Читати книгу - "Заміж? Не піду!, Енжі Собран"

Телефонувати Лютому я не стала. Якось не вкладався в мою картину світу цей дзвінок. Ну, що я йому скажу: «Здрастуй, Марат, мені потрібна твоя допомога?». Ось так просто з бухти-барахти? І він все кине і як лицар у сяючих обладунках кинеться рятувати принцесу. Звичайно ж, тридцятирічним власникам бізнесу, зайнятися більше нічим. До того ж він, швидше за все, давно та щасливо одружений, а тут я руйнівниця доль.

Думка про одруження моєї першої ще несвідомої любові кольнула несподіваним жалем. Ні, я не припускала, що мені будуть зберігати вірність, молодий чоловік залишаться незайманим всі ці роки та ночами ридатиме над моєю старенькою фотографією. Таке тільки в казках буває, але якщо чесно зізнатися, то хотілося б. Хотілося б, щоб чоловік страждав через мене. Така ось я підступна дівчинка.

Харлей в гаражі виявився повністю заправлений. Намет, зброя, рюкзак з необхідним надзвичайним запасом – життя з схибленому на фентезі татком і не такому навчить. Чого варті одні курси снайперів, які я пройшла в сімнадцять.

Я вже мовчу про викувані ковалями мечі, кольчуги, саморобні луки та стріли, якими була вщерть забита збройова. Куди я зараз дивилася з застряглим в горлі криком подиву. Два роки минуло з тих пір, як я була в ній останній раз і нічого не змінилося. Моя, викувана під мене катана, мій улюблений арбалет, який я розбила вщент при нашому останньому спорі з батьком… Полагодив, переробив і я не здивуюся, якщо ще й удосконалив. З хвилину дивилася на все це багатство, а потім з натхненням вирушила збирати все, що може знадобитися.

Зараз після того, як прочитала листа, одержимість батька моєї самозахистом стала зрозуміла. А після нічних кошмарів про лікарню, що я підозрювала, ринули з розблокованих куточків пам'яті, і цілком необхідна. Мало де я можу опинитися? Краще бути озброєною і небезпечною, ніж нездатною захистити себе. І я вперше пошкодувала, що два роки не займалася боротьбою, залишивши тільки йогу.

Мотор звично бурчав, навігатор прокладав шлях, і вже через кілька годин я опинилася у мети. Ліс та мотоцикл виявилися погано сумісні, і мені досить часто доводилося тягнути мого залізного коня на собі.

Розлютившись на чергові непролазні хащі, залишила в них мотоцикл, не забувши налаштувати позначку у навігаторі. Знаю, проходили ще років вісім назад з татом – години чотири шукали зовсім немаленьку машину, клацаючи брелком з ключами та дослухаючись до тихого писку.

Надягши на плечі рюкзак з найнеобхіднішим (і чому це необхідне таке важке?), вирушила шукати печеру.

Знайшовши, скрушно видихнула. Хіба ж це печера? Так виїмка в невеликому пагорбі над озером, з плоским криваво-червоним камінням по центру. Хоча по каменю і виявилися руни-символи, описані батьком.

Згадавши, що бачила в щоденнику батька їх розшифровку, сіла додолу та почала шукати, перегортаючи стару зошит.

Отже, найближча до мене руна Райдо, схожа на перевернуту англійську «R», символізує закритий шлях вперед, зупинку.

За нею йде руна Соул, що нагадує зиґзаґ блискавки, символізує самоствердження.

Третя руна Йєр, що складається з двох звернених один до одного кутів, означала в трактуванні батька очікування, завершення. Також ця руна символізує долю.

Четвертою виявився Наутиз, схожа на перекошений хрест руна, що символізує обмеження.

У центрі руна Ейваз, яка нагадувала перевернуту букву «Z» - перешкода і захист.

Під рунами йшли слова написані латиницею і мабуть не помічені батьком, так як в розшифровці їх не було: annon, maetha, glawar, omentie, edraith. В голові сам собою сплив вчинений в дитинстві Сіндарін * - ворота, битися, сонячне світло, зустріч та порятунок.

І що все це означає? Я лежала маленька в центрі – на руні порятунок і захист. Судячи з усього, батько зрозумів ці символи буквально. І все моє подальше життя готував мене до цієї ролі. Інакше як пояснити багатогодинні тренування? Ні, спочатку мені навіть подобалося. Що може бути краще, ніж час з коханим батьком і захват в його очах, коли ти долаєш чергову смугу перешкод або потрапляєш у яблучко?

Відкладений зошит, зашарудів і вітер перегорнув кілька сторінок. Піднявши їх вчиталася:

«Я вчу її виживати. Дуже боюся, що колись доведеться з нею розлучитися і мене не виявиться поруч. Вона - моє сонячне світло, казка, що ожила і чудо, на яке я не сподівався».

Стало трохи холодно. По-перше, від відповіді на питання до чого мене готували, по-друге, від цієї шаленості в батька, якої я не помічала. Хоча чому не помічала?  У нього ж весь бізнес був побудований на цьому - комп'ютерні ігри, тематичні костюми, тренування боїв, фестивалі, квестові кімнати ... Він жив всім цим ...

«Толкінувся сам – толкіни іншого», - спливла в голові улюблена фраза батька.

Розмірковуючи, малювала пальцем візерунки по рунах, дивуючись з того, як вони надщерблені в камені. Схоже на величезну інталію** з граната.

Несподівано символи під пальцями спалахнули рожевим вогнем. З запізненням помітила, що порізала подушечку  і останні руни обвела кров'ю.

Стіна, що ховалася вглибині печери, несподівано пішла брижами, стала тремтячою, напівпрозорою.

Щось за спиною гримнуло, затремтіло. Раптово стало темно, і тільки криваво-червоне світло, що било з центру каміння, розвіювало несподіваний морок.