Читати книгу - "ФБ-86, Андраш Беркеші"

— Спасибі, — холодно відмовився Голуб. — Я хотів дещо спитати. — Схрестивши руки за спиною, професор почав ходити по кімнаті, мов під час лекції в аудиторії, Каллош збентежено кліпав очима. Він розглядав сірий, добре пошитий костюм ученого, його білосніжну поплінову сорочку, галстук з дрібним візерунком, туфлі з гострими носками, на яких яскраво відбивалось сяйво ранкового сонця,

— Знаю, що справа, про яку хочу говорити, не входить у мою компетенцію, — долинав до Каллоша голос вченого. — Але я хотів би мати ясну картину. За що, власне, виключили Красная? Що ви мені можете про це сказати?

Каллош одразу догадався, чого прийшов професор. Він навіть передбачав, що вчений клопотатиме за Красная… І все ж таки тепер він завагався. Що відповісти? З учорашнього дня кілька разів виникав у нього сумнів, чи правильно він діяв. Може, рішення було занадто суворе? Але кожного разу Каллош відмахувався од цих думок. Класова боротьба вимагає твердості. Соціалізм не можна збудувати, проявляючи поблажливість. Чи може він узяти на себе таку відповідальність? А що коли Краснай справді шпигун? Ні. Нехай краще потерпить одна людина, ніж усе суспільство. Навіть один шпигун може завдати багато шкоди. Він десь читав вислів Наполеона про шпигунів. Навіть записав цитату в зошит. «Вислови великих людей», — написав на зошиті і старанно вивчав занотовані висловлювання. А ось тепер ні за що не може згадати! А шкода, бо то був дуже влучний вислів. Однак це не має значення. Його поставили на цей відповідальний пост для того, щоб оберігав державні інтереси. А Каллош мусить проявляти особливу пильність! Це буде зайвим доказом, що він порвав з середовищем, з якого вийшов. Каллош твердо висловить свою думку Голубові, не злякається його.

— Справа в тому, товаришу професоре, — озвався він нарешті, — що Краснай припустив грубе порушення правил…

— Не написав у своїй біографії, де його батько? — перебив учений.

— Так…

— Але ж цей хлопець не має нічого спільного з батьком. Треба було ретельно вивчити обставини, і все з’ясувалося б. Це ще не підстава, щоб людину виключати! Цей юнак не просто звичайний собі студент, він талановитий, подає великі надії і вже тепер більш підготовлений, ніж деякі асистенти…

Каллош кілька разів намагався перервати Голуба, але той не спинявся.

— Ні, друже. Я цього так не залишу. Якщо негайно не переглянете справу, я сьогодні подам заяву про звільнення. Вимагатиму, щоб мене теж виключили з університету. Вимагатиму, розумієте, колего Каллош!?

Каллош не на жарт злякався. Він знав, що Голуб не кидає слів на вітер. Коли вчений подасть заяву про звільнення, розгориться скандал на всю країну. В думках він уже зважував можливі наслідки. Комісія допитуватиметься про причини відставки Голуба. Ні, цього не можна допустити, бо тоді, в кращому разі, його знімуть з роботи. В кращому разі… Він гарячково роздумував. Рішення вже відіслали в міністерство, повернути його не можна. Для цього немає поважної причини. Все ж таки треба вжити якихось заходів. Він занепокоєно стежив за обуреним професором. Несподівано в нього виникла рятівна ідея. Страх розвіявся, і вже іншим голосом Каллош поважно заявив:

— На жаль, колего, ця справа набагато серйозніша, ніж ви думаєте. Краснаєм цікавиться політичний відділ поліції. Я не маю повноважень говорити про подробиці. Можу вам тільки порадити: в наш час не варто ні за кого заступатися.

Ці слова вразили Голуба. Він раптово зупинився, наче наткнувся на стіну.

«Невже хлопець збрехав йому? Значить, уся ця історія виходить не від Каллоша? Можливо, він помиляється. Іштван не той, за кого себе видає?» — Від несподіванки його голос став глухим.

— Прошу вас, скажіть тільки одне: поліція зацікавилася особою Красная ще до розгляду його персональної справи?

— Рішення дисциплінарної комісії було лише наслідком цього. Справа Красная конфіденціальна, — відповів Каллош. — Будемо вважати, що я нічого не сказав…

— Гм… — замислився Голуб. Він був збентежений. Трохи навіть соромно стало за свою гарячковість. Накинувся на Каллоша, а виявляється, що він тут ні при чому. Неприємно. Треба б попросити пробачення.

— Товаришу професоре, — почув він голос Каллоша, — коли не прогніваєтесь, я б дав вам ще одну пораду.

Голуб запитально глянув на цього лисіючого чоловіка. Йому здавалось, що тепер Каллош дивиться на нього з деякою зверхністю.

— Будь ласка.

— Не бажано, щоб Краснай надалі брав участь у ваших дослідах. Це не моє діло, але я мав нагоду заглянути в справу, заведену в поліції на Красная… Ставом, більше нічого сказати не можу. На вашому місці я був би дуже обережним.

Голуб був вражений. А може, і його особою зацікавилась поліція?

— Ви бачили дані, які стосуються мене? — спитав він.

— Ні, але в певній мірі вони зв'язані з вашими дослідами. Прошу, не розпитуйте мене, бо я не маю права говорити… Я вас просто доброзичливо застерігаю. Цей юнак не ангел, не варто захищати його. Повірте мені, професоре, я теж дуже любив його.

— Спасибі, що попередили, колего Каллош. Велике спасибі. Сподіваюсь, я не образив вас.

— О ні, колего Голуб, — сказав Каллош. Слово «колего» він промовив з особливим наголосом.

— Я трохи погарячився. Дуже люблю того хлопця. А може, усе це непорозуміння?

— Не виключено, що все виявиться помилкою. Хоч факти говорять про інше… Так чи інакше, поки що іншого виходу немає, як чекати.

— Ще раз дякую, любий колего. Я не розуміюся на таких слідчих справах. Прошу пробачення, — прощався професор.

— Нічого не сталося, колего Голуб, — сказав Каллош, проводжаючи професора поглядом, поки той не зник за дверима.

Потім він сів за письмовий стіл, узяв папір і заходився писати. Довгі, гострі літери одна за одною лягали на аркуш.

— Коли написано власною рукою, буде певніше, — промимрив Каллош.

Ось що він написав:

«… Як завідуючий навчальною частиною, я вважаю за свій обов'язок звернути увагу відповідних органів на нижченаведені факти, які з'ясувалися