоча б трохи знайомити з гріхом. Напевне, ви думаєте, що вона по суті або така порочна, або така недоумкувата, що не може опиратися спокусі, – і хоча вона може бути чистою і безневинною до тих пір, доки її тримають у незнанні й стриманості, та оскільки позбавлена справжньої чесноти, то навчати її гріха означає відразу робити її грішницею, і чим більше її знання, чим ширше її свобода, тим глибшою буде її