Читати книгу - "Мільйон на рулетці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли приїхав Костя, напис сповіщав:
«До гри залишилося 2 години 56 хвилин»
Щоб показати себе часу було більше ніж досить, і ми пішли в ресторан, вирішивши, що саме там зможемо продемонструвати свою платоспроможність з повним розмахом.
Сівши за різними столиками, ми почали вдавати з себе багатих марнотратців. Загалом ми й були такими, але бути — одне, а робити так, щоб це визнали навколишні — зовсім інше. Але це не так складно, як може здатися на перший погляд, тим більше що ми витрачали спільні гроші — наші чотириста тисяч.
Після кожного виграшу ми спершу поповнювали цей статутний фонд нашої організації, а вже потому ділили залишок.
— Краще витрачати несвої гроші, — сказав колись Ігорович. І він мав слушність.
Спільними грошима ми розраховувались у ресторанах і барах, коли придивлялися до якого-небудь казино, саме з них ми давали чайові офіціанткам і барменам, які змішували незвичайні шейки. І починали гру: сто тисяч мені, по сто тисяч фішками Мишкові та Кості, щоб у випадку мого програшу вони могли наповнити стіл переді мною фішками для нових ставок, і я не припиняв гру.
Ну а якщо я програвав, то всі ми (крім водія Сашка, який саме з цих причин отримував менше, ніж усі інші) складалися по сто тисяч і починали все з самого початку.
Це був бізнес, і він нас влаштовував.
4У казино кожен із нас поводився так, як вважав за потрібне. Костя взявся перераховувати свою пачку грошей. Мишко замовив половину з найдорожчих страв і пляшку навмисно запорошеного, нібито столітнього коньяку. Ігорович майже миттєво опинився в компанії двох блондинок і наливав їм стільки, що якби вони були професіоналками в цій галузі, то, швидше за все, одержали б за цей вечір прапор чи, як мінімум, якийсь вимпел з тих, якими нагороджують панянок, які змусили клієнта розщедритися по-справжньому.
Я ж залишився незадоволений першою стравою. Замовив другу і попросив заодно замінити і вино.
Дочекавшись появи одного з особистих охоронців власника казино (фотографія номер сім з купленого за п’ять тисяч досьє), я прикурив від платинової запальнички і повернувся у бік сцени, де саме з’явився досить пристойний, але занадто вже академічний джаз. Було схоже, що у своїй ідеї «нам потрібні найкращі» власники «Золотого Дракона» трохи перестаралися. Принаймні, з джазом. Для гарної музики їм потрібен був хтось простіший.
Я слухав музику, нудьгував, іноді постукував сигаретою об край попільнички і пив вино.
Табло на стіні сповіщало:
«До гри залишилося 2 години 31 хвилина»
Залишалося тільки чекати. І я чекав.
Не без задоволення намагався угадати, яка з чотирьох наших ставок виграє.
5Виграли «знуджений буржуа» і «хвалькуватий бандит». «Щедрий ненажера» і «полисілий від надмірної любові до силіконових пань при грошах» — програли. Коли на табло з’явився напис: «До початку гри залишилося вісім хвилин», до мого столика підійшов здоровань з опухлими від багаторічних бійок пальцями (фотографія номер чотири) і, поклавши переді мною золоту картку з чорним драконом, мовив:
— Ми будемо раді бачити вас у залі на п’ятому поверсі.
Костику картку вручив невідомий — його фотографії в нашому досьє не було.
Коли годинник показав «залишилося 00–01», я вклав у рахунок десяток купюр і встав. Мене впустили в головний зал казино. З першого разу. І це був добрий знак.
Розділ 4«Золотий Дракон»
Я вийшов з ресторану, коли табло в холі, повному м’яких диванів і срібних попільничок на високих ніжках, повідомило:
«Бажаємо вам виграти»
Уже потім Мишко, який не потрапив у зал, розповідав, що кожне з табло писало щось своє. У залі одноруких бандитів — «Джекпот виріс до 219.395», у стриптиз-барі — імена стриптизерок: «Леді Вінтер, Пташка Рокх, Самотня Діва», у ресторані на першому поверсі на екрані застиг букет електронних квітів. Тому, якщо якесь табло і показувало час, то розтягувало кожну хвилину на сто вісімдесят секунд. Ірреальний світ. Головний закон його — часу не існує, час зупинився, не думай про нього і грай. Грай, поки не закінчаться гроші, або не здолає втома.
— У них класний стриптиз, — сказав Мишко наступного дня.
Але це було не найголовніше з того, що він дізнався.
— Усього охоронців чоловік тридцять. Плюс три наряди міліції біля входу. Менти чергують усю ніч. Уранці отримують пару баксів, вмикають блимавки і їдуть додому. Охоронці зі штату «Дракона» міняються кожні дві години. Озброєні пістолетами. Зв’язок через мікронавушники. У кожного другого — металошукач. Але я бачив у казино чоловік десять гостей зі стволами, і жодного з них не вивели. Але й не пустили до головного залу, пасли постійно. Кімнати охорони на третьому і четвертому поверхах. Більшість охоронців — досить серйозні хлопці, і якщо справа дійде до стрілянини, ніхто з них не думатиме про відвідувачів.
Мишко вивідав усе, що можна. Ігорович не просидів у ресторані й години, розпрощався з дівчатами і повернувся в готель. Що ж до Кості, то він безтурботно грав і нічим не переймався. Принаймні, так здавалося. Але саме він наступного ранку намалював схему розташування всіх схованих під настінними лампами і рамами картин відеокамер, а також розповів, скільки охоронців сновигає між столами, звідки вони з’являються і куди зникають потому.
У залі було дев’ятнадцять столів, усі для гри в європейську рулетку, тобто
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мільйон на рулетці», після закриття браузера.