Читати книгу - "Курячий бог"

Ніхто на Сергійка не звертав уваги.

Він повільно розтулив задерев'янілу руку. На долоньці лежав мокрий од поту курячий бог. Та який бог! Усім богам бог. Той, якого нахабно відібрала в Сергійка Юля, ніщо проти цього бога. То був сіренький, якийсь шершавий і плюгавенький, з ледь помітною дірочкою збоку. А це — справжній красунь, кращого і вигадати неможливо. Так і переливався проти сонця небаченими барвами. Так і сміявся до Сергійка. Були на ньому смужки сині й зелені, білі і червонуваті, а сам увесь мов у ранковий туман повився, відсвічував чимось попелястим, і дірка була не збоку, а якраз насередині. І не малюсінька, така, що й нитка не пролізе, а велика, кругла, крізь яку й Сергійків мізинчик протиснеться.

— Любий, подай мені бутерброда. В торбині отут. Та не з сиром, а з ковбасою. І курячу ніжку…

Цей наказ нарешті нідняв довгого дядька з гальки.

Осмілілий Сергійко вертів свою скарбину, оглядав з усіх боків. Та й тепер усі були байдужі до його знахідки. І хлопчикові стало навіть образливо: знайшов такого бога, і — ніхто ніякісінької уваги.

Він озирнувся. Кому б похвалитися знахідкою? Отим, які задумливо дзьобають виноград у холодочку? Чи парубкові з дівчиною, що мовчки вткнулися обоє в одну книжку. Але їм, здається, не до камінців…

— Курячий бог! — похвалився Сергійко довготелесому дядькові.

Той навіть не повернув голови на Сергійків голос. Порожніми очима дивився у порожню небесну далечінь. І щулився та непомітно здригавсь, прислухаючись до того, як тітка дзвінко кришила зубами хрупкі курячі кості. Та навіть крізь той хрускіт вона почула Сергійкову похвальбу. Відразу ж націлила окуляри на дорогоцінний камінець. І навіть руками була потяглася до Сергійкового скарба. Але не взяла його, бо обидві руки були зайняті — в одній бутерброд, а в другій куряче стегенце. Відразу ж запропонувала курятину Сергійкові:

— Бери, хлопчику, їж.

Сергійко відчув, що дуже зголоднів. Слинка так і бризнула на губи. Але миттю збагнув — курячого бога вимінюють на куряче стегенце. Побачив у тому велику несправедливість: де ж таки — бога проміняти на стегенце. Відсунувся далі від зваби.

Тітонька таки надумала його ошукати.

— Віддай мені, хлопчику, курячого бога. Жах, як люблю екзотику.

Сергійко неввічливо позадкував геть від небезпечної тітоньки.

Таки ж мав щастя цей Сергійко і неабияке! Тільки присів на новому місці, тільки гребнув — і вже є. Вже новий курячий бог у руках. Та ще ніби й кращий за попереднього. В усякому разі, хоч і не такий розмальований, зате дірка яка! Хоч на палець його надівай, як каблучку.

Сховав знахідку в глибоку кишеню трусиків та й знову шукати. Копався ретельно, забувши про все, і третя радість не забарилася. Це був зовсім круглий, чорний-чорний, мов вороняче крило, з малюсіньким отвором збоку камінець. Точнісінько як той, що Юлька нахабно з рук видерла.

Довго вертів того божка та все роздумував — от коли б шворка. Протягнув би її через отвір та й причепив собі на шию. Хай би на засмаглих грудях чарівний той камінець красувався. От би ловко було. Он навіть у дорослих — рідко в кого на шиї теліпається така оздоба. А він міг би аж трьох богів вивісити, цілу низку. Ото б уже на нього всі дивилися, просто помирали б від заздрощів.

На морському березі годі було розшукати не те що шворку, а навіть поганеньку нитку. Сергійко тільки скрушно зітхнув та почав пересипатися своїми скарбами. А потім узяв бога з найбільшою дірочкою та й приклав до ока. Прискалив друге вічко, глянув крізь божий отвір на навколишній світ. І аж одсахнувся від несподіванки.

Перед очима, мов на кіноекрані, грали світло-смарагдові хвилі. На мить здалося Сергійкові, що вони не перед ним, а над ним хлюпочуться і що він зовсім не на березі, а занурився глибоко в морську безодню. Непорушний, довго милувався небаченою красою, яку можна побачити хіба що уві сні. Рвучко повернувся в сторону, і перед очима раптом захиталися голі стрімкі ущелини, круті урвища гір повільно сповзли до самого моря, занурювались в білосніжне шумовиння та піну. Повів головою вбік — і на горизонті заяснів біло-золотий велетень корабель, небачений красень. Бурунив зелену воду, летів просто на Сергійка.

Вражений і здивований, хлопець мимоволі опустив чарівного камінця. Розплющив очі — і диво звикло. Навколо все стало звичайним, буденним. Звичайне море, звичайні хвильки котились по ньому і плюскотіли, з шипінням розбиваючись об паруючу гальку. Сірі й голі гори лежали над морем, хилилися лисими обривами до води, нерухоме каміння занурювалось у морські глибини. Далекі узгір'я, подекуди покриті зеленим шматтям дібров, жовтіли червонувато, зникали аж ген під довгою білою, як вата, нерухомою хмаркою. По морській пустці швидко мчав не корабель, а звичайний морський катер — таких Сергійко бачив щоденно, знав, що то вони возили людей на незнайомий берег, отуди, за почорнілу від денних тіней бухту. Навколо все було красиве, але звичайне, таке, яким воно бачилось щоденно.

Сергійко знову притиснув до ока камінець. І ледь примружив друге око, як мало не скрикнув від захоплення. Знову перед його зором котилися небачено прекрасні хвилі, знову казковий корабель плигав з буруна на бурун і гори-велетні хилилися до моря у сивій зажурі.

Скільки б ще розглядав Сергійко той казковий світ, невідомо. Та раптом перед самим його носом на хвилях заколихалося щось невеличке, жовтаве, з червоним боком. В одну мить він збагнув, що то. І одночасно в його животику щось перевернулося, підступило до серця, засмоктало і защеміло. Йому так захотілося їсти, що руки безсило опустилися, а широко розплющені оченята так і вп'ялися в червонобокий предмет, Що