Читати книгу - "Не судилось!, Старицький М. П."

Михайло. Не бійся, серце: Павло добрий лікар. Нічого не пожалієм, вирятуємо.

Пашка. А я не казала? (До Михайла). А на вулицю сьогодні вийдете?

Михайло. А ви будете обидві?

Пашка. Авжеж!

Катря (до Пашки). А мати як?

Пашка. Ет! Будемо, будемо! Ви ж, дивіться, й гармонію принесіть.

Михайло. Гаразд. Приходь же й ти, Катре; ми до матері оце зайдемо, дамо лікарства,- то чого ж?

Пашка. Нема чого й говорити: мати ж не така слаба, щоб не здужала й встати. А тобі треба і розважити себе, провітритись.

Катря. То й прийду уже.

Пашка. Ну, ходім же до Росі. Ми там коло млина будемо.

Михайло. Добре, добре.

Катря. Прощавайте, спасибі вам.

Пашка (за хвірткою). Так прийдете?

Тихо пішли.

Михайло. Я зараз! (Любує здалеку на Катрю).

Михайло сам.

Михайло. Яка хороша, хоч малюй! А погляд, погляд... такий уже лагідний, чисто янголиний! Сердешне голуб’ятко! Сирота ще: сама-сімісінька. Хоч би матері її пособити! Так просила, аж слізки бриніли на оченятах... Ех, Павло, Павло!! Плетеш ти дурницю: життя має свої права, і проти них воювати годі! Та на біса б і колотивсь цілий вік чоловік, якби не загорював якої втіхи? Навіщо б поневірятись і лити кривавий піт над працею, коли б не мати таких одрадісних хвилин у житті? Чого тікати від краси? Який там гріх - одволожити поезією душу? Буду, конечне буду!

Завіса.

Глухе місце на березі Росі. Праворуч млин і місток до його з кручі. Ліворуч - якась пустка, руїна; за нею - темний ліс. Просто - крутий берег і кручі Росі, кущами уквітчані. Чудовий краєвид. Місячна ніч.

Пашка, Параска, Пріська, 1-а, 2-а дівчина й інші.

Дівчата (сидять картинно на березі, на мостику, коло млина).

Ох і зійди, зійди, зіронько та вечірняя,

Ох і вийди, вийди, дівчинонько моя вірная! Bis

Неподоба зірці до місяця та зіходити,

Неподоба дівці до козака та виходити. Bis

Рада б зірка зійти - чорна хмара заступає,

Рада б дівка вийти - так матінка не пускає! Bis

Ой і зійшла зірка, усе поле освітила,

Ох і вийшла дівка, козаченька звеселила. Bis

Параска. Коли б сьогодні панич Михайло прийшов, та з гармонією, от би весело було! Як він гра славно!

2-а дівчина. Е, діждешся! Уже його, може, тижнів зо два і в вічі ніхто тут не бачив.

1-а дівчина. Чого він справді перестав ходити? То було що божого дня, а то - як одрізав.

Пріська. Чого? Хіба не знаєш? У Дзвонарівни застряв,- і днює й ночує.

Параска. Чого ж панич до неї ходить?

Пріська. Чи тебе мама не п’яною привела? Дивіться, люди добрі, яка маненька, наче з капусти вискочила.

Усі сміються.

Не дивно, якби парубок ходив, ну - сватати дума; а паничеві - звісно чого...

Параска. Чого ж?

Пріська. Тю на тебе! Та вона - навіки дурна!

Сміх.

Пашка (сиділа трохи подаль, за остатніми фразами зверта увагу). Чого плещеш? Чого славу пускаєш? Від кого ти чула? Що ти знаєш?

Пріська. Аннушка казала.

Пашка. Така ж, певно, мерзенна плетуха, як і ти?

Пріська. Та ти не дуже-то!

Пашка. Та й ти дивись, щоб тобі Дмитро не повернув потилиці наперед. Совісті не маєш, оббріхувати дарма бідну дівчину, та ще сироту!

Параска. Та то вона з заздрості: досадно, що за нею такий гарний панич не впада.

Пріська. Подавись ти ним тричі! (Відходить далі).

Деякі. Та годі вам сваритись!

1-а дівчина. Про кого се річ? Про яку дівчину?

Пашка. Про Катрю Дзвонарівну. В неї, сердешної, мати слаба, так панич з лікарем Павлом навідують її і корують, а вона, з доброго дива, он як паскудить!

2-а дівчина. Гріха не мають!

Пашка. Довго ославити! У дівки, може, тільки й посагу того, що честь.

1-а дівчина. Та Катря ж, здається, заручена з Дмитром Ковбанем?

Пашка. Ні, вона, певно, за його не піде.

Параска. Чому? Він такий славний!

Пашка. Мало хто не хороший! Може, іноді чоловік би себе надвоє розірвав, щоб того щастя-кохання добутись, а як нема долі, не судилося - то й ковтай тільки нишком сльози!

Ті ж, Євстрат, Панас і інші парубки.

Парубки виходять до дівчат, здоровкаються гуртом і попарно.

Парубки. Здорові!

Дівчата. Здорові! Чого пізно?

Другі дівчата. Де вас чорти носили? Уже по других вулицях тини підпираєте?

Парубки. Атож!

Деякі парубки. Думаєте, що кращих не знайдемо?