Читати книгу - "Варвар у саду"

У середині XVIII століття в околицях Пестума, який уже тоді припинив існування, провели дорогу. Випадково були відкриті три дорійські храми, один із яких належить до найкраще збережених у всьому світі. Їх назвали: Базиліка, храм Посейдона і храм Деметри. У храмах росли побожні діброви.

Обід на веранді скромної тратторії віч-на-віч із мистецтвом дорійців. Щоб його не сполохати, треба їсти й пити помірковано, тобто не гомерично. Жодного м’ясива і кратерів вина. Обмежимося тарілкою салати з часником, хлібом, сиром і квартою вина. Воно нагадує везувійське ґраньяно, проте, на жаль, є всього лиш убогим родичем цього шляхетного грона. Замість аеда неаполітанський тенор із радіоприймача вабить кохану в Соренто.

Отже, я бачу їх тепер уперше в житті наочно й реально. За мить я зможу піти туди, наблизити обличчя до каменів, вивчити їхні пахощі, провести рукою по рівчачках колони. Треба звільнитися, очиститися, забути всі побачені фото, креслення, інформацію з путівників. А також те, що торочили мені про бездоганну чистоту й піднесеність греків.

Перше враження близьке до розчарування: грецькі храми менші, точніше кажучи, нижчі, ніж я сподівався. Ті, що у мене перед очима, стоять, щоправда, на плоскій, наче стіл, рівнині, під велетенським небом, яке їх ще більшою мірою сплющує. Така топографічна ситуація доволі виняткова, позаяк більшість грецьких сакральних будівель споруджені на узгір’ях. Вони увібрали в себе лінії гірського краєвиду, який їх окрилював.

У Пестумі, де підвела допомога природи, можна вивчати дорійців холодно й без екзальтації. Так, як і належить трактувати цей наймужніший із усіх архітектурних стилів. Він суворий, мов історія цих прибулих із півночі творців. Міцний, присадкуватий, так і хочеться сказати, атлетичний, гідний доби героїв, які ганялися з дрючками за дикими тваринами. Зокрема, рисунок колони має виразні м’язи. Під тягарем архітраву розлога капітель аж бринить від напруги.

Найстарішою будівлею Пестума є Базиліка, споруджена в середині VI століття до нашої ери. Спершу гадали, що це не сакральна, а громадська будівля, адже вона має непарну кількість колон фасаду — нечувана річ у грецьких храмах. Найпевнішою ознакою, яка свідчить про архаїчність будівлі, є виразний ентазис, тобто потовщення центральної частини стовбура колони. Могутній ехін, який спочиває на її вершині, має форму сильно сплющеної подушки. Верхня частина колони значно вужча, ніж основа, що покликано пом’якшити враження ваговитості й приглушити вертикальні акценти. І ще одна деталь, яка рідко трапляється у грецьких храмах: поміж стовбуром і капітеллю пробігає ледь помітний вінок із листя, який історики мистецтва виводять із мікенської традиції.

Масивні, наче тіла титанів, колони не підтримують уже даху, а тільки рештки архітраву й фризу. Вітер і бурі рівно підтяли верх Базиліки. Залишилися тільки нечисленні залишки тригліфів і зворушливий слід анонімних будівничих — заглибина у формі літери U, вижолоблена шнуром, яким витягували важкі блоки піщаника.

Щоб увійти досередини, треба зіп’ятися трьома сходинами, призначеними радше для велетнів, аніж людей. Отож, не все у цьому мистецтві було на міру людини.

Внутрішній план храму простий. Центральну частину становить прямокутна оббудована зала, яку називають наосом — темна, мов трюм корабля. Тут розташовувалося скульптурне зображення бога і його блискавка. Місце, призначене радше для жерців, а не для віруючих, далеке відлуння підземного гроту.

Церемонія жертвоприношення відбувалася назовні, про що свідчать вівтарі, розташовані перед святинею. Перистиль і пронаос були надто вузькими для велелюдних процесій. Храм для більшості віруючих був тим, що вони бачили ззовні. Тому грецькі архітектори більше цікавилися такими речами, як висота і розташування колон, пропорції силуету, розташування декоративних елементів, аніж пошуком нових вирішень інтер’єру.

На південь від Базиліки є один із найгарніших, найкраще збережених дорійських храмів, які вціліли до наших часів. Відкривачі приписували його Посейдонові. Пізніші дослідники, спираючись на знайдені предмети культу, повернули храм дружині Зевса, Гері Арґоській. Також було уточнено первісне судження, буцім це найстаріша сакральна споруда Пестума. Навпаки, вона є наймолодшим зі збережених дорійських храмів Посейдонії. Споруджений близько 450 р. до нашої ери, він лише на кілька років випереджує афінський Парфенон, а отже, належить до класичної дорійської доби.

Силует цього храму монолітний, а водночас легший, аніж в архаїчних споруд. Він має досконало виважені пропорції: окремі елементи пов’язані між собою у бездоганно ясне й логічне ціле. Доричний митець оперував не лише камінням, а й порожнім простором між колонами, орфічно моделюючи повітрям і світлом.

Горизонтальні лінії не є досконало паралельними. Тут було застосовано оптичну коректуру (винахід, приписуваний Іктінові з Мілету — творцеві Парфенону), тобто викривлення, вигинання рівня досередини, що й створює згаданий ефект монолітності. Дорійські архітектори також знали, що коли б вони встановили ідеально прямовисні колони, це створило б враження розходження вертикальних ліній знизу вверх, а отже, розпадання храму в різні боки. Тому зовнішні колони були нахилені досередини. У випадку храму Гери від цього принципу відступили і вдалися до того, що сучасний маляр назвав би штукарством, фактурою. Зовнішні колони прямовисні, але їхні рівчачки, т. зв. канелюри, провадять око таким чином, що створюється враження похиленості колон усередину.

Попри ці архітектурні нюанси, Гера Арґоська має pondus[6], міць і сувору довершеність старовинних дорійських споруд, хоча й походить із класичної епохи. Співвідношення товщини колони до її висоти 1:5. Вершини капітелей, квадратні абаки, мало не зіштовхуються між собою, і аж ніяк не є декоративним елементом, але правдиво й реально тримають на собі трикутну вершину храму, рівну половині висоти колони.

На південній околиці сакральної зони міста — храм Деметри. По суті, то був Атенайон, про що свідчать нещодавно відкриті статуетки й напис архаїчною латиною: Menerva. Збудований наприкінці VI століття, він, як і Базиліка, має профіль колони з виступаючим ентазисом і сплющеним ехіном. Виглядає наче чистий зразок дорійського мистецтва.

Проте чисті архітектурні стилі трапляються (поза підручниками) вкрай рідко. У храмі Деметри нещодавно були відкриті дві іонічні капітелі. Деякі історики мистецтва рішуче протиставляють навзаєм ці два стилі — витвір різних племен і ментальностей. Про перший кажуть, що він був типово чоловічим, важким, уособлював силу; про другий — що він