Читати книгу - "Повторення пройденого"

— Нічого не виходить, — сказав Кирило.

— Як це нічого? Ти що, не бачиш, що скарб лежить на цій прямій?

— Може, каналізація проходить не по прямій? — заперечив Кирило.

— А як? Зиґзаґами, чи що? Пряма — це найкоротший шлях між двома точками. Врубився?

— Що це ти малюєш? — пролунав за спиною голос Насті.

Антон швиденько сунув папірець у кишеню.

— Схему проїзду до станції «Не пхай носа до чужого проса».

— Ой-ой, які ми важні! Можна подумати, у тебе на папірці карта скарбів, — бовкнула Настя, перше, що спало на думку.

Вона й гадки не мала, яка близька була до істини. Антон не на жарт розхвилювався.

— Хто тобі сказав?

— Що сказав? — не зрозуміла Настя.

— Про карту.

— То це правда? — зацікавилася дівчинка. — Покажи.

— Зараз, тільки шнурки погладжу. Слухай, Самсонова, знаєш правило моряків: жінка на кораблі — бути лиху! Тому топай звідси і не підслуховуй. Теж мені, щипавка. Крути педалі — будеш далі!

— Єрмак, який же ти все-таки дебіл, — спересердя випалила Настя.

— Кир, ти чув? Єрмака, завойовника Сибіру, вона дебілом обізвала. Ніякої поваги до героїв минулого, — сказав Антон.

— Та ну тебе, — кинула Настя, покрутила пальцем біля скроні і гордо пішла собі.

Почекавши, поки вона відійде на безпечну відстань, Антон змовницьки промовив:

— Після уроків поліземо через люк і перевіримо.

— У каналізацію? Ще чого, — несподівано уперся, як кілок у тин, Кирило.

— Ну й що такого? Тільки уяви, може, скарб — у нас під ногами. Ти ж сам бачив, що там рамка крутиться, як скажена.

— Хіба мало що крутиться? Он Іванова теж на уроці крутиться. Що ж вона, по-твоєму, скарб? — осміхнувся Кирило.

— Теж мені жартівник, — образився Антон. — Так прямо і скажи, що тобі скарб не потрібний.

— Я в каналізацію не полізу, — затявся Кирило.

— Добре. Тільки коли я скарби знайду не кажи, що я тобі не пропонував. Сам же пошкодуєш, що відмовився. Ще благатимеш, та пізно буде, — ображено промовив Антон, сподіваючись, що Кирило все ж таки передумає.

— Сам ти нікуди не полізеш, — заявив Кирюха.

Він мав рацію. Хто б сунувся в каналізаційний люк сам-один? Геніальний план був на меж зриву, і тоді Антон удався до останнього засобу.

— Споримо, ти полізеш зі мною?

— Чого б це я поліз? — посміхнувся Кирило.

— За автограф Бекхема, — випалив Антон свердлячи друга поглядом.

Автограф великого футболіста був його дорогоцінною реліквією і предметом заздрощів усіх хлопчаків. Не в змозі відмовитися, Кирило кивнув:

— Згода. Після уроків на задньому дворі.

Природа тішила останніми теплими деньками. Дерева вже почали скидати листя, але це ще не псувало їхніх золотистих убрань. У повітрі пахло по-осінньому гостро, з димним присмаком.

У такі дні було особливо тяжко сидіти в чотирьох стінах класу, але все коли-небудь кінчається. Нарешті продзвенів довгожданий дзвінок з останнього уроку. Клас, ще хвилину тому оповитий дрімотою, раптом ожив. Шумно засувалися стільці. Книжки й зошити гамузом летіли в наплічники і портфелі. А біля дверей виникла штурханина, як біля останньої шлюпки з «Титаніка». Антон з Кирилом теж кинулися на штурм дверей, коли Кирила зупинив окрик Алевтини Вікторівни.

— Кеворкян, затримайся! Ти здав домашнє завдання?

Кирило, як поранений боєць, раптово втратив жвавість. Поки він щось мимрив на своє виправдання, Антон резонно вирішив, що розумніше накивати п'ятами, поки вчителька не згадала і про його борги.

— Я тебе на місці зачекаю! — гукнув він другу і прошмигнув у двері.

Його охопило передчуття свята, як на Новий рік або в день народження. Сьогодні мало здійснитися те, про що він так довго мріяв. Антон уже смакував наперед, який переполох зчиниться, коли вони з Кирюхою знайдуть скарб. Радість, що переповнювала його, вимагала виходу. Розігнавшись, Антон проїхався по підлозі, послизнувся на кинутій кимось банановій шкірці і трохи не заорав носом, але така дрібничка не могла зіпсувати гарного настрою.

Вибігши надвір, Антон вдихнув на повні груди. На якийсь час можна було забути про формули і задачки, Він обійшов школу і зупинився на задньому дворі. Зараз тут не було ні душі. Значить, їм з Кирилом ніхто не заважатиме. Чекаючи на друга, Антон замилувався на старий клен, який ріс посеред двору. Він стояв мов охоплений полум'ям у гарячих язичках різьбленого багряного листя.