Читати книгу - "Хованки з хижаком, Ендрю Мейн"

Спогади про Джун невиразні. Вона була моєю студенткою, коли шість років тому я почав викладати на повний день. Я був майже одного віку з більшістю своїх студентів, тож було важко поєднувати професіоналізм із жагою влитися в гурт моїх, як могло здатися, однолітків.

Вона вчилася на зоологічному факультеті, планувала зайнятися етологією — вивчати тварин у природному середовищі. Я навчав цілісного підходу до розуміння систем. Забудьте про назви та умовності, до яких ми так звикли, й вигадайте власні. Опинившись в іншій екосистемі, не кожна тварина з ідентичною назвою поводитиметься однаково. Інуїт, що полює на китів, важчих за всіх, кого він коли-небудь зустрічав, разом узятих, живе абсолютно іншим життям, аніж веган із Сан-Франциско, котрий не їсть нічого, що би не провело життєвий цикл глибоко в землі.

Після занять ми інколи спілкувалися. Здається, після лекцій я кілька разів виходив із нею та кількома іншими студентами на піцу. Вона ніколи не працювала в моїй лабораторії, і, наскільки пам’ятаю, ми ніколи не обмінювалися повідомленнями й не розмовляли по телефону.

Я знову дивлюся на Ґленна. Виявляється, минуло чимало часу.

— Що з нею трапилось?

— Пам’ятаєте її?

— Здається, так. Вона називала себе Джун. Мабуть, «Джуніпер» було для неї занадто.

— Три дні тому ми отримали дзвінок від її матері. Джуніпер займалась тут якимись дослідженнями й перестала виходити на зв’язок. Ми відправили людину до її мотельного номера. Там вона теж давно не з’являлася. Всі речі були на місці. Зникло лише її авто. Яке ми виявили в ремонтній майстерні — на нього ставили нову коробку передач. Сьогодні вранці двоє туристів знайшли її тіло. Справа з пошуку зниклої людини перетворилась на розслідування потенційного вбивства. Перше, що ми робимо в подібних ситуаціях — визначаємо будь-кого, хто міг би знати жертву Випливло ваше ім’я.

Ґленн не вдається в деталі, тримаючи свої поліційні таємниці при собі, і чекає, що я скажу.

Мені час заперечувати чи краще мовчати?

Трохи почекавши, він продовжує:

— Двоє науковців, знайомих особисто, провадять дослідження в одному й тому ж районі...

Мабуть, зараз моя черга відповідати.

— Я й гадки не мав, що вона тут. Ми з Джуніпер не спілкувалися вже кілька років.

Ґленн ухильно знизує плечима.

— У неї на iPad була ваша книга. А також кілька ваших наукових статей. Так ми знову вийшли на вас. Трохи забагато «Закону і порядку», перша дія, я розумію. Та в реальному житті часом все так і стається.

— Але ж ви знаєте, що я цього не робив?

Я намагаюся говорити ствердно, та виходить запитання, ще й таке відчайдушне.

— Гадаю, ми маємо всі підстави викреслити вас зі списку підозрюваних. Якщо вам від цього легше, ми також підозрювали механіка з майстерні, а місцева поліція допитала її колишнього хлопця. Тож ви не були нашим єдиним підозрюваним... лише найцікавішим із них.

— А що змінилося за останню годину?

Я боюся ставити багато запитань.

Щойно відвернувшись, звинувачувальний палець може дуже швидко знову вказати на тебе.

— Нашому судово-медичному експерту вдалося більш ретельно вивчити зразки. Я б сказав, ми остаточно можемо виключити вас зі списку підозрюваних.

Я зиркаю на знімок її витонченої, повислої у відчаї руки.

— Гаразд, але хто це з нею зробив?

— Не хто, докторе Крей. Що.

Розділ 7

Острови

— Як ви вже, певно, помітили, травм завдано досить серйозних, — починає детектив Ґленн. — Спочатку скидалося на напад із ножем. Одна рука була майже відділена від тіла, голова ледь не відтята. Ми знайшли криваві відбитки ніг та рук, що простяглися майже на сотню ярдів. На неї напали й переслідували. Найімовірніше, декілька разів їй вдавалося втекти. Потім її затягнули під колоду. Це сталося менш ніж за півмилі від автомагістралі. То ж не зовсім глухий ліс. Але таке може трапитись де завгодно. Як ви тепер знаєте, наше завдання — отримати якомога більше доказів, перш ніж вони зникнуть.

— Таке?

Я намагаюсь не дивитися на ці промовисті знімки.

— Напад ведмедя. Спочатку ми не були певні.

На мить його голос стихає.

— Маємо кілька випадків на рік, із яких у середньому один — фатальний.

Він вказує на мене.

— Майже половина жертв — науковці. Трохи менше — експерти-самоуки з Гризлі. Джуніпер, здається, просто опинилась не в тому місці не в той час. На деяких ранах ми знайшли частковий відбиток лапи, а також дещо, що скидається на ведмеже хутро. Експерт зі Служби рибних ресурсів та диких тварин підтвердив: рани збігаються з тими, що їх завдають ведмеді.

— Ведмідь.

Я занурююся в думки. Займаючись дослідженнями в Монтані та Вайомінґу, слід постійно пильнувати. Коли б я не ступав на їхню територію, завжди тримаю в рюкзаку балончик спрею проти ведмедів. Я бачив їх сотні. Навіть ґризлі. Я їм не заважаю, і вони відповідають взаємністю.

Я ніколи не провадив із Джуніпер польових досліджень, тож гадки не маю, наскільки підготовленою вона була. Та дурною я б її ніколи не назвав.

Попри все, напади ведмедів трапляються вкрай рідко. Що дивує, коли розумієш, як близько ми до них опиняємося, виходячи в ліс.

Поставте камеру біля свого намету на ніч і будете вражені, а може, навіть налякані всіма тими тваринами, що проходять чи проповзають біля нього.

Голодного ведмедя можна зустріти в межах чутності шосе, де електромобілі «Тесла» мчать під автоконтролем, а у трейлерах дітлахи, швидше за все, дивляться на великих екранах «Зоряні війни», доки в мікрохвильовці вибухає попкорн.

Природа поруч, хай навіть ви її не помічаєте.

— Два дні тому зателефонував турист і повідомив, що чув жіночий крик неподалік від місця, де ми знайшли Джуніпер. За його словами, вони з друзями пішли поглянути, в чому річ, але нічого не помітили.

Ґленн ледь чутно зітхає.

— Це й не дивно. Я якось стояв на бампері кадилака, вкритого грязюкою та кущами, власне цей кадилак і шукаючи. Ну й дістав я тоді на горіхи.

Мені не до теревенів. Я переконую себе, що це через надмірну зосередженість.

— Ви часом не знаєте, чим вона могла тут займатись? Сподіваюся, не досліджувала ведмедів.

Він гортає свій блокнот:

— Острівні біогеографічні аналоги?

— Острови, — відповідаю я. — Вона шукала острови.

— Острови? Тут?

— Я їх так називаю. Загалом це екосистеми, ізольовані від зовнішнього світу. Власне острови розділяє океан. У пустелі можна відшукати оазу. Ба навіть у