Читати книгу - "Кіоск"

Антоніна Степанівна: До речі, Роза, а де бродить мій ще три роки тому обіцяний брунет в темних окулярах, шляпі й розумним поглядом в очах. Може ви йому не дуже вірно вказали місце мого знаходження на мапі світу?

Роза: Це дуже нелегка справа. Я провела серію необхідних дій, й сподіваюсь, найближчими днями ваш суджений прибуде. Я ж не називала точні терміни виконання. Все у процесі.

Антоніна Степанівна: Дуже дуже дякую. Тільки, якщо можна, хай він не хропить сидячи у кріслі, це мене буде сильно дратувати.

Роза: Так тоді ж цих умов не було, це вже як станеться.

Антоніна Степанівна: Це моя така жіноча примха… Навіяло щось…

Михайло Борисович: Та хай хропе. В крайньому випадку купиш йому якісь засіб в аптеці. Або зробиш гучніше телевізор. (усі посміхаються).

Роза: А тепер серйозно. Михайло, я десь чула, що у вас сьогодні свято. Десять років! Як справжня циганка, я не можу подарувати вам кошти або речі… Це просто нонсенс якісь. Але я хочу вам погадати по руці. Ви можете не сумніватись, це буде досить виважено й правдиво. Своїм друзям я не брешу.

Михайло Борисович: Навіть якщо ви щось трохи прикрасите, буде не так вже й погано. Може я виграю мільйон в лотерею або, що більш реально, нарешті зможу встановити нові вікна… Бо клеїти на зиму старі вже дуже складно, ще кілька років й товщина утеплення зрівняється з товщиною рами. Ось Вам моя рука, шановна. Повністю віддаюсь у ваші чари.

(Роза взяла долонь, й довго мовчки дивилась на неї. Тиша затягнулась й нарешті Роза сказала).

Роза: Дуже складно щось розібрати. У вас стільки ліній. З одного боку дуже насичене, а з другого, складне й не дуже щасливе життя. Ось що я вам скажу. Я відчуваю, що у вас зараз на серці є одна таємниця. Ви не хочете, щоб про неї знали оточуючі й намагаєтесь самотужки вирішити цю проблему. Але послухайте мене. Її вирішення зараз не залежить від вас. Ваші персональні зусилля будуть марними. Але одного часу, коли ви вже практично складете руки, допомога прийде. Ви навіть не очікуєте звідки. Але вона точно прийде. Я це бачу. Тримайтеся.

(Роза підняла очі й подивилася на Михайла. Його обличчя на кілька секунд змінилося, але він швидко взяв себе в руки й посміхнувся).

Михайло Борисович (трохи хвилюючись): Точно про вікна. Невже якась благодійна організація? Ні, який я бовдур. Через місяць у нас позачергові вибори. До мене прийде кандидат та запропонує свою щиру допомогу? Ой яка ви прозорлива, Роза. Все ж ви знаєте…

Роза(трохи посміхнулась): Не турбуйтесь. Все буде гаразд. Піду я, план є план. Табір – маленька держава. Тому виконання бюджету повністю лежить на працюючих громадянах. До зустрічі в майбутньому, ви ще обов'язково повинні розказати мені, як все відбулося…

(Михайло Борисович поцілував руку циганки та подивився їй в очі).

Михайло Борисович: До зустрічі Роза. Все розповім. Обов'язково. (Роза пішла)

Антоніна Степанівна: Треба було й мені погадати. Може теж якісь вікна встановлять… Чи хоча б труби замінять… А може й лотерея на мільйон… Вікна ж вже зайняті Вами, шановний Михайле Борисовичу…

Михайло Борисович: Так точно. Вікна вже зайняті. А мільйон ні – вільний. Тільки не дуже впевнений, що є сила, яка зможе відібрати цей виграш у кума організатора вашої віртуальної лотереї. Але чим чорт не шуткує. Насправді, є щось загадкове у Розі… Справді є…

(Вечір, звучить легкий вальс, біля кіоску Михайло Борисович накриває стіл, збираються гості)

Михайло Борисович: Антоніна, можете трохи дорізати ковбаски. Їжі не так вже й багато, а хочеться щоб стіл виглядав як на справжній важливий ювілей.

Антоніна Степанівна: Здалася вам та ковбаска. Краще більше овочів порізати. Не відомо, як виглядала та ковбаска при житті її прародителів.

Михайло Борисович: ви ріжте все що бачите. Я віддаю у ваші руки повне керування цим столом. Якщо ви, звичайно, не проти.

Михайло Борисович: Це все наш менталітет. Гуляти – так гуляти. Як останній раз. Потім пожаліти про це наступного ранку, а може