Читати книгу - "Небесний гість, Олександр Романович Бєляєв"

— Це вже вам краще знати, ви її вивчали, — зауважив Тюменєв.

— Так, я вивчав її. Я встановив, що маса Бети трохи менша однієї восьмої маси Землі; що там є атмосфера, близька за складом до атмосфери Землі, але з більшою кількістю кисню; що температура там вища за земну; що, нарешті, там є вода. От і все чи майже все, що можна узнати про Бету. Але чи є там рослини і які вони, їстівні чи отруйні? Які живі істоти зустрінуть нас — комахи, страшні звірі, може, люди? Яка небезпека…

— Ви маєте рацію. Ви маєте цілковиту рацію, Аркусов, — промовив Тюменєв трохи схвильовано. Він підвівся, пройшовся по кабінету, ніби випадково підійшов до дверей, прислухався, заходив з кутка в куток і стиха заговорив: — Наша експедиція таїть у собі не двадцять, а тисячу смертельних небезпек. І вам треба не сім, а сімдесят сім разів одміряти, перш ніж відрізати. Якби я міг летіти сам, то не вагаючись оддав би своє життя, щоб вирвати у природи ще одну таємницю й передати її людям. Але ми повинні і заради себе, і тим більше заради інших ужити всіх необхідних запобіжних заходів.

Так, наша експедиція — дуже рискована справа, і все-таки я не збираюся стрибати в небо сторч головою. Я сам іще не раз перевірю обчислення Архімеда. Якщо водяна планетна справді має впасти на Бету, то завдання наполовину виконано. Міжпланетний політ я вважаю найменш небезпечним етапом подорожі. Як саме ми полетимо, про це я докладно розповім вам, коли з'ясуються деякі обставини, від котрих залежить доля всієї подорожі.

Що ж до спуску на Бету, то він, коли там є атмосфера, не такий уже й небезпечний, як здається вам, Аркусов. Спробні польоти на ракетах, свідчать про те, що цілком можливо спускатися із стратосферних висот на парашутах. Я вважаю, що наша експедиція не рискованіша, ніж перші експедиції на полюс. Зате які можуть бути наслідки! Ми зробимо спостереження, які в земних умовах просто нездійсненні. Я накреслив широку програму наукових робіт у світовому просторі: вивчення сонячної радіації, астрономічні спостереження, дослідження космічних променів.

Ми зробимо відкриття надзвичайної ваги. Ми збагатимо науку. І ви обезсмертите свої імена, якщо вас і це цікавить. Наша новітня радіостанція, ультракороткі хвилі якої пробивають усі іонізовані шари атмосфери, передасть наші повідомлення на Землю з глибини небесного простору.

Отже, наше завдання — наукову мету експедиції — буде здійснено. Людина на зорі! Про таку можливість не мріяли навіть фантасти. Оцими самими ногами ми ходитимемо по траві нової планети, яка зараз поблискує на нашому нічному небі маленькою зірочкою. Оцими самими очима, — професор торкнувся окулярів, — ми побачимо нові пейзажі, нові гори й моря, нові ліси, нові рослини, нових цікавих тварин, може, й нових людей і про це все повідомимо на Землю.

Як розширяться наші знання про всесвіт! Чи варто заради цього рискувати? Думайте ж, думайте, вирішуйте і кажіть вашу відповідь.

— Ми їдемо з вами, Іване Івановичу, — сказав Аркусов. — Їдемо, якщо навіть буде тільки один шанс проти тисячі лишитися живими. Але мені хотілось би мати відповідь ще на одне, останнє питання. Ви весь час говорили про шлях туди, на Бету, але ще жодного слова не сказали про зворотний шлях, про повернення з Бети на Землю. У вас, звичайно, є цілком розроблений план?

— План? Повернення на Землю? — спитав Тюменєв, ніби його розбудили, перервавши прекрасні сновидіння. Професор нервово потер руки, пройшовся по кабінету, постояв, прислухаючись, біля дверей, підійшов до молодих астрономів і сказав тихо, але роздільно: — Ми… ніколи… не повернемось… на Землю. То ж бо й воно. — І, наче розсердившись на себе за хвилину вагань, майже крикнув: — Чого ж ви мовчите? Злякалися? Знайте ж: з вами чи без вас, але я лечу на Бету.

— Та-ак, — протягом сказав Аркусов. — Це зовсім нова обставина. Я згоджувався летіти, якщо є хоч один шанс проти тисячі лишитися живим. Але лишитися вічним в'язнем цієї планети, покинути Землю назавжди, покинути друзів, рідних, близьких, покинути все звичне, любе, дороге… Ні, воля ваша, Іване Івановичу, але на це я не можу зважитися, — промовив Аркусов.

Запала гнітюча мовчанка. Старий астроном сердито човгав ногами по килиму, ніби відкидаючи з дороги невидимі камінці.

Вітер шумів і свистів над дахом. Аркусов сидів у кріслі, насупившись, охопивши руками коліно хворої ноги. Турцев перебирав у своєму портфелі аркуші паперів, що рясніли математичними знаками.

Минала хвилина за хвилиною — ніхто не обзивався.

Нарешті, Аркусов підвівся, сказав:

— Ну, мені пора, — і кульгаючи вийшов з кабінету. Тюменєв засунув двері на засув і підійшов до племінника. Обличчя старого професора було схвильоване, очі допитливо дивилися на Турцева.

— Ну, що ж? А ти? — вигукнув Тюменєв.

Турцев подивився на професора, усміхнувся і сказав:

— Звичайно, я лечу з вами, дядечку. Не можна ж відпускати вас самого в таку подорож.

Тюменєв мовчки міцно поцілував Турцева, відійшов, зітхнув з полегкістю і сказав:

— То ж бо й воно. Тепер за роботу. Завтра ми з тобою вилетимо до Ленінграда. Треба готуватися до подорожі. Тепер я можу розповісти тобі про свій план. Мій друг академік Шипольський сконструював чудовий апарат для глибоководних експедицій, так званий автономний гідростат. Він може занурюватись у найглибші місця океану, витримувати тиск десятикілометрової товщі води. Уявляєш собі, який міцний цей апарат? Міцніший за міжпланетну ракету.

Я вирішив, — казав далі Тюменєв, — що найзручніше зробити переліт у гідростаті, трохи переобладнавши його. Академік Шипольський дав згоду, дозвіл уряду теж є.

Ми з тобою маємо взяти участь у переобладнанні гідростата. Доведеться гребний гвинт замінити на реактивний гідравлічний двигун тощо. Щоб розмістити великі запаси харчів і звільнити місце для астрономічних інструментів, обмежимося лише трьома учасниками експедиції…

— Хто третій? — запитав Турцев.