Читати книгу - "Скоґландія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тіна зазирнула в меню через плече хлопця перед собою й почала вибирати морозиво.
— Шоколадне з м’ятним лікером, — перелічувала вона, — потім із джемом, і ще з мигдалем у цукрі. Ось що я візьму! А ти?
Ярвен знизала плечима. Їй найкраще було б, звісно, не брати морозива зовсім. А натомість з’їсти яблуко або пучечок моркви. Якщо вона взагалі хоче бути такою стрункою, як Тіна. Ярвен зітхнула.
— Ось що я тобі скажу, Ярвен, — промовила Тіна й помахала рукою гуртові старших хлопців, що саме простували вздовж паркану за сквериком у бік автобусної зупинки. — Помалу мені починає здаватися, що мати просто-таки тримає тебе під каблуком. Тобі вже чотирнадцять років! А вона постійно приходить по тебе, коли ще сонце на небі, забороняє тобі куди-небудь піти. Моя мати каже, що з жінками, котрі виховують дітей без батька, таке часто буває: надто вони всього бояться. Але хіба це тобі допоможе? Я проти твоєї матері нічого не маю, слово честі, та як на мене, вона могла б давати тобі все ж таки трохи більше свободи.
— Ні під яким каблуком вона мене не тримає! — роздратовано заперечила Ярвен, відчуваючи, як до гніву на маму в ній прокидається ще й гнів на Тіну.
Що Тіні до того, як мама її виховує? Що до цього Тіниним батькові й матері? На думку про те, як напередодні ввечері вони розмовляли на отій своїй неприбраній кухні про маму й про неї, Ярвен, їй ледве не стало недобре. Ні, тепер уже не скоро вона знов сяде з ними їсти! Хіба можна їсти з людьми, які так погано говорять поза очі про її матір? Вона має право гніватися на маму, зрештою, вона — мамина донька, і йдеться не про когось іншого, а саме про неї. Вона й лише вона має право гніватися на маму й засуджувати її.
Решта людей на це права не мають.
— А крім того, всі кінозірки, як на мене, несповна розуму, — сказала Ярвен. — Отож до Репера можеш іти сама.
* * *Селянин вирішив перепочити. Ще напередодні на своєму пасовищі, на узвишші, він заходився лагодити складену насухо загорожу, як робив це кілька років, як до нього це робили і його батько та дід. Він підбирав під ногами камінці, оббивав із них землю і вставляв їх знов у мур — туди, звідки їх повимивали дощі чи повибивало, падаючи з дерев, обламане вітрами гілля. Тепер, коли день уже добігав кінця, селянин нарешті відчув задоволення від своїх зусиль. Роботи лишалося не багато.
Чоловік сів на соковиту зелену траву, прихилився спиною до нерівного, нагрітого на сонці кам’яного муру й задивився на долину. У небі пропливали самі білі, наче вата, а знизу — попелясті мари, кидаючи на землю лапасті потворні тіні, які то там, то там на мить надавали краєвиду похмурого, загрозливого вигляду.
Селянин видобув з кишені сорочки торбинку з тютюном, папір і зробив самокрутку. На другому боці долини тінь від хмари саме пропливла над вежами школи, і сонце викресало на шкільних шибках червонуваті блискітки. На дорозі, що вела через гору, не видно було жодної машини; складалося враження, ніби та стара будівля стоїть пусткою. Та коли вітер повертав з її боку, — селянин про це знав, — то навіть звідси, здалеку, чути було дівчачі голоси, сміх і вигуки, а часом і пронизливий свисток учителя.
Чоловік знов відкинувся спиною на мур, глибоко затягся димом і заплющив очі. Учора картина тут була зовсім інша — така, що сьогодні вранці селянин навіть не забув прихопити з собою польового бінокля. Учора на тій дорозі цілісінький день панував жвавий рух. Якщо він не помиляється, то машини там снували поліцейські, а ось санітарної не було жодної. Виходить, поліцію в цей глухий закутень привів не нещасливий випадок. На мить у селянина навіть промайнула була думка, чи не виникла яка небезпека з півночі, з боку протоки Зунд, адже звідси до неї палицею кинути. Але ж тоді про це повідомило б телебачення. І в який-небудь злочин йому теж не вірилося. Та школа мала якнайкращу славу, в ній училася навіть юна принцеса.
— Аби лиш то було не через юну принцесу! — пробурмотів селянин і розплющив очі. — Аби лиш не… — І, не доказавши, змовк.
На другому боці долини, багато нижче від школи, в малинових заростях щось ворушилося.
Чоловік мацнув рукою біля себе по землі, де цілісінький день пролежав без потреби польовий бінокль. У нього ще вчора закралася підозра, що внизу, в заростях, хтось ховається. Кілька разів йому навіть здалося, ніби там щось ворушиться, але здалеку, та ще простим оком розгледіти, що то таке, було важко.
Він приставив до очей бінокля й пошукав те місце. Дерева розпливлись і з запаморочливою швидкістю промайнули мимо, далі — стіни, аж ось нарешті й зарості.
Селянин аж присвиснув крізь зуби.
— Хлопець! — буркнув він.
На тому була картата, трохи бахмата куртка й бежевий берет. Скидалося на те, що в малинових заростях хлопець улаштував собі лігвище: на землі лежала бура ковдра й усілякий дріб’язок, розгледіти який з такої відстані було важко навіть у
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скоґландія», після закриття браузера.