Читати книгу - "Хранителі"

Пес стрибнув у багажник.

Трейвіс підняв борт і обійшов машину. Коли він відкривав дверцята водія, йому здалося, що у найближчих кущах був якийсь порух: не з боку лісу, а в дальньому кінці дороги. Там було вузьке поле, вкрите коричневою травою по пояс, хрумкою, як сіно, а також кілька колючих мескитових дерев та розлогих кущів олеандра. Їхнє коріння, мабуть, проросло досить глибоко — і завдяки цьому листя ще зеленіло. Коли Трейвіс знову глянув у поле, то вже не запримітив жодного руху. Але він був майже впевнений, що йому не здалося.

Трейвіс знову відчув тривогу, тому заліз у машину й поклав револьвер на сусіднє сидіння. Він їхав так швидко, наскільки дозволяв путівець, і, крім того, слід було ще й зважати на чотирилапого пасажира в багажнику.

Через двадцять хвилин, коли Трейвіс вибрався на шосе поряд із каньйоном Сантьяго і зупинився, знову опинившись у світі асфальту та цивілізації, він досі тремтів і відчував слабкість. Але цей страх був не такий, як у лісі. Його серце вже не калатало, а долоні та чоло не вкривались холодним потом. Дивне поколювання в потилиці та чолі зникло; Трейвіс навіть не вірив, що це відбувалося з ним. Тепер він радше боявся своєї дивної поведінки, аніж невідомої істоти. Опинившись у безпеці, далеко від лісу, він уже не міг пригадати міру свого переляку; ба й більш од того — його дії здавалися йому геть нелогічними.

Він потягнув за ручне гальмо і заглушив мотор. Була одинадцята, і ранковий потік автомобілів уже порідів; сільською дворядною асфальтівкою тепер проїжджали лише поодинокі машини. Трейвіс посидів хвилинку, намагаючись запевнити себе, що діяв суто під впливом інстинктів і що це було добре, правильно та надійно.

Він завжди пишався своєю незворушністю та тверезим поглядом на життя і цінував ці риси найбільше. Трейвіс міг спокійно перебувати в епіцентрі пожежі, вирішувати, навіть коли на нього тиснули, і завжди відповідав за наслідки.

Але зараз Трейвіс заледве вже вірив, що за ним справді гналася якась дивна істота. Можливо, він просто неправильно зрозумів поведінку собаки, а все те ворушіння в кущах були лише витвором його уяви, способом відволіктися від жалощів до самого себе.

Трейвіс вийшов з машини і зупинився поряд із багажником, звідки на нього глянула морда ретривера. Пес почухався об нього своєю кудлатою головою й облизав його шию та підборіддя. Хоча він до цього гавкав на Трейвіса, все ж це був дружелюбний пес — і вперше його замурзаний вигляд здався чоловікові кумедним. Він спробував відштовхнути пса, але той рвався до нього, заледве не падаючи через борт, намагаючись лизнути обличчя. Трейвіс засміявся і почухав його закошлану шерсть.

Грайливість ретривера, який щосили метляв хвостом, несподіваним чином вплинула на Трейвіса. Тривалий час його розум був темним місцем, наповненим думками про смерть. Сьогоднішня поїздка стала кульмінацією, коли ці роздуми сягнули свого найвищого піку. Але щеняча радість ретривера була тим маяком, що розвіяв внутрішній морок у душі Трейвіса й нагадав йому, що в житті є і світла сторона, про що він давно забув.

— Що то було? — запитав він уголос.

Пес припинив облизувати його, як і водночас метляти закустраним хвостом. Тепер ретривер дивився на нього своїми серйозними карими очима, і Трейвіса раптом заворожив цей добрий і м’який погляд. Щось у цьому погляді було незвичайне і привабливе. Він майже загіпнотизував Трейвіса, та й сам пес виглядав наче зачарований. З півдня подув легкий весняний вітерець, а Трейвіс з усіх сил намагався відшукати в очах пса розгадку його особливої сили та привабливості, проте так нічого й не віднайшов. Ну хіба що ті очі були виразніші, розумніші, ніж в інших собак, і в них було більше розуміння. Враховуючи, що більшість собак не можуть на чомусь одному зосередитись, непорушний погляд цього ретривера справді вражав, чорт забирай. Минали секунди, але Трейвіс і ретривер не відводили поглядів одне від одного. Цікавість Трейвіса зростала. Він відчув щось схоже на тремтіння. І це був не страх, а якесь надприроднє передчуття, що він стоїть на порозі якогось дивовижного відкриття.

Пес труснув головою і лизнув руку Трейвіса. Це вивело його із заціпеніння.

— Звідки ти, хлопче?

Пес нахилив голову вліво.

— Хто твій хазяїн?

Пес нахилив голову вправо.

— Що мені з тобою робити?

Наче у відповідь, пес перестрибнув через задній борт, оминув Трейвіса і помчав до водійських дверцят, щоб за мить заскочити в кабіну.

Коли Трейвіс зазирнув усередину, то ретривер уже сидів на пасажирському сидінні й дивився у лобове скло. Побачивши Трейвіса, пес повернувся до нього і тихо гавкнув, наче сердячись через його вагання.

Трейвіс сів за кермо, засунувши револьвер під сидіння.

— Не думай, що я зможу за тобою доглядати, — надто багато відповідальності, хлопче. Та й не входить це у мої плани. Вибачай.

Пес запитально подивився на нього.

— Ти виглядаєш голодним, хлопче.

Пес гавкнув один раз.

— Ну, тут я тебе зможу виручити. Гадаю, у бардачку знайдеться грильяж «Плантерз»… а зовсім поряд «Макдональдс», де, як я собі гадаю, для тебе знайдеться кілька гамбургерів. Проте після цього… тебе доведеться або знову відпустити, або відвезти у притулок.

Поки Трейвіс говорив, пес підняв передню лапу й натиснув кнопку бардачка. Бардачок відкрився.

— Що, до дідька…

Пес нахилився вперед, устромив носа у відкритий відділ і зубами витягнув батончик, але так обережно, що навіть не подряпав обгортку.

Трейвіс здивовано