Читати книгу - "Оповідання та казки, Олена Пчілка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Приведено їх у велику світлицю; вийшов король, зібралися й всі його прибічні. Тоді привели Моцарта до фортепіано, накрили клавіші хусткою й казали грати.
Моцарт грає, всі дивуються та хвалять, що який то він зручний. Потім король і каже:
- Ну, грай іще що-небудь, уже без хустки. Я чув, що ти там із своєї голови щось компонуєш!
Ну, король слухав, а потім щось таке почав говорити з своїми прибічними; пішла розмова, далі вже й сміх чути - щось там веселе розповідали...
Малий музика тоді, бачивши, що на грання його вже не вважають, як схопиться зі стільчика, як грюкне накривою від фортепіано,- та й побіг із світлиці. За ним погнався батько і дехто з інших, і кажуть йому:
- Що це ти? Як же можна так поводитись у королівській господі? Не скінчив, не вклонився королеві, не подякував за ласку.
- За яку ласку? - каже малий Моцарт.- За те, що король просив мене грати, а потім не слухав? Це теж зневага для мене! Коли просив, повинен слухать!
- Але ж то король! - кажуть хлопцеві.
- То що! - каже музика.- Королів багато, а Моцарт-музика - один.
Минув час. Моцарт виріс та став славутним музикою по всіх краях. Приїхав він раз у свою столицю давати концерт. Ох, так-то вже пильно слухали його вся громада присутня і король з своїм товариством.
НА ХУТОРІ
У хаті в селянина Остапа та його жінки Ганни - радість: найшлось телятко теї ночі. Вони внесли його в хату, бо мороз був великий, і воно могло й замерзнути в хліві...
- Минічка, миня! - примовляла Ганна, гладячи телятко.- Яке ж воно гарненьке! - додала молодиця, весело дивлячись на чоловіка.
- Ото вже тішитиметься Івасик, як прокинеться!
Ганна поглянула на піл, там спав її первенчик - гарненький, білоголовий хлопчик Івась.
Телятко ледве держалося на ногах та дивилось карими добрими оченятами, поводячи вухами. Остап сів на лаву, уперся руками в коліна і поглядав то на теля, то на піл, на Івася. На молодому виду в Остапа сяяла втіха, сірі очі наче сміялись, одсвічуючи в собі щасливу думку. Ганна побігла і через якусь хвилину вернулася з оберемком соломи в руках.
- Ти ж гляди, потихеньку! Не роздави телятко,- пожартував Остап.
- Отаке й вигадає,- засміялась Ганна. Положила коло печі солому, нахилилась до телятка, а воно підняло мордочку і стиха заревло.
- Еге, бач яке! Уже й за матір’ю скучило! Минічка, миня! - ласкаво говорила Ганна та гладила по голові телятко.
А ось прокинувся Івасик.
- Вставай, синоньку, вставай,- мовила йому мати,- у нас уже миня є!..
Білява голівка з заспаними сірими оченятами цікаво нахилилась уперед, і зразу рожеве личко Івасикове неначе промінням сонячним освітилось. Івасик хутко спустив ніжки на долівку і побіг до матері.
- А де ж вона та миня? - пита хлопчик.
- Онде, серденько, під печею,- показувала мати,- бачиш, яка маленька! Ось я тобі завтра молозива зварю.
Ганна вибиралася до корови, а Івасик усе заглядав до телятка.
- А я буду телятко в череду гонити? - питав Івась.
- Будеш, сину! - обізвався Остап.- Я ж тобі на літо бриля сплету, а мати пошиє торбинку на хліб - і будеш пастухом.
- А щоб ти на полі не скучав, то батько виріже тобі з очерету дудочку, то ти будеш грать,- додала усміхаючись Ганна.
- А миня не б’ється? - спитав Івасик.
- Попробуй, сину! - Остап взяв ззаду за рученята Івасика й стиха штовхнув до телятки, промовляючи: «Баран-баран - буц!»
Івасик наставив своє маленьке чоло, злегка доторкнувшись до чола теляткового, і по хаті, як дзвінок, залунав срібний сміх.
Телятко трохи злякалось, повело вухами й заревло.
- Му-у-у! - передражнив Івасик телятко, а потім, присівши коло його, взяв соломинку й почав водить по мордочці телятковій.
- Тепер годі, Івасю,- сказав Остап, саджаючи на коліна до себе сина,- миня, бач, боїться тебе; нехай вона лежить на соломці, гріється. А ти вмийся, богу помолися,- он швидко куліш звариться, то снідати будемо!
- Мамо, я хочу перепічки,- сказав Івась.- Буде, мамо, перепічка?
- Ні, Івасю,- сказала Ганна, ставлячи до полум’я горщик з водою,- завтра буду хліб пекти, то завтра й перепічку спечу.
- А молозива коли дасте?
- І молозива завтра.
- Ага! Мені мама завтра молозива зварять,- прицмокнувши язичком, сказав Івась, повернувшись до батька.
- Ні, то мені буде молозиво,- дражнячи сина, пожартував, усміхаючись, Остап.
- Ні, мені!
- Та кажу ж тобі, синку, що мені буде молозиво, а тобі тільки перепічка.
- Мамо, що то тато кажуть? Що їм буде молозиво! - промовив Івась уже мало не крізь сльози.
- Та то, Івасю, тато так собі говорить, жартами тебе хоче трошки подратувать! - заспокоїла Ганна Івася.- І навіщо, справді, дратувати дитину,- докірно додала мати,- так наче й сам маленький!
- Мені молозива, а Івасеві перепічка,- все-таки дражнився Остап.
В сірих оченятах Івася блиснули сльози; він якось жалібно подивився на батька, далі на матір і, тихенько злізши з колін Остапових, кинувсь до матері, ухопився рученятами за спідницю, уткнув голівку матері в коліна і заплакав на всю хату.
- От-таки додратувався,- палко сказала Ганна Остапові, насупивши чорні, тоненькі брови.
- Івасю! Та то ж я умисне це сказав, хотів трошки тебе подратувать. Я ж думав, що ти вже великий «парубок»! Ну, годі ж, годі, синочку, цить! Ти не плач-бо, а то, дивись, і миня плаче.
Івась, хлипаючи, з-під лоба подививсь мокрими оченятами на телятко, потім якось несміливо на батька, що стояв уже в свиті, з шапкою в руках на дверях, налагодившись подивитися до снідання на своє хазяйство. Остап покивав Івасикові весело головою й вийшов з хати, а Ганна пригорнула до себе Івася і почала цілувати та заспокоювати щирими словами любу дитину:
- Ось цить, ось не плач, буде тобі й перепічка, й молозиво!
Умовк Івасик, як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповідання та казки, Олена Пчілка», після закриття браузера.