Читати книгу - "Нарис загальної історії"

якого змушують певні вимоги, але людські потреби вільні, тобто вони природно не обмежені: вони завжди можуть розвиватися десь далі. Власне, розширення потреб залежить від трьох змінних — цінностей, навколо яких можуть сконцентруватися потужні пристрасті. Пристрасть до влади вимагає ресурсів для її завоювання, утримання та здійснення. Потрібні також ресурси для того, щоб здобути й зберегти престиж. Що ж до багатства, то його ніколи не буває вдосталь: скупість і жадібність породжують безкінечні потреби. Навіть більше, ці три цінності, й особливо дві перші, призводять до конкуренції й змагання, в якому кожен прагне перемогти решту, а ресурси, на які спрямовані зусилля, визначаються не стільки пристрастями та їхніми вимогами, скільки рівнем, якого досягли конкуренти.

Ще одним осередком еволюції може бути обробка ресурсів і технічні аспекти економічної сфери. їхній вплив на перехід можна резюмувати трьома взаємопов’язаними репліками. Між чистим полюванням та збиральництвом і чистим рільництвом існують численні проміжні точки, які дозволяють переходити від однієї до іншої дуже поступово й майже непомітно. Для досягнення будь-якої точки та переходу за неї не потрібні технічні прориви ні в знанні, ні в умінні; необхідні для переходу технічні доробки є завжди безпосередньо доступними і прийнятними. Кожна досягнута точка стає незворотною, оскільки відповідає потребам, інтересам і пристрастям.

Морфологія

Якими ж були принципи злагодженості й єдності палеолітичних суспільств, якою була морфологія, будова, здатна забезпечити солідарність окремих людей, груп і мереж? Ми приступаємося до питань, щодо яких археологія не так надійна, як етнографія. Щоб зменшити, якщо не усунути, ризик анахронізму, обережність радить обмежуватися максимально загальними міркуваннями. Первісне розв’язання проблеми, очевидно, спиралося на комбінацію трьох рівнів інтеграції. На першому знаходиться сім’я, яка складається з батька, матері та їхніх двох чи трьох дітей. Другий рівень — назвімо його довільно «клан» — об’єднує п’ять сімей, до яких можуть додаватися старі та немічні, самотні й ті, хто потребують сторонньої допомоги. Осередок клану можуть складати брати й сестри та їхні подружжя разом із сім’ями родичів і друзів, але ця схема не обов’язкова. Так, принцип відбору складових клану ґрунтується на спорідненості душ, яка стає більш або менш імовірною завдяки родинній близькості. Це відкрита і рухлива спільнота, що змінюється чи періодично, коли сезони дуже контрастні й змушують сім’ї розходитися в пошуках ресурсів, яких через холод або посуху на їхньому місці поменшало, чи внаслідок суперечок між ними. Сім’я виконує емоційно-психологічні, виховні, репродуктивні функції. Щодо клану, то він зосереджується головно на господарстві (він одиниця виробництва, розподілу та споживання), а також на забезпеченні суспільних стосунків (він осередок спілкування, обміну думками, поділяння цінностей).

Третій і останній рівень інтеграції — це етнічна група, або етнос (цей термін також довільний), яка складається з двох десятків кланів або щонайбільше з п’ятиста-тисячі особин. Етнос закрита ззовні спільнота, оскільки вона ретельно уникає контактів з іншими групами і ці контакти мають геть випадковий характер. Кожен етнос — це маленька ойкумена. У неї своя територія полювання та збирання зазвичай відділена від територій інших груп нічийною землею. З цього випливає, що кочування в палеоліті охоплює невеликий радіус, має періодичний та циклічний характер. Етнос виступає як ендогамний демографічний ізолятор: у цій спільноті кожен знаходить собі подружжя. У нього своя мова, свої міфи, своя колективна пам’ять, свої звичаї, часто свій тип людини з огляду на ізоляцію та генетичний відбір, свої обряди й ритуали. Така мінімальна ойкумена є культурним ареалом і носієм певної культури, це повне й цілковите людство зі своїми особливостями: кожний етнос — це субзагальний спосіб людського існування, спосіб, який не має жодних недоліків чи вад, які могли б дозволити дійти висновку, що це людство неповне або примітивне. Етнос не угруповання, у нього немає інституцій та структур — як постійних, так і тимчасових, — що дозволяли б йому діяти як колективному дієвцеві. Спільнота також не сприймається ідеологічно чи реально як генеалогічне дерево. Спорідненість обмежується трьома поколіннями: шлюби укладаються з будь-ким, окрім батька, матері, братів і сестер; шлюбами з’єднуються особини, що обрали одна одну, а не одиниці, що можуть обмінюватися між собою; це — спільнота, усередині якої здійснюються всі види обмінів. Можуть відбуватися колективні сходини з більшою чи меншою регулярністю в ритуальному або не ритуальному місці, але вони тривають лише кілька днів і не мають якихось рис, які могли б характеризувати їх як збори етносу. Отже, етнос — це в жодному сенсі не угруповання, це — простір суспільного життя.

Від цієї спільноти можуть відділятися «рої», які оселяються десь далі на вільній території. Археологічні пам’ятки нездатні зафіксувати випадки «роїння», чи розселення, й етнографічні документи дають нам не більше. Щодо історика, то йому доводиться просуватися шляхом домислів. Причиною розселення має бути конфлікт — досить гострий і нерозв’язний, щоб сторони вирішили, що вони не можуть більше жити разом. У таких випадках можливі два варіанти дій. За першим, з етносу можуть піти кілька сімей. Оскільки вони не відповідають вимозі морфологічної єдності, треба постулювати збір до купи роїв, які вийшли з кількох етносів. Така їхня зустріч є надто випадковою, щоб не зробити ймовірнішим біологічне зникнення рою та повернення до етносу тих, хто виживе. Такий сценарій більше сприяє демографічному регулюванню. Другий варіант видається перспективнішим, оскільки він ґрунтується на поділі етносу на дві майже рівні половини. Оскільки найвірогідніше джерело конфліктів — це наявний демографічний тиск не на ресурси, бо ми цей ризик уже усунули, а на саме суспільне життя, кожна половина може бути близькою до демографічної рівноваги, яке досягається за чисельності приблизно в п’ятсот особин. Цей сценарій у його найвищому прояві змушує етнос жити в стані постійно зростаючої напруги мірою того, як він наближається до межі в тисячу особин, після досягнення якої він ділиться на два етноси по приблизно п’ятсот особин кожний.

Демографія показує, у чому сім’я є природним розв’язанням проблеми. Можна стверджувати природний характер клану, спираючись на певні аргументи. Він — оптимальна економічна одиниця. Ураховуючи природні ресурси, треба було б, аби двадцять п’ять — п’ятдесят особин зайняли таку територію, що переміщення нею ставало надто невигідним. Природніше зайняти меншу територію, якщо вона здатна забезпечити всім необхідним. Більш сміливо було б припустити, що