Читати книгу - "Гаррі Поттер і Напівкровний Принц"

- Не зовсім так, - спокійно заперечив Снейп. - Ти знаєш, що він не довірив мені посади вчителя захисту від темних мистецтв. Думав, очевидно, що це могло б... е-е... призвести до рецидиву... спокусити мене знову взятися за старе.

- Оце така була твоя жертва заради Темного Лорда - не викладати улюбленого предмета? - глумливо посміхнулася вона. - Чого ж ти там залишався, Снейпе? Шпигував за Дамблдором для хазяїна, якого вважав мертвим?

- Ба ні, - відповів Снейп, - хоч Темний Лорд і задоволений, що я не покидав свого місця: коли він повернувся, я передав йому інформацію про Дамблдора за минулі шістнадцять років, а це корисніший дарунок до його повернення, ніж нескінченні згадки про те, як неприємно було в Азкабані...

- Але ти залишився...

- Так, Белатрисо, залишився, - підтвердив Снейп, чи не вперше дратуючись. - Я мав вигідну роботу, і волів мати її, ніж сидіти в Азкабані. Ти знаєш, що тоді ловили смертежерів. Дамблдорове заступництво оберігало мене від в’язниці, це було дуже доречно, і я цим скористався. Повторюю: Темний Лорд не нарікав, що я залишився, тож я не розумію, чому висловлюєш невдоволення ти.

Здається, далі ти хотіла знати, - він підвищив голос, бо видно було, що Белатриса хоче його перебити, - чому я не підпустив Темного Лорда до філософського каменя. На це легко відповісти. Він не знав, чи може мені довіряти. Він, як і ти, вважав, що я перетворився з вірного смертежера на Дамблдорову маріонетку. Він був у жалюгідному стані, дуже слабкий, ділився тілом з посереднім чаклуном. Він не наважився відкритися колишньому союзникові, бо цей союзник міг його видати Дамблдорові чи міністерству. Я страшенно шкодую, що він мені не довірився. Він міг би відновити свою могутність на три роки раніше. А так я лише спостерігав, як жадібний і ниций Квірел намагався вкрасти камінь, і мушу визнати, я зробив усе, щоб йому завадити.

Белатрисині вуста скривилися, ніби від гірких ліків.

- Але ти не повернувся, коли він відродився, ти не помчав до нього відразу, як відчув, що пече Чорна мітка...

- Правильно. Я повернувся на дві години пізніше. Я повернувся за наказом Дамблдора.

- Дамблдора?.. - почала вона обуреним тоном.

- Подумай! - знову нетерпляче сказав Снейп. - Подумай! Зачекавши дві години, всього дві години, я здобув можливість перебувати в Гоґвортсі шпигуном! Дозволивши Дамблдорові думати, ніби я повернувся на бік Темного Лорда за його наказом, я міг передавати інформацію про Дамблдора і Орден фенікса! Зверни увагу, Белатрисо: Чорна мітка вже кілька місяців набирала сили, я знав, що він незабаром повернеться! Всі смертежери знали! Я мав час подумати про те, що робити, обміркувати свій наступний хід, зникнути, так само, як Каркароф, чи ж не так? Запевняю, незадоволення Темного Лорда через моє запізнення минуло остаточно, коли я пояснив, що залишаюся йому вірним, хоч Дамблдор і вважав мене своїм. Так, Темний Лорд думав, що я покинув його назавжди, та він помилявся.

- А яка від тебе була користь? - зневажливо спитала Белатриса. - Яку це корисну інформацію ми від тебе отримали?

- Моя інформація надходила безпосередньо Темному Лордові, - відповів Снейп. - Якщо він не захотів з тобою ділитися...

- Він зі мною ділиться всім! - вибухла Белатриса. - Він каже, що я його найвірніша, найвідданіша...

- Он як? - Снейпів голос видавав, що він їй не вірить. - Він і досі так каже - після провалу в міністерстві?

- Це не моя провина! - почервоніла Белатриса. - Темний Лорд у минулому довіряв мені свої найцінніші... якби не Луціус...

- Не смій... не смій звинувачувати мого чоловіка! - нещадно відрізала Нарциса, дивлячись на сестру знизу вгору.

- Немає сенсу ділитися провиною, - спокійно промовив Снейп. - Що зроблено, те зроблено.

- Але не тобою! - розлючено вигукнула Белатриса. - Бо тебе, Снейпе, знову не було, коли ми всі наражалися на небезпеку!

- Мені було наказано залишатися в тіні, - мовив Снейп. - Можливо, ти не погоджуєшся з Темним Лордом, можливо, ти гадаєш, що Дамблдор нічого б не помітив, якби я ув’язався в бій з Орденом фенікса на боці смертежерів? І... вибач... ти говорила про небезпеку... але ж ви билися з шістьма підлітками.

- До них приєдналась, як тобі відомо, добра половина Ордену! - злісно пробурчала Белатриса. - А якщо вже казати про Орден, то ти й досі не можеш розкрити розташування їхнього штабу!

- Я не тайнохоронець і не можу назвати це місце. Ти ж, мабуть, розумієш, як діє закляття? Темний Лорд задоволений тією інформацією про Орден, яку я йому надавав. Вона нещодавно допомогла, як ти вже, мабуть, здогадалася, захопити й убити Емеліну Венс, а також допомогла позбутися Сіріуса Блека, хоч я цілком визнаю в цьому твою заслугу.

Він схилив голову й підняв келих. Вираз її обличчя не пом’якшав.

- Снейпе, ти не відповів на моє останнє запитання. Про Гаррі Поттера. За п’ять років ти безліч разів міг його вбити. І не вбив. Чому?

- Чи ти розмовляла на цю тему з Темним Лордом? - спитав Снейп.

- Він... останнім часом, ми... я тебе питаю, Снейпе!

- Якби я вбив Гаррі Поттера, то Темний Лорд не зміг би скористатися його кров’ю, щоб відродитися, щоб стати непереможним...

- Ти хочеш сказати, що передбачив, як він використає хлопця! - глузливо мовила вона.

- Я так не кажу, я й гадки не мав про його задуми; я вже зізнався в тому, що вважав Темного Лорда мертвим. Я просто намагаюся пояснити, чому Темний Лорд не шкодує, що Поттер вижив. Принаймні, що дожив до торішніх подій...

- Але чому ти залишив його живим?

- Невже ти мене не зрозуміла? Тільки завдяки заступництву Дамблдора я не опинився в Азкабані! Ти, може, заперечуєш, що вбивство його улюбленого учня налаштувало б його проти мене? Та це ще не все. Хочу тобі нагадати, що коли Поттер уперше прибув у Гоґвортс, про нього переповідали багато різних легенд, ходили чутки, що він і сам видатний Темний чаклун, і що саме тому вижив після нападу Темного Лорда. До речі, дехто з давніх послідовників Темного Лорда вважав, що Поттер може стати прапором, навколо якого ми всі згуртуємося знову. Визнаю, що мене це зацікавило, і я не хотів убивати його відразу, щойно він