Читати книгу - "Оранжеве сонце"

поміж валунами — чи не блиснуть де-небудь очі Ни, очі зляканої газелі. Усе в юнакові клекотіло, насторожувалося, чогось вичікувало… Тікати темної ночі з Ни!.. А погодиться?.. Якби вдалося підмовити до втечі ще когось з підлітків. Брати Ре і Ра теж підуть з ним. Сестри Іч та Ін залишаться з матінкою Уф… А добре було б і їх узяти з собою…

Тим часом мисливці почали брати пайки.

Е не підходив до розподілювачів. Він дивився на те, як усі моторно працювали щелепами, неначе уперше спостерігав це видиво.

— Е не хоче їсти? — раптом почув гучне запитання Ту. Юнак насторожено глянув на вождя, а той кивком голови звелів підійти до розподілювачів.

Е підійшов. Одержавши велику пайку, юнак здивувався і водночас зрадів. Його візьмуть на полювання! О, завтра він знатиме, що робити! Першим кинеться на будь-якого звіра! Е сів осторонь під стовбуром і почав їсти. Він знав, що зрівнятися з досвідченими мисливцями буде нелегко. Адже бачив, які вони спритні та кмітливі…

Мисливці мовчки поглинали поживу. Згодом, як трохи втамували голод, пожвавішали — почали перемовлятися, згадуючи подробиці полювання. Найбільше похвал припадало вождеві Ту і тим, що зазнали кривавих ран у сутичці.

— Ун безстрашно кинувся на левицю!

— Ун — дужий і спритний!

— А Хіп — на лева!

— Ун постраждав.

— І Хіп теж.

— В Уна печуть рани?

— Печуть, — признався Ун. — У левиці гострі кігті. Але коли б Ни приклала до ран зілля, то тіло забуло б про кігті левиці… Хай Ни принесе зілля.

— І мої рани чекають рук Ни, — похмуро озвався Хіп. — За Ни битимусь хоч з ким. Хоч і зараз.

— І Ун битиметься з будь-ким! — У голосі Уна зазвучав виклик.

— Хіп уб'є Уна! — вигукнув Хіп.

Е насторожився. Ун і Хіп ще сиділи на землі. Але кожної миті вони могли схопитися і кинутися один на одного. Хотілося і юнакові гукнути, що Ни не хоче належати ні Уну, ні Хіпу, а тільки йому, Е! Та слова ніби застряли в горлі. Тим часом Ун уже підводився — повільно, натужно. Глибокі рани стягували усе тіло, позбавляли моторності та сили. А все ж він звівся.

— Ун уб'є Хіпа!..

Хіп і собі звівся на ноги. У руках була довбня. Він звів її над головою, проте враз заточився, опустив довбню додолу і сперся на неї, щоб не впасти.

Ту блискав лютими очима то на Уна, то на Хіпа, проте мовчав. Раптом очі вождя трохи зіщулилися, подобріли, у них пригас погрозливий відблиск, а тіло задрижало від безгучного сміху. Певне, ота безпорадність супротивників викликала таку зміну настрою.

— Ун уб'є Хіпа? — і вождь глузливо глипнув очима на Уна, потім скосував на Хіпа і з таким самим насміхом спитав і в того: — Хіп уб'є Уна?.. Для Хіпа довбня заважка!..

Далі вождь Ту, не чекаючи нічиєї відповіді, вибухнув таким реготом, що дехто з одноплемінців позіскакував з місць. Підходили ближче з недогризеними костистими шматками м'яса. З кришталевої глибини неба сяйнуло світле коло, і стало видно, як у всіх масно блищать губи, як палахкотять веселістю очі! Мисливці з насолодою розглядали і Уна, і Хіпа, і Ту, який аж гойдався від нестримного сміху. Той сміх передався усьому племені, і над майданом з розкиданими валунами здійнялися такі розкотисті веселощі — з диким гиканням, виском і пронизливими викриками, що навіть частка того галасу могла б розполохати, величезну зграю іклистих вовків або збіговисько буйнорогих тварин.

— Ун і Хіп — вороги!

— Розбороніть їх!

— Ще не б'ються…

— За кого звелися?..

— За Ни!..

— За Ни?..

— А де Ни?..

— Ось вона, ось!..

Спантеличену дівчину жінки виштовхали в саме осереддя гурту. Вона сполохано зиркала то на Уна, то на Хіпа. Ун силкувався посміхнутися, а Хіп схилив свою голову, його аж хилитало — він з останніх сил тримався на ногах. Ни притулила руки до грудей, по обличчю текли сльози. Врешті вона з розпачливим зойком кинулася до ніг вождя.

Запала мовчанка. Ту поклав свою важку руку на голову Ни і розчулено запитав:

— Що просить дочка Лілеї?..

— Ни не хоче ні Хіпа, ні Уна! — приглушено проказала дівчина, але її почули, мабуть, усі.

— А кого хоче Ни? — розважливо запитав Ту.

Голос вождя пройняв трепетом все єство Ни. Серце пружно стискалося, мабуть, від палкої віри, що вперше так безборонно загорілася в ньому, і від солодкого щему спалахнуло лице, заяскріли очі. Ни обожнювально дивилася на вождя Ту. Ось-ось мала Ни вимовити дороге ім'я, але в цю мить щось важко впало на землю. Всі повернулися і побачили на землі розпластаного Хіпа. Він утратив останні сили і впав додолу. Жінки зойкнули, декотрі кинулись до Хіпа. Звели його, всадовили, зіперши спиною до валуна.

— Води, води!.. — проказало водночас кілька голосів. Ту все ще сидів на своєму місці, тільки повернув голову у бік Хіпа, хоча того й заступили спини одноплемінців. Перед ним усе ще стояла навколішках Ни. Вона благально дивилася на вождя і чекала того менту, коли він знову погляне на неї. А Е не відривав від неї очей. Він чекав, чекав жадібно й спрагло, коли вона нарешті вимовить його ім'я. Та нараз увагу Е привернула його маленька сестричка Іч, яка принесла у черепашці воду для Хіпа. Матінка Уф взяла у неї черепашку, хлюпнула з неї в обличчя Хіпу, далі притулила краєчок черепашки до уст мисливця і влила ковток-другий йому в рот. Хіп розплющив очі і зненацька різким рухом правиці вибив черепашку з рук Уф. Вода хлюпнула жінці на груди, а черепашка покотилася додолу. Хіп силкувався підвестися. Жінка лагідно промовила:

— Хай Хіп сидить! Хіпу не можна вставати!..

— Хіпу все можна! Все! — гукнув той, різко відіпхнувши матінку Уф, яка від поштовху мало не впала.