Читати книгу - "Таємниця Зоряної кімнати"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тато уважно придивився до напису на газеті:
— Ніби знайомий почерк, а кому він належить, не можу сказати. Мабуть, хтось із колишніх панських посіпак зачаївся в селі, чекає повернення своїх господарів, приходить у підземелля, переховує тут зброю.
Батько відкрив ще одну шухляду, і ніби на підтвердження його слів там виявився чорний лискучий пістолет і тупоносі патрони.
— Німецький, зброя кайзерівських офіцерів ще з вісімнадцятого року. Пам'ятаєш «Як гартувалася сталь»…
Ще б пак, Юркові одразу пригадався епізод, як Павка через вікно забрався в кімнату німецького офіцера-окупанта і забрав його пістолет.
Павка Корчагін його улюблений герой.
А батько знову розглядав написи на газеті, наче знайомий почерк не давав йому спокою.
— Ти бач, яка контра, радіє, що на нас можуть напасти фашисти, сподівається, що повернуть йому хутір або маєток. Тільки даремна твоя радість. Постараємось, щоб якнайшвидше з тобою познайомився лейтенант Вершина.
Тато висунув ще одну шухляду, тут лежала папка, зав'язана рожевими шовковими шнурками. На ній наклеєний білий аркуш з написом: «Список мешканців села Відрадне, які активно підтримують більшовиків і підлягають негайному знешкодженню. Кількість злочинців — сімдесят п'ять чоловік».
А всередині папки список, на цупкому папері розбірливим і рівним почерком записані прізвища та імена жителів села.
«1. Хмара Іван Никанорович, більшовик, балтійський матрос, присланий Леніним на Україну, створив загін червоних партизан, ділив землю пана Хоткевича, вибив військо Центральної ради з Відрадного та інших навколишніх сіл.
2. Погорілець Максим Платонович, член партії більшовиків з 1905 року, іскрівець, перевозив з-за рубежу нелегальну літературу, комісар червоних партизан.
3. Савченко Лука Макарович, червоний повстанець, більшовик, служив у Петрограді, брав участь у штурмі Зимового палацу, супроводжував арештованих міністрів Тимчасового уряду в Петропавловську фортецю, брав активну участь у повстанні проти Центральної ради. Проголошував Радянську владу на Україні.
4. Кудлаєнко Денис Парфенович, червоний повстанець, під його проводом банда нападників розгромила штаб Полуботьківського полку, захопила обоз із зброєю, а також бронепоїзд «Гандзя». Кудлаєнко активний учасник повстання проти Центральної ради та військ дружньої нам Німеччини. Проводив ворожу агітацію серед вільних козаків і німецьких солдатів.
5. Вершина Іван Петрович, більшовик, арсеналець, брав участь у революційних подіях, спалив ґуральню пана Хоткевича. Таємними стежками вивів червоних до села Відрадне, допоміг оточити наш полк і німецьку частину. Привозив червоним повстанцям зброю з Києва, забезпечив їх гвинтівками, кулеметами, патронами. Тривалий час служив під командуванням Якіра. Вершина запеклий і непримиренний ворог, вірою й правдою служить більшовикам. Підлягає першочерговому знищенню».
— Добре билися наші односельчани за Радянську владу, — з гордістю промовив батько, — вся біднота пішла за Леніним, за революцією. Чимало їх полягло в запеклих боях… Довгий список склали петлюрівці, що зразу й не перечитаєш. Хай згодом уважніше проглянемо цю папку. Він перегорнув аркуші, прочитав на останньому: «Список складено сотником державної варти Порфиром Марчуком 25 листопада 1919 року в трьох примірниках». — Марчук… Пам'ятаю такого. Цей петлюрівець видавав карателям усіх, хто співчував Радянській владі, виступав проти окупантів і своїх бандитів. Треба ще розпитати дядька Дениса, він більше знає про цього вовкулаку.
