Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

- Капітаном? - здивувався captain van Toch.- То виходить, я не єдиний капітан із Євічка? Бісова душа, то Густль також captain. Треба його побачити. А він має гроші?

- Ще б пак. Без ліку, пане Вантох. У нього, певне, кількасот мільйонів. Це найбагатший чоловік у Чехії.

Капітан ван Тох глибоко споважнів.

- І теж captain. Ну, дякую, хлопче. Що ж, попливу до нього, до того Бонді. Ja, Густль Бонді, I know. 32 Таке було єврейське хлоп’ятко. А тепер captain Г. Х. Бонді. Ja, ja, як ті літа спливають!..- меланхолійно зітхнув він.

- Пане капітане, нам уже пора йти, а то спізнимось на вечірній поїзд...

- Ну, то я проведу вас на пристань,- сказав капітан і почав піднімати якорі.- Дуже радий, що ви до мене приїхали, панове. Я знаю одного редактора в Сурабайї, славний хлопчина, ja, a good friend of mine. 33 П’янюга страшенний. Коли хочете, я влаштую вас у газеті в Сурабайї. Не хочете? Ну, як хочете.

А коли поїзд рушив, капітан ван Тох неквапно й урочисто помахав великою блакитною хусточкою. З хусточки випала на пісок одна чимала, неправильної форми перлина. Перлина, якої ніхто ніколи не знайшов.

Як відомо, чим більша ви персона, тим менше написано на табличці коло ваших дверей. Приміром, старшому Максові Бонді треба було малювати великими літерами над крамницею, обабіч дверей і на вікнах, що тут «Макс Бонді, торгівля всіляким мануфактурним та галантерейним товаром: посаг для наречених, полотно, рушники, скатерки й наволочки, ситець і батист, сукна найвищої якості, шовк, гардини, ламбрекени і всякий доклад для шиття. Засновано 1885 року». А коло дверей будинку його сина Г. Х. Бонді, капітана промисловості, президента компанії МЕАС, радника комерції, члена біржового комітету, віце-голови Спілки промисловців, Consulado de la Republika Ecuador, 34 члена численних правлінь і т. д. і т. ін., прикріплена вже тільки маленька чорна скляна табличка з золотими літерами

БОНДІ

І все. Просто Бонді. Хай інші пишуть на своїх дверях «Юліус Бонді, представник фірми «Дженерал моторс», або «Д-р мед. Ервін Бонді», або «С. Бонді і К°», але є один-єдиний Бонді, який - просто Бонді, без жодних дальших пояснень. (Я гадаю, що у папи римського на дверях написано просто «Пій», без ніякого титулу й без порядкового номера. А в господа бога й зовсім нема ніякої таблички ні на землі, ні на небі. Кожен сам повинен знати, що він тут живе. А втім, це сюди не стосується, це я просто так, мимохідь зауважив).

Ось перед цією скляною табличкою одного спекотного дня й зупинився добродій у білому моряцькому кашкеті і витер блакитною хусточкою м’ясисту потилицю. «Який пишний дім, хай йому біс»,- подумав він і трохи нерішуче натиснув мідну кнопку дзвоника.

На дверях з’явився швейцар Повондра, зміряв очима огрядного добродія від черевиків аж до золотого шитва на кашкеті й стримано вимовив:

- Прошу?

- Слухай, голубе,- відказав огрядний добродій,- чи тут живе пан Бонді?

- А чого вам завгодно? - крижаним тоном спитав пан Повондра.

- Скажіть йому, що з-ним хоче поговорити капітан ван Тох із Сурабайї. Ja,- згадав чоловік,- ось карточка.- І подав панові Повондрі візитну картку, на якій був витиснутий якір і надруковано:

Captain J. van Toch

E. I. & P. L. Co. S. CANDONG BANDOENG

Surabaya

Naval Club 35

Пан Повондра у ваганні схилив голову. «Сказати йому, що пана Бонді нема вдома? Або що в пана Бонді, на жаль, якраз дуже важлива нарада?» Є відвідувачі, про яких треба доповідати, а є й такі, що їх добрий швейцар виряджає сам. І ось тепер пан Повондра з прикрістю відчував, що його підводить інстинкт, яким він керувався в таких випадках. Цей огрядний добродій якось не підходив до жодної категорії небажаних відвідувачів, не був схожий ні на комівояжера, ні на представника добродійної спілки. А капітан ван Тох сопів, витирав хусточкою лисину і так простосердо кліпав блідо-голубими очима, що пан Повондра раптом наважився взяти на себе всю відповідальність.

- Заходьте, будь ласка,- сказав він.- Я доповім про вас панові раднику.

Captain van Toch утирає блакитного хусточкою чоло й розглядається по вестибюлю. «Бісова душа, як цей Густль обставився! Просто як у салоні на пароплаві, що ходить з Роттердама до Батавії. Певно, грошей усаджено - страх подумати. А такий же був веснянкуватий єврейчик»,- дивується капітан.

Тим часом Г. Х. Бонді в своєму кабінеті замислено розглядає капітанову візитну картку.

- Чого йому треба? - підозріливо питає він у швейцара.

- Пробачте, не знаю,- шанобливо мимрить пан Повондра.

Пан Бонді все держить картку в руці. На картці витиснено якір. Captain van Toch, Surabaya… Де вона, власне, та Сурабайя? Здається, десь на Яві. На пана Бонді дихнуло далиною. «Кандон-Бандунг» - наче удари гонга. Сурабайя. А день саме такий тропічний... Сурабайя.

- Гаразд, приведіть його,- каже пан Бопді.

У дверях зупинився огрядний чолов’яга в капітанському кашкеті й підніс руку до козирка. Пан Бонді йде йому назустріч.

- Very glad to meet you, Captain. Please, come in. 36

- Здрастуйте, здрастуйте, пане Бонді,- радісно вигукує captain.

- Ви чех? - дивується пан Бонді.

- Ja, чех. Таж ми знайомі, пане Бонді. З Євічка. Бакалійник Вантох, do you remember? 37

- Правда, правда,- вигукує пан Бонді радісно, ало в душі відчуває деяке розчарування (то він не голландець!) - бакалійник Вантох, на ринку, так? А ви нітрохи не змінилися, пане Вантох, Не постарішали! Ну, як там ваша бакалія?

- Thanks,- чемно відказує капітан.- Татусь давно вже відійшов, як то кажуть, у кращий...

- Помер? А, звісно, звісно. Правда, ви, певне, його син...- Очі пана Бонді раптом засвітились від