Читати книгу - "Пастка для ґеймера"

Дівчата зітхали, Валера і Артем схвально поплескали Васю по плечах, а Стас коротко й вагомо підсумував: «Супер!» Усі погодилися, що Вася і його пісні — це справді супер. А розмова, яка знову почала витися, мов кільця диму, повернула на звичну тему «Комп’ютер і ми».

— Жанна, my mother, каже, — зітхнула Марта, — що інет — то прихисток для дебілів. А сама тим часом валандається по сайтах і з мужиками знайомиться. А мене ганяє! Це нормально?!

— А мої преди, — усміхнувся Валерій, — і самі сидять, і мені не заважають. Усі щасливі.

— Мене дратує, — завважила Софія, — що домашні перевіряють, на яких я сайтах буваю, і взагалі — повністю, ну все. Мене це просто бісить. Самі ж де хочуть в інеті, там і стирчать.

— А мені класно, — примружився Вася і показав на комп’ютер. — Він — свій, власний. Мати користується інетом на компі вітчима.

— Так, це гарно… — замріяно сказала Софійка.

— Інтернет, інтернет, свіжих сайтиків букет! — заспівав Петрик.

— Все одно, — твердо мовила Марта, — батьки й інет — то несумісні речі, вони одне одного заперечують.

— Ну, не завжди, — щось згадала Таня. — Ось батько сидить за компом стільки ж, скільки і я. А мати лається лише тоді, коли я ночами сиджу. Хоча останнім часом і сама підсіла на це діло. Але так смішно: коли вона починала, страшенно боялася — зламати щось, не так зробити. Навіть одного разу покликала мене натиснути на ярлик експлорера!

Усі засміялися.

— А мій старий, — додав Артем, — все якісь програми й фільми качає, ролики по ю-туб дивиться, в онлайн-ігри грає… Маніяк! А мама байдужа до компа, до інету.

— А зараз!!! — ні сіло ні впало заволав Петрик, — рок-н-рол!!!

І він почав щодуху гамселити по сковорідках і каструлях у кухні знайденими десь паличками від настільного міні-більярду. Від несподіванки всі почали кричати й сміятися, а Вася імпровізував щось рок-н-рольне на гітарі. Дівчата скочили й почали танцювати, а хлопці зображували якийсь рок-гурт.

— А тепер Карлсон без пропелера! — оголосив Петрик.

Хлопець поналивав у пластикові пакети для сміття воду і, заповнивши який на третину, а який на половину, вискочив на балкон і почав жбурляти «водяні бомби» просто униз. Було чутно, як ті бахкали об асфальт. Уся компанія дико реготала, але потім Вася схаменувся. То вже були не жарти — він побоювався дратівливої й недоброї Поліни, прибиральниці та двірника в одній особі. Вася примусив Петрика вгамуватися й посидіти хоч деякий час за компом. На щастя, той погодився. Усі трохи заспокоїлися, але раптом озвалася трохи вже підпила Марта, настрій в якої різко змінився.

— А ти знаєш, Валеро, що в нашому класі є злодій? — звернулася вона до хлопця. — І всі мовчать! А нас усіх принизили! Хлопців просто обісрали! Вчителі! При всіх!

— Ні фіга… — здивувався Валерій, глянувши на Марту. — Як це сталося? І чому всіх принизили? І що, злодій тирить усе підряд?

— Та ні, вчора вкрали лише мобільний у Оксанки, — зітхнув Вася. — Може, ти її бачив, така, тоненька, чорнява.

— Так, падло якесь виявилося серед своїх, — зауважив Артем. — Коли пропав мобільний, клас був зачинений. І до того, як клас зачинили на перерву, й після неї до кімнати ж заходили тільки наші учні. Нікого стороннього ніхто не бачив. Отже, це хтось із наших і зробив.

— Тому вчителі вишикували всіх хлопців і обшукали їх, — роздратовано розповідала Марта. — Обшукали повністю, з голови до ніг, при дівчатах!

— І нічого ні в кого не знайшли, — що найцікавіше! — додав Артем.

— Ну, цього слід було чекати, — зітхнув Стас. — Крадій просто десь заховав мобільник, а потім, після уроків, коли все вляглося, забрав.

— Це був просто жах… Учителі психували. Хлопці обурювалися. А Оксанка так плакала, — сумно додала Таня. — Цей телефон їй подарувала мама, до того ж, саме в цей момент Оксані треба було терміново подзвонити. Тому вона й кинулася по мобільний. А телефон зник. Казала, що залишила його в портфелі, а хтось витяг.

— Хто б це міг бути? — замислився Стас. — Давайте згадаємо, хто тоді був у класі.

— Та всі були і до цієї перерви, й після. Але ось що я думаю. Всі цінні речі й гроші слід тримати при собі, — зауважив Артем.

— Ага, а на вулиці якісь придурки теж можуть забрати, — похитав головою Василь. — Пригадуєш Льошу з «Б» класу? Як на нього наїхали, коли він увечері йшов? Пасли кілька кварталів, а потім забрали мобільний. Добре, хоч не побили…

— А я вчора купила журнал для дівчат, — озвалася Софійка, — так до нього були додані такі прикольні фенечки і ще й диск із музичкою!

— До чого тут журнал, — не зрозуміла Марта. — Якась сука тирить у класі речі, а ти про журнал! Як тепер залишати щось у класі, в портфелі…

— Може, Оксана той мобільний десь загубила, — насупилася Софія. — А тепер каже, що вкрали. Вона взагалі — ляпало!

— Неправда! — сказав Стас. — Вона класна, зовсім не якесь там базікало.

— Ні, тут щось не так, — замислилася Таня. — Чому поцупили у тихої, непомітної, спокійної Оксани? І не найдорожчий телефон, який є у наших…

— Ось тому й стирили, що вона тиха і спокійна, — зауважив Василь. — Інша б на її місці таке влаштувала, що…

— Тобто вона вже всім розповіла про крадіжку? — запитав Валера.

— Так, і її батьки про це вже знають стопудово, — зітхнув Артем.

— Відчуваю, що через цей мобільний таке в нас почнеться… — зосереджено мовила Софійка.

— Факт, — переконано кивнула Таня. — Але я все одно думаю, що крадія можна «вирахувати». Не так уже й багато людей було в класі після уроку. Адже це могло статися лише тоді, коли Оксана виходила, залишивши мобільний у портфелі. Саме в цей невеликий проміжок часу, — до того, як кімнату зачинили на перерву, — й поцупили