Читати книгу - "Злочинці з паралельного світу"

Проте це дуже добре бачив Фері. А коли його друзі перебігли вестибюль і зникли на сходах, що вели на другий поверх, Фері спокійнісінько злетів у повітря й вилетів через двері чорного ходу, які завбачливо залишив відчиненими для нього Хроня.

Плюнувши спересердя і вилаявшись несподівано грубим басом, міліціонер повернувся на свій пост.

А Хроня з друзями тим часом піднялися на другий поверх і зупинилися перед скляними дверми.

— «Прийомна», — прочитав Хроня і сказав: — Це тут.

Скляні двері відчинилися, і з них вийшла кругленька голубоока молодичка з губками бантиком. Уздрівши химерну компанію, вона широко відкрила очі й ледве спромоглася вичавити з себе:

— А… а… а… це ще що такоє?!

Але за мить бровенята її грізно зійшлися на переніссі й вона, опанувавши себе, закричала:

— Як вони сюди пробралися? Ужас! Нащо ти, мальчік, привів сюда цих сабак?! Негайно забирайтеся вон! Боже, вони вже наслідили на коврах!

Хроня знічено глянув на свої брудні черевики, а Рата, що саме чухався задньою ногою за вухом, де його вкусила блоха, сказав:

— Заткни фонтан, чувіха, ми до мера.

Сердито штурхонувши грубіяна, Рекс, щоб виправити становище, якомога ввічливіше проказав:

— Ми той… ми ненадовго. Мер у себе?

Тут з’явився Фері, який знайшов на четвертому поверсі відчинене вікно і приєднався до друзів. Він сів Хроні на плече і тут же вигукнув, очевидно, щоб вже остаточно заспокоїти розгнівану молодичку:.

— Де ключ від чар-р-рівного міста «Світоч»?!

Цього вже блакитноока дама знести не змогла. Вона заверещала, кинула теку, з якої повилітали якісь папірці, й підстрибом побігла коридором.

Рата прочинив двері до приймальні й широким жестом запросив:

— Шлях вільний, прошу пана до гілляки!

Мер сидів за столом і розмовляв по телефону. Певно, з начальством, бо, побачивши Хроню і його компанію, округлив від подиву очі, але слухавку не кинув, а продовжував, з чимось погоджуючись, кивати головою.

Хроня тим часом присунув стілець до столу, сів, а коло нього розташувалися всі решта.

Нарешті мер поклав слухавку й одразу закричав:

— Ето хто тебе разрєшил захадіть сюда с сабакамі?

— Ніхто не розрішав, — сказав Хроня, — але ви не бійтеся, ми ненадовго. Ми лише запитати, чи вам відомо, скільки у нашому місті живе безпритульних людей і собак, і котів…

Але тут його перебив Рата, що досі уважно придивлявся до мера:

— Чуваки, гля, а він на мене схожий!

У мера, коли він почув Ратин голос, від здивування відвисла нижня щелепа. І дійсно, у мера був такий же короткий «їжачок» на голові, як у Рати. І очі у нього такі ж нахабні й блискучі, як у кота.

— Ето што єщо за фокуси? — нарешті спромігся мер.

— Це не фокуси, — сказав Хроня. — Вони всі справді вміють розмовляти, — кивнув він головою на друзів. — Але ви не відповіли на моє запитання.

— У мєня двадцать заводов і трідцать ресторанов, — сказав мер, — і мнє нєкогда подтірать задніцу каждому коту. Етім пусть занімаєтся міліція. Бездомних дєтєй — в інтернат, бездомних сабак — атлавіть і унічтожить. Марія Пєтровна! — гукнув він. — Гдє мая ахрана?

Двері кабінету рвучко відчинилися, і на порозі став здоровенний стрижений хлоп’яга.

Широко розставивши ноги, він загородив собою вихід.

З-за нього визирала блакитноока дама, а за нею тупцював міліціонер з вестибюля.

