Читати книгу - "Чорні зорі, Володимир Іванович Савченко"

— Досить, дякую…

Екран погас, і в залі знову спалахнули люстри, освітивши уважні зосереджені обличчя.

— Для важчих, ніж водень, речовин, — казав далі Голуб, — мезонні перетворення також виявились нестійкими: атоми заліза знову перетворювались на атоми кобальту, атоми кремнію, викидаючи електрон, перетворювались на фосфор. Одначе, — тут Голуб підняв угору руку, — в деяких випадках ми одержували стійкі перетворення. Так іноді при опромінюванні заліза ми одержували стійкі атоми марганцю, хрому, ванадію і навіть титану. Це значить, що, наприклад, в останньому, в титані, кількість нейтронів ядра порівняно із звичайним збільшилася на чотири… Ці результати (поки що нечисленні) є не що інше, як натяк на велике і незвичайне явище, яке, можливо, вже здійснене природою, а можливо, першими його здійснять люди… Справді, чого можна досягти, якщо послідовно здійснювати стійкі мезонні перетворення ядер? Очевидно, всі протони ядра поступово перетворюватимуться на нейтрони. Позбавлені заряду ядра не зможуть утримувати електрони, вони зімкнуться і під впливом величезних ядерних сил утворять ядерний моноліт — речовину надвисокої густини і таких незвичайних властивостей, які виходять за межі нашого уявлення…

У залі загомоніли. Яшко штовхнув мене в бік ліктем і прошепотів:

— Колосально, га? Ти розумієш, Миколо, яка сила?! Колосально! А ми з тобою читали і нічого не второпали!..

— Давайте розглянемо інший бік питання, — вів далі Іван Гаврилович. — Ми маємо ядерну енергію, величезну, я б сказав, космічну енергію. А відповідних їй матеріалів немає. І справді, адже всі звичайні способи одержання енергії полягають у тому, що ми якимось чином впливаємо лише на зовнішні електрони атомів. Магнітне поле переміщує електрони в провіднику — виникає електрична енергія. Валентні електрони атомів вугілля взаємодіють з валентними електронами атомів кисню — виділяється теплова енергія. Перехід зовнішніх електронів з однієї орбіти на іншу дає світлову енергію і так далі. Це, так би мовити, поверхове використання атома (без участі його ядра) дає невисокі температури, невеликі випромінювання, і вони цілком відповідають нашим звичайним матеріалам, їх механічній, тепловій, хімічній, електричній міцності. А ядерна енергія — явище іншого роду. Вона виникає завдяки зміні стану не електронів атома, а частинок самого ядра — протонів і нейтронів, що, як відомо, зв’язані в мільйон разів міцнішими силами. Тому вона й створює температуру в мільйони градусів, радіацію, яка проникає крізь бетонні стіни у кілька метрів завтовшки. Звичайна речовина надто нетривка, надто ажурна, щоб протистояти їй… Кажуть про “епоху атома”, — але ж це невірно! Наш час можна назвати лише часом застосування ядерної енергії, причому застосування дуже недосконалого. Візьміть, наприклад, ядерні бомби. Це ж просто варварство! Візьміть примітивне у своїй складності використання подільного урану й плутонію в реакторах атомних електростанцій. Адже це смішно: при температурі в кілька сот градусів використовувати енергію, яка змушує палахкотіти зірки… Але ми не можемо досягти чогось більшого з нашими звичайними матеріалами. Отже, майбутнє ядерної техніки, і, мабуть, зовсім недалеке, залежить від того, чи буде знайдено матеріал, який зможе цілком протистояти енергії ядерних сил і частинок. Очевидно, такий матеріал не може складатися із звичайних атомів, скріплених зовнішніми електронами. Він має складатися з частинок ядер і скріплюватися могутніми ядерними силами… Ті досліди, про які я доповідав, показують, що можна одержати ядерний матеріал лабораторним способом із позбавлених заряду ядер. Властивості цього матеріалу, — назвемо його для зручності нейтридом, — кожен може в загальному уявиш: надзвичайно велика густина, ще більша міцність і стійкість проти всяких механічних та фізичних впливів…

Голуб замовк, зняв окуляри і уважно оглянув німий зал.

— Ми ще багато чого не знаємо, але ж для того ми й дослідники, щоб пробиватися крізь невідоме. Краще пробиватися з метою, ніж без мети… Я вірю: нейтрид можна одержати, ми повинні його добути!

Він зібрав аркушики конспекту і зійшов з кафедри.

Цікаво: у нього палали щоки — зовсім як у нас із Яшком, як у всіх присутніх.

Ну, що тут почалося! У залі всі стали сперечатися один з одним, завзято, голосно. Івана Гавриловича закидали запитаннями, він ледве встигав відповідати. Яшко бурмотів біля мене: “Оце так-так! Надзвичайно!” Потім зчепився з якимсь рудим скептиком, що сидів поруч… Бідолашний Тураєв не знав, як заспокоїти зал: його дзвіночка зовсім не було чути. Він махнув рукою і з незвичайною для старої людини жвавістю почав розмовляти про щось із Голубом…

Була вже одинадцята година ночі, коли в залі трохи вгамувалися. Тураєв підвівся і сказав своїм тенорком:

— Відомості та ідеї, що їх нам виклав… е-е… професор Голуб, цікаві й важливі. їхнє обговорення, на мою думку, повинно відбуватися менш… е-е… пристрасно, зате більш ґрунтовно… Наукові думки не повинні бути необачні… — Він, замислившись, пожував губами. — Мабуть, ми зробимо так: розмножимо сьогоднішній звіт Івана Гавриловича і роздамо всім для того, щоб присутні тут… е-е… шановні колеги змогли його обговорили протягом найближчих днів… А зараз засідання ради вважаємо закінченим.

…Ось воно як, Миколо Самойлов! Ти, нудячись цілий тиждень, ялозив цей звіт і не помітив у ньому блискучої ідеї. Ви нездара, Миколо Самойлов!

29 червня. Обговорення в інституті закінчилось, і справа пішла у вищі академічні та адміністративні інстанції. Іван Гаврилович в лабораторії майже не буває, їздить то в Київ, то в Москву — проштовхує тему. Інститут на чолі з Тураєвим цілком за нас (я вже й себе зараховую до цього проекту).

Про майбутні дослідження я іноді думаю з тривогою. Щиро кажучи, я їх побоююсь: не осоромитися б. П’ять з половиною років мене готували до роботи фізика-експериментатора: я слухав лекції, виконував лабораторні завдання, курсові проекти, успішно складав екзамени, навіть одержав диплом з відзнакою, і все ж… Вартість знань стає відомою після їх застосування. Можна похизуватися ерудицією під час бесіди на наукову тему, можна зливою термінів і глибокодумних висловлювань зламати впертість екзаменатора — він вам поставить “відмінно”. Та коли дійде до справи, коли з твоїх знань повинні народитися нові знання,