Читати книгу - "Небесний гість, Олександр Романович Бєляєв"

Тюменєв хмурився, хитав головою.

— Це наслідки спільної праці майже всіх співробітників нашої обсерваторії, — вів далі Архімед. — Я зробив тільки підсумкові обчислення.

— Не лише підсумкові, — поправив Тюменєв.

— Чудово справився із своєю роботою товариш Аркусов, якому було доручено обробити дані про планету Бета голубого сонця, — зауважив Архімед.

— До речі, я й досі не знаю, чому вас так цікавить саме планета Бета, — сказав Аркусов.

— А от зараз узнаєте, — промовив Тюменєв. — Архімед, покажи тепер найголовніше.

Турцев розгорнув друге креслення.

На ньому в зменшеному вигляді було зображено систему подвійної зорі, а в протилежному куті аркуша — земна куля з цяткою, що одірвалася від неї. Пунктирна лінія з'єднувала цю цятку з планетою Бета.

— Ось планета Бета, — звернувся Тюменєв до Аркусова. — Креслення вам зрозуміле? Не зовсім? Зоря Абастумані, проходячи повз нашу Сонячну систему на найближчій відстані, одірве від Землі частину атмосфери та океанської води. Припливні явища, як вам відомо, виникають одночасно на двох протилежних сторонах земної кулі. А тому зоря відірве частину земної гідросфери не тільки на стороні, оберненій до неї, а й на протилежній. Але оскільки доля гідросфери, відірваної з протилежного боку, нас не цікавить, то про неї ми й не говоритимемо.

Отже, зоря відірве частину земної атмосфери й гідросфери. Що буде далі? Куди полетить ця вода і частина атмосфери? Чи довго летітимуть? І головне — куди впадуть, якщо взагалі впадуть кудись? Доля цієї одірваної від Землі повітряно-водяної планетки може скластися по-різному.

Планетка може стати маленьким другим місяцем земної кулі, подібно до нашого Місяця, який теж колись був частиною земної кулі.

Водяна планетка може, не покидаючи Землі назавжди, піти по дуже витягнутому еліпсу, як періодична комета. Може впасти на Юпітер чи Плутон або ж стати супутником одного з них. Може піти по гіперболі і зникнути назавжди у світовому просторі. Все залежить від складних сил притягання. Водяну планетку може притягнути червоне або голубе сонце зорі Абастумані, і вона перетвориться на пару, перш ніж упаде в розжарену атмосферу цих сонць.

Нарешті наша водяна бульбашка може впасти на одну з планет чи супутників планет у системі зорі. Але на яку саме? Я зробив дуже спрощені…

— Проте надзвичайно дотепні, — вставив Турцев.

— …обчислення, — вів далі Тюменєв. — І прийшов до висновку, що водяна планетка, очевидно, має впасти на планету Бета.

— Тому ви й доручили мені зайнятися нею? — спитав Аркусов.

— То ж бо й воно, — відповів Тюменєв. — А Архімедові я доручив перевірити мої грубі, приблизні розрахунки вже грунтовним обчисленням. І він справився з роботою чудово.

Тюменєв подивився на племінника з любов'ю і гордістю. Молодий, а вже справляється з такими складними задачами.

А задача була справді надзвичайно складна. Земля, водяна планетка, голубе, червоне сонця зі своїми планетами та їхні супутники — все рухається, обертається, взаємно притягається. Треба було зібрати в одну точку всі ці складні рухи в просторі й часі, розплутати павутину невидимих, взаємно проникаючих сил притягання. Водяна планетка мала пролетіти світовий простір крізь невидиму сітку цієї павутини, одночасно зазнаючи впливу притягання мало не двох десятків світових тіл. І Архімед накреслив точну картину положення всіх сонць, планет та їхніх супутників у той момент, коли долю водяної планетки вирішить притягання Бети.

— Так, наша водяна бульбашка впаде на планету Бета! — вигукнув Тюменєв.

— Упаде разом з нами, якщо я правильно розгадав ваш план? — запитав Аркусов.

Тюменєв боязко озирнувся на двері і відповів, понизивши голос:

— То ж бо й воно. Але розмовляймо тихше. Гм… Гм… Олені Гаврилівні зовсім не слід знати всього.

— Даремно турбуєтесь, Іване Івановичу. Вітер так шумить, що ми самі себе ледве чуємо, — сказав Аркусов. — На чому ж чи у чому ми полетимо? У водяному човні?

— На велосипеді, — сердито відповів Тюменєв. Він уже вирішив не брати Аркусова в подорож і відкараскатись од нього, як тільки трапиться нагода.

Аркусов підвівся, мов оратор, переступив із здорової ноги на хвору, скривився і знову сів у стареньке шкіряне крісло.

— Моя думка така, що ця експедиція — не що інше, як зібрання двадцяти способів покінчити з собою. От ви, Іване Івановичу, перераховували, що може трапитися з водяною планеткою, яка одірвалась від земної кулі. Адже кожен випадок, про який ви згадували тут, загрожує нам неминучою загибеллю. Найменша помилка в обчисленнях Архімеда, і замість того, щоб попрямувати до планети Бета, ми помчимо на вашій водяній бульбашці в глибини всесвітньої безодні й помремо з голоду чи обледеніємо або засмажимося, впавши на сонце, — не знаю, на якому вогні це буде приємніше, на голубому чи на червоному. Або ж наша…

— Словом, ви відмовляєтесь? — запитав Тюменєв.

— Ні, я ще не відмовляюся, — заперечив Аркусов. — Але я хочу знати всі умови, зважити всі шанси. Дозвольте мені висловитися до кінця.

Отже, ми можемо зовсім не впасти на Бету. Далі нам доведеться летіти разом з водяною планетною через світовий простір. Що ж буде з нею і з нами під час такого перельоту? Все це треба обміркувати заздалегідь. Чи не розсіються всі атоми води й повітря у світовому просторі з його абсолютною пустотою? Чи не перетвориться водяна планетна на пару під впливом променів Сонця? Чи, може, навпаки, і наша водяна планетна, і ми самі перетворимось у кусок криги? Чи вивчено ці питання? І яку одержано відповідь?

Але припустімо, що ми щасливо пролетіли крізь небесний простір і вступили у сферу притягання планети Бета.