Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

- А я думала, вони тобі набридли в Чізвіку,- мовила Емілія, трохи здивована тим, що в подруги раптом прокинулася така любов до дітей.

Звичайно, якби міс Шарп була старша, то не дозволила б собі зайти так далеко, щоб її брехня стала очевидною. Але пам’ятаймо, що їй ще тільки дев’ятнадцять, що вона бідна, невинна душа, не вміє ще вправно брехати і всього в житті мусить доходити самотужки. Справжній зміст усіх наведених вище запитань, якщо їх перекласти мовою серця цієї винахідливої молодої особи, був дуже простий: «Коли Джозеф Седлі багатий і неодружений, чому б мені не вийти за нього заміж? Правда, часу в мене обмаль, тільки два тижні, але спробувати не завадить». Вона подвоїла свою ніжність до Емілії - поцілувала подароване намисто, надягаючи його на шию, і заприсяглася, що ніколи, ніколи не розлучиться з ним. Коли пролунав дзвоник на обід, вона зійшла вниз, обнявши Емілію за стан, як люблять робити дівчата. І поки дійшла до дверей вітальні, то так розхвилювалася, що ледве зважилася зайти.

- Послухай, люба, як б’ється моє серце,- сказала вона приятельці.

- Ні, не дуже,- мовила Емілія.- Заходь, не бійся. Тато не скривдить тебе.

Розділ III
РЕБЕКА ПЕРЕД ЛИЦЕМ СУПРОТИВНИКА

Опасистий, пухкий чоловік у шкіряних штанях і гессенських чоботях, з хусткою, кілька разів обмотаною навколо шиї, майже до самого носа, в червоному смугастому жилеті і ясно-зеленому сюртуці зі сталевими гудзиками завбільшки з крону (таке було в ті часи ранкове вбрання денді чи молодиків із заможних родин) читав газету біля каміна, коли зайшли дівчата. Він рвучко схопився з крісла, почервонів до самих вух і майже зовсім сховав обличчя в хустку.

- Та це я, твоя сестра, Джозефе,- засміялась Емілія і потиснула простягнені їй два пальці.- Бачиш, я вже назавжди вернулася додому. А це моя приятелька міс Шарп, про яку я тобі вже згадувала.

- Ні, не згадувала, слово честі,- мовила голова з-за хустки.- Тобто... так... Ну й холоднеча, міс,- з цими словами він заходився старанно розгортати жар у каміні, хоч була середина червня.

- Який він вродливий,- досить голосно прошепотіла Ребека Емілії.

- Ти так вважаєш? - спитала Емілія.- Я йому скажу.

- Нізащо в світі, любонько! - вжахнулася Ребека і відсахнулася, мов полохлива серна. Перед тим вона шанобливо, як дівчинка, присіла перед Джозефом, і її скромно опущені очі так пильно вивчали килим, що аж дивно було, як вона встигла роздивитися на Джозефа.

- Дякую тобі за чудові шалі, братику,- мовила Емілія джентльменові з кочергою.- Правда, Ребеко, вони гарні?

- О, божественні! - вигукнула міс Шарп, і її очі помандрували з килима просто на свічник.

Джозеф торохтів кочергою і щипцями, сопів, кректав і червонів, наскільки здатне було почервоніти його жовте обличчя.

- Я не можу робити тобі такі щедрі подарунки,- вела далі Емілія,- але в школі я вишила для тебе гарні шлейки.

- Бійся бога, Еміліє, що ти кажеш! - не на жарт злякався брат і так завзято смикнув за шнурок дзвоника, що він лишився в нього в руці, тому Джозеф ще дужче зніяковів.- Прошу тебе, глянь, чи моє баггі стоїть перед домом. Я не можу чекати. Мушу їхати. Де той грум, хай йому ч... Я мушу їхати.

Тієї хвилини до вітальні зайшов сам господар, побризкуючи брелоками, як і годиться справжньому британському купцеві.

- Куди ти мчиш, Еммі? - запитав він.

- Джозеф звелів мені поглянути, чи стоїть перед домом його баггі. А що таке баггі, тату?

- Однокінний паланкін,- відповів старий джентльмен, що любив пожартувати на свій лад.

Джозеф голосно зареготав, але, зустрівшись поглядом з міс Шарп, замовк так раптово, наче в нього влучила блискавка.

- Ця дівчина твоя товаришка? Радий вас бачити, міс Шарп. Чого Джозеф тікає? Ви й Еммі вже встигли з ним посваритися?

- Я обіцяв Бонемі, своєму товаришеві по службі, що пообідаю з ним,- сказав Джозеф.

- Отакої! Ти ж казав матері, що обідатимеш удома!

- Хіба ж я можу обідати вдома в такому вбранні!

- Гляньте на нього, міс Шарп, хіба такому чепурунові не можна обідати де завгодно?

На ці слова міс Шарп, звичайно, глянула на товаришку, і обидві зайшлися веселим сміхом на радість старому добродієві.

- Ви коли бачили такі шкіряні штани у вашому пансіоні, міс Шарп? - повів далі він, задоволений своїм успіхом.

- Бійтеся бога, тату! - вигукнув Джозеф.

- Ну от, тепер він образився. Місіс Седлі, люба моя, я образив вашого сина. А я ж тільки показав дівчатам, які гарні в нього штани. Спитайте міс Шарп, чи я правду кажу. Годі тобі, Джозефе, помирися з міс Шарп, і ходімо до столу.

- Буде плов, Джозефе, такий, як ти любиш, а батько привіз з Біллінгсгейтського ринку 13 найкращого палтуса.

- Ходімо, ходімо голубе, веди вниз міс Шарп, а я піду за тобою з цими двома вродливими дамами,- сказав батько і, взявши під руку дружину й дочку, весело рушив до їдальні.

Якщо Ребека Шарп у душі й вирішила здобути цього огрядного чепуруна, то я, шановні дами, думаю, що ми не маємо права судити її за це. Бо хоч загалом тендітні створіння великодушно і з належною скромністю доручають своїм матерям ловити для них нареченого, згадаймо, що міс Шарп не має ніжної матінки, яка влаштувала б для неї цю делікатну справу, і коли вона сама не подбає про чоловіка, то в цілому світі не знайдеться нікого, хто б їй допоміг. Що змушує молодих дівчат «виходити на люди», як не шляхетне прагнення одружитися? Що гонить їх натовпом на різні курорти? Чому вони танцюють до п’ятої години ранку протягом довгого сезону? Що силує їх трудитися над фортепіанними сонатами й розучувати кілька пісеньок у модного вчителя по гінеї за лекцію або грати на арфі, якщо вони мають гарні руки й зграбненькі ліктики, чи носити яскраво-зелені капелюшки з перами, наче мисливці-лучники, як не бажання вполювати тими своїми вбивчими луками й стрілами молодика, в якого вони націлились? Що змушує шановних батьків