Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"

Включаю свої здібності і переходжу на біг. Ні, я не перевтілююсь, просто підозріла дівчина біжить по дорозі. А що, раптом у мене шиза така - носитися по ночах? Якщо в цьому містечку є вульфени - я їх обов'язково відчую.

Пробігши декілька миль на північ - я натрапляю на слід. Безумовно тут пройшов вульфен. Чоловік. І це не сказати як мене засмучує.

Не хотілося б їхати так скоро. Ні, мабуть, я поки що залишуся, але потрібно бути дуже обережною. Подивимося, як численна місцева зграя і наскільки вони агресивні. Моє смутне бентежне передчуття альфи поки не дозволяє втекти з цього міста. Щось тут вочевидь не так.

«Нутром відчуваю, твориться тут щось»

Залишивши свої пошуки, повертаюсь, заскочивши Гарда Картера, який старанно миє підлогу в барі .

- Що не спиться, рання пташка? Або ти ще не лягала? Чув, ти прибрала до рук наше горище? - прокректав він.

- Трохи навела там порядок під пильним поглядом Еда. Ви ж не проти, містер Картер? Можете не хвилюватися - я добропорядна квартирантка, до алкоголю байдужа, травичкою не зловживаю, хлопців не вожу. Плату можете відразу вираховувати з моєї платні. Причому, тепер я весь час на підхваті.

- І де ж ти така взялася, рідкісна пташка ? - крякнув він з іронією, піднявши кошлаті брови.

- Згодна, таку як я складно знайти, - похитав головою я розсміялася з цього забавного двозначного змісту. - Давайте я вам допоможу.

- Іди, поваляйся ще в ліжку, невгамовна! Дав же господь ... Молодість!

     Ці привабливі прості люди якось спонтанно і раптово з розкритим серцем прийняли мене в свою родину.

«Обережніше, Нікі, обережніше! Не будь такої ідіоткою, де люди, а де ми! Адже не просто так наші предки так і не подолали той бар'єр, що нас розділяє»

В їх усмішках я бачила щирість, а в словах не чула лукавства. Перший раз за довгі місяці, я відчула якусь подобу домашнього тепла. І за це відчуття я їм дуже вдячна. Ці відчуття були цінні ще й тим, що вони були для мене заборонені. Я усвідомлювала, що прийде час і мені доведеться зникнути з їхнього життя назавжди.

Я працювала настільки старанно, що старому Картеру ні до чого було причепитися, і я все частіше ловила на собі його задоволені погляди.

Ед кожен раз весело підморгував мені, коли я кидала погляд у бік бару або брала замовлення. Навіть Пола, друга офіціантка була рада, що можна непомітно перекласти свої обов'язки на когось іншого, але при цьому отримувати платню в тому ж розмірі. Весь тиждень я була чемною і привітною з клієнтами, навіть з тими, хто був більше схожий на п'яних свиней.

- Якщо ти раптом надумаєш втекти - я розорюся з цими бовдурами! - заявив мені містер Картер, видаючи тижневу зарплату. - Де ти раніше була? Може, видати тебе заміж за одного з моїх хлопчиків? Я помітив, що Ед вже починає мліти, дивлячись на тебе. А, що скажеш, Нікі?

Жарти жартами, але мене ця проблема збила с пантелику. Я теж бачила, як дивиться на мене скромняга Ед, для якого зовсім не мало значення, що я старша за нього на два роки. Він був таким милим, світлою людиною, і саме це було для мене перешкодою. До такого хлопця можна прив'язатися, і якщо мені доведеться негайно тікати - розставання буде болючим для нас обох.

А я ненавиджу прощатися! Всі мої розставання - вічні шрами на серці. Вульфени переживають ті ж почуття, що і люди, тільки у нас вони набагато яскравіші і гостріші. Якщо туга, то вона всесвітня, якщо радість то всеосяжна. А якщо любов ...   Тільки не це!

Щось мене стримувало, не дозволяючи висовуватися в місто. Особлива інтуїція ватажка, яку не можна ігнорувати, нас вчили завжди слухати свого внутрішнього звіра . Я більше не поверталася до того порогу, де відчула запах вульфена. Самі ж вони поки не з'являлися в нашому кафе, тому я просто тягну час свого перебування тут.

    На годиннику - перша година ночі, я лежу без сну, дивлячись на зірки в маленьке кругле віконце під стелею. Внизу нескінченно пхикає малюк Джек, і Пітер час від часу змучено благає його заспокоїтися. Нарешті нерви не витримують навіть у мене.

Я входжу без стуку. Пітер носить сина на руках, очі запалені від безсоння, таке враження, що молодий татусь ось-ось впаде.

- У малюка, напевно, ріжуться зуби? Слухай, Піт, я все одно не сплю, давай я його покачати, а ти відпочинь.

- Та ні , Нікі, це моя дитина, і я повинен впоратися з усім особисто, - замучений сумнівами бурмоче він, корчачи з себе батька-героя.

- Дійде до того, що ти його просто упустиш. Не дури, Піт, немає нічого ганебного в тому, щоб прийняти допомогу, - я простягаю до нього руки всього кілька секунд, після чого він все-таки передає мені дитину.

- Тільки у мене буде до тебе прохання, Нікі, не виносити його з дому. А краще побудь з ним тут, мені так буде спокійніше.

- Агов, маленький вередун, - у відповідь на мої воркування Джек розпливається беззубою посмішкою. Те, що його батько майже валиться з ніг, його ні мало не засмучує. - Замучили тебе твої зуби так? А знаєш що найприкріше? Років через шість всі ці неприємні зуби знову випадуть.

Джек намагається пригостити мене своїм обслиненим кулачком, який він люто гризе запаленими яснами. З посмішкою відмовляючись, починаю співати йому пісеньку про цвіркуна. Пітер відключився на ліжку за секунду, ледь торкнувшись подушки, але Джек схоже так просто здаватися не збирається. Тільки його сонні оченята починають закриватися, як він одразу схоплюється, витріщаючись на мене, немов вартовий на вахті. Але після неодноразового відтворення колискової і енергійної тряски у моєму виконанні - він все-таки засинає.