Читати книгу - "Сатира, Олександр Олесь"

ж чутки? Хочеш знать?

І казати навіть шкода.

Порішили десь прогнать

З міністерства діловода.

 

ПРОТОФІСОВІ

 

 

Протофісе, хитрий лисе:

Знаєм, куди гнеш...

До єдиної мамаші

Через трупи преш…

 

У мамаші просять каші

Лапті крізь дірки...

От і хочеш з нас зідрати

Шкуру на латки.

 

Протофісе, хитрий лисе,

Сирото моя...

Без мамаші проливаєш

Сльози глитая.

 

А що буде, добрі люде,

Як мамаша враз

Знову прийде на Вкраїну

У недобрий час.

 

На гілляці, як собаці…

Буде край тобі...

Бо мамаша гірше неньки,

Гірше, далебі.

 

Протофісе, хитрий лисе,

Язика сховай...

Вчися мови потихеньку

Та рублі складай!..

 

«Про мир уже бають…»

 

 

Про мир уже бають

І всюди гадають

Про те, що було і що буде,

Радіють, сміються,

Що більше не б’ються,

Що знову братаються люде…

Замовкли гармати,

І знов дипломати

Пильнують про мирнії справи,

Про ноту Вільсона

В житті полусоннім

Несеться і зліва, і справа.

Тріщать кабінети -

І всюди кадети

Виходять потроху із моди.

Війна затихає.

Земля спочиває -

Братаються знову народи.

 

«Скільки їх, куди женуть їх…»

 

 

Передбачається з'їзд хліборобів. Зараз йде гаряча підготовча праця. Цьому з'їзду в широких колах громадянства придають велике політичне значення

З розмов

 

 

Скільки їх, куди женуть їх,

Що так голосно кричать,

Чи на свято йдуть так хутко,

Чи на поминки спішать?

Чи від того, що над світом

Мир, як маківка, зацвів,

Всюди гомін, всюди шелест

І якийсь нервовий спів.

Чи від того, що кадети,

Українців всюди жмуть,

Що ворушиться підпілля

Й чорносотенці встають?

Чи від того, може, хуткість,

І від того гомонять,

Що на панськую нараду

«Хлібороби» знов спішать?

Може, б так, мої панове,

Знов кудись ми тихо йдем.

А куди? Побачим далі.

Як до того доживем.

 

«Гора завагітніла!..»

 

 

Гора завагітніла!

Горі родити час!

Ця чутка полетіла

Від Сяну по Кавказ.

 

В велику цю хвилину

Півсвіту дива жде,

Яку, мовляв, дитину

Горище приведе!

 

Яку, мовляв, колиску

Робити треба їй,

А далі - ложку, миску

І інше - Боже мій…

 

Ось швидко розітнеться

Дитячий перший крик.

Держатись доведеться,

Хто падати не звик.

 

Вже баба-повитуха

Моргнула до сусід:

Затулюйте, мов, вуха:

Дитина йде на світ.

 

І всі затихли знову,

Ховаючи хвости,

Благаючи Єгову

Хоч голови спасти.

 

Та хтось порушив тишу

І крикнув не без зла:

«Гора родила мишу,

Чортзна-що привела!»

 

Гора почервоніла

(Яка ганьба і страм!)

І знов завагітніла

На лихо ворогам!

 

ФОРТУНА

 

 

Крутить колесо фортуна…

Товпи люда біля неї:

Діна, діна, діна, дуна -

Вхопить хоч би край киреї

 

Крутить колесо фортуна.

Кожний ставить свою долю

Діна, діна, діна, дуна...

Гей! Як гомін йде по полю!

 

Крутить колесо фортуна.

Прямо так, без комбінацій,

Діна, діна, діна, дуна -

Скільки різних комбінацій!

 

Крутить колесо фортуна...

І під носом мурликає:

Діна, діна, діна, дуна -

Хто вже взяв, а хто ще має.

 

Крутить колесо фортуна…

Враз у всіх затерпла шкура

Діна, діна, діна, дон,

На чергу прийшов - Вільзон

 

ТЕМИ

 

 

Дивно, дивно, як ніколи,

На душі одні дилеми.

Наче борщ їси без солі -

От вам і біжучі теми.

 

Ситуація преглупа,

Все вертиться без системи,

Тільки гупа, гупа, гупа -

От вам і біжучі теми.

 

Та над чим гризуться люде?

Без підстав всі теореми:

Як пан скаже, так і буде -

Це також біжучі теми.

 

Найважніша річ - бензина,

Друге - чек, а третя - шлеми.

Решту зробить вже німчина -

Начебто біжучі теми.

 

ДУНЬКА

 

 

Київська Дунька тужила:

«Що то буде, що то буде…

Як я вийду на люде,

Коли прийдуть...»

І дрижала від страху:

«Моє рило в пуху,

В мене хвіст -

Прогохвіст

На кінець.

В мене кіт - Шаговець.

З ним бувала я у парі

В «Семадені» й на бульварі,

Разом ми коріння рили,

Всі бачили, говорили,

Упереджували:

«Ой ти, Дунько, пиши,

Та не дуже бреши,

Буде лихо,

Горе буде!»

Бідна Дунька дрижала,

Свою морду фарбувала,

Не минула і година -

Цвіте Дунька, як калина.

Червоніє, як малина,

А шкодливого кота

Ухопила за хвоста,

Та в віконце:

«Сходе сонце!

А ти правиш панахиду.

Та таку плаксиву гниду

Мало викинуть!»

Дуньчина сирота заридала,

Пташкою канарейкою заспівала

Про країну незалежну

І про волю необмежну...

Ось як!

А Явдоха лиха

Пішла шукать жениха,

Вже другого -

Козаченька молодого.

 

РОМАНС

 

 

На голос: «У сусіда хата біла…»

 

 

Довго-довго я не знав,

За що він мене прогнав...

Ах, насилу я добився,

Що редактор мій сказився.

Вчора я передовицю

Написав: «Не ходи, Грицю».

А мені редактор: «Стій!

Що