Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

Само собою зрозуміло, що метою Артемісабуло золото. Заволодіти купою золота. Наскільки хлопцеві було відомо, Чарівний Народ любив цей коштовний метал чи не так само, як і люди. Кожен ельф, кожнісінька фея мали собі по горнятку власного золота… Але постривайте, не так воно буде, хай-но тільки Артеміс доможеться свого. Принаймні хтось один із Чарівного Народу скоро, дуже скоро зостанеться з порожніми кишенями…

Після вісімнадцяти годин міцного сну й легкого, але поживного сніданку Артеміс піднявся по східцях до кабінету, що дістався йому в спадок від батька. Це була досить традиційна кімната: вся обшита темним дубом і заставлена книжковими полицями від підлоги до самої стелі — але Артеміс осучаснив її тим, що напхав найновішими досягненнями комп’ютерної техніки. По кутках гули об’єднані в єдину мережу комп’ютери «Епл-Макінтош». Один із них проектував сайт Сі-ен-ен на протилежну стіну, де мелькали збільшені картини щонайсвіжіших новин з усього світу.

Лаккей був уже там, налагоджуючи роботу машинерії.

— Повимикай усю цю техніку, — звелів Артеміс, переступивши через поріг. — Лиши тільки той комп’ютер, що займається Книгою. Для цієї роботи мені потрібна тиша.

Слуга приголомшено закляк. Сайт Сі-ен-ен працював безперервно ось уже чи не рік. Артеміс був певен, що не сьогодні-завтра таки надійдуть вісті про чудесний порятунок його батька. Наказ вимкнути сайт новин означав тільки одне: нарешті син змирився з тим, що сталось.

— Вимкнути усі?

На кілька миттєвостей Артеміс задивився на віддаленішу стіну.

— Так, — відповів він нарешті. — Всі вимкнути.

Лаккей дозволив собі деяке панібратство: обережно поплескав господаря по плечу, а тоді повернувся до роботи. Артеміс хрупнув суглобами пальців. Час і пора! Час і пора братися до того, що в нього виходило найліпше, — до виковування підступних планів.

Холлі Куць лежала у своєму ліжку і вся аж кипіла від люті. Хоча нічого незвичайного в цьому й не було. Лепрекони взагалі славляться буркотливістю. Але Холлі якраз була у надзвичайно кепському настрої, навіть із погляду Чарівного Народу. Була ж вона водночас і фея, й ельфиня, й лепрекон. Фея — то загальне найменування, ельфиня — точніше, формальне визначення. А лепрекон — ну, це у неї така робота, — бути лепреконом.

А втім, якщо ми її зараз змалюємо, то зовнішній вигляд Холлі скаже читачеві, либонь, більше, ніж ціла лекція про її родовід. Холлі Куць мала ясно-брунатну, барви ліщинового горішка шкіру, коротко підстрижені рудаві коси й карі очі. Носик її ледь загинався донизу, губки були пухкенькі, мов у херувимчика, і це цілком доречне порівняння, коли зважити, що прадідусем вона мала самого Купідона. Холліна мати походила з європейських ельфів і славилася вогнистою вдачею та гнучкою, мов у молоденької вербички, поставою. Тож і Холлі вдалася нівроку стрункенька, а її довгі, тонкі пальці ідеально годилися на те, щоб стискати поліційного електрошокового кийка. Які її вушка? Ну звісно ж, загострені. Зріст? Зайве питати, бо про нього ж свідчило її промовисте прізвище. Куций, ніде правди діти. Рівно метр. Хоча це тільки на один сантиметр нижче середньоельфійського зросту, але ж той злощасний сантиметр може відігравати жахливо важливу роль, надто коли тих сантиметрів у тебе не так і багато.

А головною причиною Холліної люті був її начальник, командувач Корч. Він-бо від першого дня почав присікуватися до неї. Образився, бачте, що першу жінку-поліціянта за всю історію Легіону зараховано саме до його спецкорпусу! Корпус особливого призначення вважався надзвичайно небезпечним місцем для служби, рівень смертності був тут куди виший, ніж в інших корпусах Легіону, тож командувач Корч був переконаний: сопливим дівчиськам тут не місце. Ну, та доведеться йому поміняти свою думку! Холлі Куць не збирається йти звідсіля — ніякі корчі не витурять її з цього корпусу.

Одначе її кепський настрій мав і ще одну (можливу) причину, хоча сама Холлі категорично це заперечила б. Ритуал. Ось уже котрий місяць вона збирається його виконати і ніяк не збереться. Часу начебто не знаходить. А хай-но Корч виявить, що вона ледве дихає на останніх краплях чарівної сили, її негайно переведуть до Транспортної Поліції.

Холлі скотилася зі свого матраца й подибуляла в душ. Оце була чи не єдина перевага їхнього життя побіля земного ядра — завжди гаряча вода. Звісно, ніякого природного світла, сонячного чи місячного, тут не було, але це ще невелика ціна за змогу жити чимдалі від людини. Підземелля. Єдина царина, куди ще не добулися жадібні, невгамовні люди. Немає ж бо нічого приємнішого, як після тривалого робочого дня повернутися додому, скинути захисний екран і зануритися в басейн із булькотливим багном. Істинне блаженство.

Холлі одяглася, защібнувши під саме підборіддя замок-блискавку на своєму тьмяно-зеленому комбінезоні, й закріпила на голові шолом. Таки ошатні й зручні ці сучасні уніформи ЛеППРКОНу. Не те, що колишні парадні мундири: черевики з пряжками та бриджі. Тьху! Воно й не дивно, що в усіх людських побрехеньках лепреконів виведено такими кумедними бевзями. Хоча… Що, коли б ті багнощи довідалися, що насправді слово «лепрекон» пішло від назви елітного підрозділу ЛеППРКОН, себто Легіон Підземної Поліції, Рухомий Корпус Особливих Напрямів? Можна собі уявити! На лепреконів негайно влаштували б полювання. Краще вже лишатися непомітними, аби ті, нагорі, й далі вірили у свої байки…

На поверхні саме сходив місяць, тож Холлі вже не мала часу на нормальний сніданок. Натомість ельфиня схопила з холодильника пляшечку з недопитим кропив’яним йогуртом і гайнула тунелями, ковтаючи на ходу. Як завжди, на центральній вулиці панував хаос. Летючі спрайти, далека рідня ельфів, напхались аж до стелі тунельного проспекту, утворивши повітряну пробку. Не краще поводилися й гноми, що своїми гладкими, колихливими задами перекривали відразу дві смуги вуличного руху. А з калюж поливали всіх добірною лайкою, мов матросня