Дядько Денис працює поромником, рибалить, захоплюється збиранням грибів. Знає він усі довколишні бори, як свої п'ять пальців: партизанив у них, а потім років двадцять лісникував, вирощував діброви на берегах Прип'яті. Юрко часто ходить з дядьком Денисом по гриби, і завжди повертаються вони додому з повними кошиками боровиків. У минулому році дядько Денис разом з школярами посадив на березі Прип'яті тисячу молодих верб. Знає Юрко й Івана Петровича Вершину, лейтенанта міліції. Він виступав у їхній школі, розповідав, як під час громадянської війни воював з біляками, інтервентами, громив петлюрівців.
Тато відкрив останню, нижню шухляду. У ній лежав окраєць зачерствілого хліба, кусень сала, цибулина і чотири прив'ялих лимони. У півлітровій банці чорніли продовгуваті маслини.
— Лимони! — здивувався тато. — Давно не доводилося їх бачити, а тут хтось тримає як закуску під коньяк. Непроста пташка загніздилася в підземеллі.
— А хто ж це може бути? — зацікавився Юрко.
— Не так просто сказати, — знизав плечима тато. — Але цей почерк… Та хай цією справою займається лейтенант Вершина, а ми будемо йому допомагати. Хто-хто, а він зуміє розплутати цей вузлик! І не такі загадки розгадував Іван Петрович.
— А знаєш, хто, мабуть, ховається в підземеллі? — висловив здогад Юрко. — Пан Хоткевич! Він і лимони з-за кордону привіз, прибув сюди як шпигун за наказом фашистів.
— Навряд, — засумнівався тато. — Тут хтось свій промишляє, сільський, і вже не перший рік.
— Чому ти так гадаєш?
— А оці всі сліди? І обріз, і батарея пляшок з-під коньяку в шафі. Їх за тиждень і віл не вип'є… Та все одно ми нічого не зуміємо дізнатися. Ліпше нам, Юрку, тікати звідси, щоб, бува, не натрапити тут на злочинця. Він, мабуть без зброї не ходить…
Юрко поглянув на шафу з книжками, не втримався, запитав:
— А можна взяти книгу Стівенсона «Чорна стріла»? Я давно хочу її прочитати, а взяти ніде. І Вальтера Скотта «Роб Рой»…
— Не будемо зараз тут нічого чіпати, — заперечив тато — Почекай, упіймаємо цього вовкулаку, тоді всі книги перенесемо до сільської бібліотеки. Аби не сполохати підколодну змію…
Він акуратно зав'язав папку, поклав її в шухляду, сховав газету, усе порозставляв назад на свої місця, а тоді погасив люстру. Узяв ліхтар, підняв його над головою і ще раз уважно оглянув кімнату.
— Ходімо, Юрку, назад.
— А тим ходом, що праворуч, не підемо? Там також щось повинно бути.
Тато поглянув на годинник, погодився.
— Час у нас ще є, хоча сказати правду, не дуже затишно мені в цьому підземеллі. Так і здається, що тобі хтось цілиться в потилицю. Весь час якось моторошно. Ти подумай, коли вже закінчилася громадянська війна, а бій все ще триває. Тільки ворог тепер зачаївся в глухих закутках, замаскувався, чекає свого часу. Цікаво, хто ж це такий?..
— А може, колишній дворецький Хоткевича Семен Шудря? — сполошився Юрко. — Він же часто вживає німецькі слівця: «зер гут», «гутен таг», «шнель». Показує, що він такий грамотний.
— Далеко куцому до зайця, — відкинув це припущення тато. — Тут хтось освіченіший, обачніший. Шудря зажерливий, він би давно переносив до себе срібні ложки, посуд, книжки, коньяк. А цей нічого не виносить з підземелля, остерігається, лише на коньяк налягає. Мабуть, з колишніх благородних, бо розуміється на коньяках, вибирає лише найкращі, французькі.
Ішли далі підземеллям. Тремтливий промінь «летючої миші» метався по сірих стінах, по крутому склепінню, падав на рівну підлогу, пригасав на мить і знову яскраво спалахував. Несподівано коридор уперся в глухий закуток. Попереду — лише грубезні
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Зоряної кімнати», після закриття браузера.