Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

годинник не вибив опівночі, як Артеміс нарешті завантажив усі здобутки своїх пошуків у «макінтош». Тепер йому лишалося тільки дати команду: «Розшифрувати». Що він і зробив. І дістав — купу сторінок безглуздої нісенітниці.

Нормальна дитина давно б уже махнула рукою на таке безпросвітне завдання. Пересічна доросла людина, либонь, гахнула б кулаком по клавіатурі. Але Артеміс був не такий. Книга просто випробовувала, чого він вартий, тож хлопець не міг дозволити собі їй програти.

Знаки ототожнено правильно, в цьому він ніскілечки не сумнівався. Отже, щось негаразд із їх послідовністю. Протерши очі (щоб витрусити з них сонливість), Артеміс люто — вкотре! — втупився у сторінки. Текст складався з частин, відділених одна від одної жирними лініями. Такі лінії могли означати кінець абзацу чи розділу, але ж написане годі було прочитати у звичний спосіб, «ідучи» зліва направо й від верхнього рядка до найнижчого.

Артеміс заходився експериментувати. Спробував читати «по-арабському»: справа наліво — та «по-китайському»: стовпчиками, згори донизу. Нічого не вийшло. Тоді він звернув увагу на одну спільну рису всіх сторінок: кожна мала центральний сектор. Інші піктограми були розташовані довкруж центральної частини так, ніби вона правила за вісь, а вони крутилися довкола неї. То, може, цей центр і є точкою відліку? Так — але в який бік тоді рухатися? Артеміс укотре заходився гортати сторінки, вишукуючи ще якихось спільних рис. Ага, є! За кілька хвилин знайшов: на кожній сторінці в кутику кожного сектора була намальована стрілочка, мов крихітне вістря списа. Що, коли це такий «дороговказ», вказівка на напрям, скажімо: «Читай туди»? Тож теоретично виходило так, що починати належить із середини, а тоді читати за спіраллю, як указували стрілки.

Комп’ютерна програма не була розрахована на подібні «спіральні» завдання, тож Артемісові довелося поімпровізувати. Озброївшись ножем для розрізання паперу та лінійкою, він поділив першу сторінку Книги на смужки й склав їх у традиційному для західних мов порядку: паралельними рядками, щоб читати зліва направо. Тоді заново відсканував сторінку й запустив її в модифіковану програму перекладу з єгипетської.

Комп’ютер загудів, загурчав, переробляючи задану йому інформацію на двоїстий код. Час від часу він зупинявся й просив підтвердження перекладу котрого-небудь знака чи символу. Одначе, в міру того як машина все краще опановувала нову мову, ці перепитування траплялися дедалі рідше. Аж ось нарешті на екрані спалахнули два слова: Файл перетворено.

Пальцями, що тремтіли від виснаження й хвилювання, Артеміс натис на кнопку «Роздрук». Із лазерного принтера виповзла одна-єдина сторіночка. Тепер вона вже була надрукована англійською мовою. Ну, подекуди траплялися помилки, дещо треба було ще підігнати-підчистити, але головне — текст зовсім легко читався. І, що ще важливіше, він був цілком логічний і зрозумілий.

Цілковито усвідомлюючи, що це ж він, Артеміс, перший з людей і вперше за кілька тисяч літ розшифрував цю чарівну мову, увімкнув настільну лампу й почав читати.

Книга Чарівного Народу

Містить вказівки до наших чарів та життєві правила

Завжди носи мене, завжди з собою, Вчу чарувати словом, травою. Я провідник твій до сил чарівних, Втратив мене — і вже чар твій весь зник. Десять по десять тут є заповітів, Здатних всі тайни тобі розповити. Ліки, закляття, алхімія вся — Все це в мені, все скажу тобі я. Лиш не для тих я, що повзають в бруді, Лиш не для червів, що звуть себе «люди». Проклятий буде ельф той навік, Людям хто тайн цих відкриє потік.

Артемісові кров зашуміла у вухах. Нарешті! Ці істоти — в його руках! Вони будуть мов мурахи під його ногами. Його, Артеміса, розум плюс сила технологій розкриють усі їхні секрети. Зненацька страшна втома, накопичена за стільки часу безперервної напруженої роботи, навалилася на нього, й він безсило відкинувся на спинку крісла. Тут іще стільки праці» щоб дійти до якогось кінця! А для початку — перекласти решту, сорок три сторінки.

Він натис кнопку селектора.

— Лаккею, бери Джульєтту й катайте обоє сюди нагору. Тут у мене е для вас кілька крутиголовок, поскладайте.

Либонь, саме в цьому місці слід зробити невеличкий екскурс до родинної історії Фаулів.

Так от, Фаули й справді були легендою злочинного світу. Багато поколінь Фаулів брали участь у таємній війні проти сил закону й правопорядку, аж поки накопичили досить засобів, щоб вийти на світло й узаконитися. Одначе, як і слід було сподіватися, яскраве світло законності не припало їм до вподоби, тож Фаули хутенько знов скотилися на дно злочинності.

Наприкінці двадцятого віку родинний набуток Фаулів опинився під загрозою, і спричинився до того не хто інший, як сам Артеміс Перший, батечко нашого героя. Після розпаду російської комуністичної імперії Артеміс-старший надумався вкласти більшу частину фаулівських капіталів у заснування нових пароплавних ліній до того неосяжного євразійського простору. Новим споживачам, розміркував собі він, знадобляться нові споживчі товари. Звісно, що російським «хрещеним батькам» зовсім не сподобалися зусилля західного ділка, який, розштовхуючи їх ліктями, рвався на їхній ринок, і вони вирішили послати йому невеличкий від себе «привітик». «Привітик» набув вигляду ракети «стінгер» — краденої, а як же ще, — котрою пальнули по «Фаул-зорі», коли ця пропливала повз Мурманськ. Артеміс-старший власного персоною перебував на борту корабля разом із Лаккеєвим дядечком та 250 тисячами бляшанок кока-коли. Гарно рвонуло…

Ні-ні, Фаули не пішли по світу з торбами, боронь Боже! Але зі статусом мільярдерів розпрощалися. І тоді Артеміс Другий заприсягся виправити цю несправедливість. Він поновить родинне багатство. І зробить це у свій власний, неповторний спосіб.