Читати книгу - "Сатира, Олександр Олесь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За твого дурного Гриця
Може буть мені в’язниця».
Довго-довго я не знав,
За що він мене прогнав.
І нарешті вже добився,
Що редактор мій сказився.
Невелика я персона,
Тихо-мирно, без фасона
Став писати фейлетона
Про єпископа Гаттона,
Але мій редактор: «Стій!
Що ти пишеш, Боже мій!
Із-за вашого Гаттона
Я лишусь без пальмерстона». 6
Довго-довго я не знав,
За що він мене прогнав
Ах, насилу я добився,
Що редактор мій сказився…
Взяв перо я знову в руки
І пишу статтю про луки,
Про німецькі різні туки
І про інші всякі штуки.
А мені редактор: «Стій!
Що ти пишеш, Боже мій!
Кинь: твої писання марні,
Єсть комісії аграрні,
Єсть красоти дивно гарні,-
Жни, мели, печи в пекарні»
Довго-довго я не знав,
За що він мене прогнав.
Ах, насилу я добився,
Що редактор мій сказився
Згода: сповнений надії,
Став писати про повії
А мені редактор: «Стій!
Що ти робиш, Боже мій!
Дам тобі одну пораду:
Не скидайся ти на Раду».
Довго-довго я не знав,
За що він мене прогнав.
І насилу я добився,
Що редактор мій сказився.
Став я хроніку писати,
А редактор: «Божа мати!
Та такого гайдамаку...»
І береться за ломаку!
Довго-довго я не знав,
За що він мене прогнав,
І насилу я добився,
Що редактор мій сказився
Став писати оповістку,
А мені в горлянку - кістку!
Та по шиї, та із хати
З забороною писати.
Довго-довго я не знав,
За що він мене прогнав,
І нарешті вже добився,
Що редактор мій сказився
1918 РІК
Лукавий, хитрий був дідок,
Любив неправду й зраду…
Закликав німців в наш куток,
Звалив Центральну раду.
Земельку дав і одібрав,
(Хоч панству жиру збавив),
В мішок республіку сховав
І гетьмана наставив.
З Москви привіз нам москалів
І фахівців до біса!
«Союзи», «спілки» смачно з’їв
І дав нам Протофіса.
За щось студентів розстріляв
І вихваляв злочинців,
Устами Келлера сказав:
«Немає українців!»
А десь на селах, по лісах
Ховав у землю зброю,
І гнів розпалював в серцях,
І звав селян до бою.
«Вчора ждали сенегальців…»
Вчора ждали сенегальців,
А сьогодні ждем китайців…
Як це сталось - не скажу…
Ну й цензура, доложу!
За китайцями мадяри...
Але краще з уст - ні пари!
(Про мадярів говорить
Ще цензура не велить).
За мадярськими полками
(Sić!) 7 голодними вовками
Йдуть по цукор, по книші
Славнозвісні латиші.
А за дикою ордою
Троцький сам іде з косою.
(Щоб китайцям догодить,
Став копицю він копить).
А за Троцьким в фаетоні
В позолоченій короні
Їде «белый, русский царь,
Православный государь».
І везе всі мрії наші...
Від березової каші
До в’язниці, до петлі,
І до дулі, взагалі.
«За Русь! За батюшку-царя!» -
гукав він у столиці,
І разом з тим проводиря
Виводив із в’язниці.
Антантське військо посилав
(І силу незчислиму!)
І в боки кожного штовхав:
«Та бий же Неділиму!»
Щодня висаджував десант,
Щоб знищити Вкраїну...
А одночасно серед «банд»
Заводив дисципліну.
Фортецю з Києва зробив,
Озброїв школярами
І всі шляхи обгородив
Селянськими списами.
Лукавий, хитрий був дідок...
Усе життя всміхався.
Сьогодні теж всміхнувсь - і здох,
Але не попрощався.
З НОВИМ РОКОМ
Був рік Новий (це другий нині!),
Але ніхто з ним не вітав.
І революції-дитині
Редактор тільки шапку зняв.
Миліш тобі стара дорога...
О демократія моя!
Не віриш ти в самого Бога,
Але святкуєш Палія.
«Горіла хата. Три брати…»
Горіла хата. Три брати
Скажено гризлись, як хорти.
Один есером здавна звавсь,
Есдеком другий величавсь,
А третій брат
Був хлібороб і демократ.
«Мені гасити! - всяк кричав.-
На це я маю більше прав,
За мною весь народ, земля,
Так чом стояти мушу я?»
«Куди?! Не лізь, бо задушу!
Я сам пожежу потушу!»
Горіла хата! Вже давно
Палало в ній усе майно.
Згоріли крокви, дах згорів,
Огонь вже стіни звіром їв.
А три брати
Кричали й гризлись, як хорти.
«Гасіть гуртом!» - вівця кричить.
Але в цю мить
Упали стіни. Дим сховав
Усіх, хто довго так кричав…
Вівця ж упала й помолилась,
Що не людиною вродилась.
1919
«Край! Хоч вибились із сили…»
Край! Хоч вибились із сили,
А пожежу погасили,
Соломою притрусили,
Нафтою полили
І машину завели.
Правда, інші параграфи,
Трошки, може, більше графи,
Щоб анексії і штрафи
Уміститися могли
І нулі усі лягли.
Спіть спокійно, люде добрі,
Полохливі і хоробрі,
Не дивіться більш на обрій:
Ні хмариночки ніде,-
Грім замовк і не гуде.
Так! Прийшли вже всі до згоди,
Поділилися народи
На основі їх природи:
Кожній нації дав мир
Власну хату, власний дім.
Рай! Народи-братолюби
Більш не хочуть
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сатира, Олександр Олесь», після закриття браузера.