«Ну все, ми пропали!» — встиг ще подумати Хроня.

Розділ 12. Впійманий

Далі події розвивалися з такою швидкістю, що думати було ніколи.

До кабінету мера напхалося стільки людей, що ніде було повернутися. Вони всі щось кричали, когось ловили, чулося: «Полун-др-р-ра!», «Гівнюк!», «Тримай!», «Лови!». А коли все стихло, Хроня побачив, що його, важко дихаючи, тримає за руки міліціонер. Більше в кабінеті нікого з його друзів не було.

«Втекли чи впіймали?» — гадав Хроня, в той час як мер влаштував рознос міліціонеру, покусаній охороні, подряпаній секретарці й усій решті, що прибігла його рятувати.

Нарешті мер заспокоївся. Глянувши востаннє на Хроню, він наказав:

— В дєтскій распрєдєлітєль єво!

Кабінет швидко спорожнів. Тоді мер потяг носом повітря і, скривившись, буркнув:

— Ну і наванялі!

Підійшовши до вікна, розчинив його навстіж і теж вийшов з кабінету.

На найвищій шафі за глиняною вазою, яку колись подарувала мерії делегація з Угорщини, щось заворушилось. З шафи злетів Фері, сів на стіл мера й неквапом пройшовся по ньому перевальцем, наче пінгвін.

Дійшовши до якогось документа, який лежав скраю, Фері раптом присів і какнув просто на підпис мера, який був скріплений ліловою печаткою. Задоволеним голосом Фері промовив:

— Р-р-райська насолода!

Потім спокійно вилетів у розчинене вікно і приземлився в кущах біля мерії. Там уже чекали Дол і Рекс з Ратою — всі, крім Хроні. Про це місце зустрічі вони на всяк випадок домовилися заздалегідь. Рата ще був збуджений бійкою, він зализував синці й сердито вуркотів собі під носа. Хомка ще не перестав тремтіти від пережитого страху, хоча йому не довелося ні кусатися, ні вириватися з рук охоронців, як усім іншим. Він одразу ж прошмигнув між ногами натовпу і першим вискочив на вулицю.

— Ну що тепер робитимемо? — розгублено сам себе питав Рекс.

— Мотати звідси треба, поки не пізно! — не сумнівався Рата.

— Як мотати? — аж підскочив Рекс. — А Хроня?

— А що Хроня? Хроня вже, вважай, тю-тю! — присвиснув кіт.

— Як це «тю-тю»? Як це «тю-тю»?! — стримуючись, щоб не закричати голосно, прогарчав Рекс. — Ти що, хочеш тут його покинути?

— Ти, чувак, не кидайся, як припадочний! — відсторонився Рата. — Чого ти знову на мене наїжджаєш? «Тю-тю» — це значить, що повернуть Хроню знову в інтернат і тільки ми його й бачили!

— Треба щось робити… треба щось робити… — нервово заходив між кущами Рекс. — Якби ж то дізнатися, куди вони його далі повезуть!

Тут Фері голосом мера проказав:

— В дєтскій р-р-распр-р-рєдєлітєль єво!

— Молодець, Фері! — радісно вигукнув Рекс. — Ну, тоді слухайте мій план! Де знаходиться дитячий розподільник — я знаю…

Розділ 13. Визволення

А Хроня в той час, як його товариші по нещастю радилися в кущах, сидів у заскленій будці міліціонера, наче в акваріумі. Міліціонер з кимось сварився по телефону. Хроня зрозумів, що свариться він через нього: міліціонер вимагав прислати машину, а йому відповідали, що машини немає. Вірніше, машина є, але для неї немає бензину.

— Мать вашу! — кричав все ще буряковий від біганини міліціонер.

— Так вас і розперетак! Мене не інтересує! Мер сказав відвезти — і триндилець!

Нарешті він розлючено хряснув слухавкою об апарат.

Потім взяв ключі й буркнув Хроні:

— Я тебе замкну, щоб ти не