Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

В Ейлін аж груди розпирало від бажань, надій і марно­славства, що охоплювали її. О, хутчіше б стати пані Френк Алджернон Ковпервуд, господинею розкішного особняка тут, у Чикаґо! Розсилати запрошення, якими ніхто не посміє знехтувати, запрошеннями, рівносильними наказам! «Ех, якби... — зітхнула вона про себе. — Якби все це вже збулося... Скоріше б!»

Так життя, звівши людину на вершину благополуччя, і там продовжує дражнити й мучити її. Попереду завжди залишається щось недосяжне, велика спокуса та вічна невдоволеність. О, життя, надії, юні роки! Мрії крилаті! Все згине без сліду.

4. «Пітер Лафлін і Ко»

Компаньйон, котрого нарешті підшукав собі Ковпервуд в особі досвідченого старого маклера Торгової палати Пітера Лафліна, не залишав бажати нічого кращого. Лафлін, довгий, мов жердина, сухорлявий старий, більшу частину життя провів у Чикаґо, де він з’явився ще зовсім хлопчиськом зі штату Міссурі. Це був типовий чиказький маклер старої школи, дуже нагадував обличчям покійного президента Ендрю Джексона, і такий же довготелесий, як Генрі Клей, Деві Крокет і «Довгий Джон» Вентворт.

Ковпервуда з юності чомусь захоплювали диваки, та й вони горнулися до нього. За бажання він міг пристосуватися до будь-якої людини, навіть якщо вона вирізнялася надмірною дивакуватістю. В часи своїх перших паломництв на Ла-Саль-стрит Френк рознюхував на біржі про кращих агентів і, бажаючи до них придивитися, давав їм різні дрібні доручення. Таким чином він натрапив якось на Пітера Лафліна, комісіонера з продажу пшениці та кукурудзи. У старигана була власна невелика контора неподалік від біржі. Він спекулював зерном і акціями східних залізниць і виконував подібні операції за дорученнями своїх клієнтів. Лафлін, кмітливий, скупуватий американець, предки якого, ймовірно, були вихідцями з Шотландії, володів усіма типово американськими недоліками: він був неотесаний, брутальний, любив лихословити і жував тютюн. Ковпервуд із першого ж погляду зрозумів, що Лафлін має бути в курсі справ усіх хоча б трохи відомих чиказьких комерсантів і що вже тільки через це старий для нього — знахідка. Крім того, по всьому було видно, що людина він прямодушна, скромна, невибаглива, — а ці якості Ковпервуд цінував у компаньйонах понад усе.

За останні три роки Лафліну двічі дуже не пощастило, коли він намагався особисто організувати «корнери». Тому на біржі склалася думка, що маклер боїться, простіше кажучи, став боягузом. «Ось такий мені і потрібен!» — вирішив Френк і одного ранку вирушив до Лафліна, щоб відкрити у нього невеликий рахунок.

Входячи в його простору, але запущену і пропилену контору, Ковпервуд почув, як старий пояснював зовсім ще юному і надзвичайно зосередженому та похмурому на вигляд клерку — на рідкість невідповідному помічнику для Пітера Лафліна:

— Сьогодні, Генрі, візьмеш мені акціїв Пітсбурґ-Ірі.

Помітивши Ковпервуда, котрий стояв у дверях, Лафлін повернувся до відвідувача:

— Чим можу служити?

«Він каже “акціїв”. Непогано! — подумав Ковпервуд і посміхнувся. — Стариган починає мені подобатися».

Френк представився як приїжджий із Філадельфії і сказав, що цікавиться чиказькими підприємствами, охоче купить якісь надійні папери, що мають шанси на підвищення, але особливо хотів би придбати контрольний пакет якоїсь компанії — переважно підприємств громадського ужитку, розмах діяльності яких із ростом міста буде, безсумнівно, розширюватися.

Літній Лафлін, йому вже стукнуло шістдесят, член Торгової палати та власник капіталу в тисяч двісті щонайменше, з цікавістю поглянув на Ковпервуда.

— Якби ви, пане, заявилися сюди так років із десять чи п’ятнадцять тому, вам легко було б вступити в будь-яку справу. Тут і газові спілки засновували — їх прибрали до рук ті спритники Отвей і Аперсон, — тут і конку тоді проводили. Я сам напоумив Еді Паркінсона взятися за будівництво лінії на Північній Стейт-стрит, довів йому, що на ній можна купу грошей заробити. Він мені пообіцяв тоді пачку акціїв, якщо справа вигорить, та так нічого і не дав. Я, втім, на це й не сподівався, — розсудливо додав він і покосився на Ковпервуда. — Я — стріляний горобець, мене на полові не проведеш. А тепер і його самого звідти витіснили. Зграя Майкла та Кеннеді обдерла його, як липку. Так, рочків десять-п’ятнадцять тому можна було хутко конку до рук прибрати. А зараз і думати годі. Зараз акції продаються по сто шістдесят доларів кожна. Ось так, паничу!

Френк люб’язно посміхнувся.

— Оразу видно, пане Лафлін, що ви вже давно на біржі Чикаґо. Ви добре обізнані навіть про те, що тут відбувалося десятки років тому.

— Зі самого тисяча вісімсот п’ятдесят другого року, пане, — відказав старий.

Густе жорстке волосся стирчало у нього над чолом на зразок півнячого гребеня. Довге та гостре підборіддя сильно видавалося вперед назустріч великому з горбинкою носу. Вилиці різко виступали над запалими та жовтими, як пергамент, щоками. А очі були пильні та пронизливі, як у рисі.

— Чесно кажучи, пане Лафлін, — вів далі Ковпервуд, — головна мета мого приїзду в Чикаґо — підшукати собі компаньйона. Я сам займаюся банківськими та маклерським операціями на Сході. У мене є власна фірма в Філадельфії, я — член нью-йоркської та філадельфійської фондових бірж. Є у мене певні справи і в Фарґо. Будь-яка банкірська контора дасть вам вичерпну інформацію про мене. Ви — член тутешньої Торгової палати і, цілком імовірно, ведете операції на нью-йоркській і філадельфійській біржах. Нова фірма, якщо тільки забажаєте увійти зі мною в спілку, могла б займатися всім цим тут, безпосередньо на місці. У Чикаґо я — людина нова, але маю певний капітал і взагалі думаю тут облаштуватися. Не погодитеся ви стати моїм партнерм? Ми, мабуть, уживемся в одній конторі, як гадаєте?

Коли Ковпервуд хотів комусь сподобатися, він мав звичку поєднувати долоні та постукувати кінчиками пальців один об інший. При цьому чоловік усміхався, точніше сказати, сяяв усмішкою — стільки тепла й напускної приязні світилося в його очах.

А Пітер Лафлін на старість почав перейматися своєю самотністю і дуже бажав, аби хтось прийшов до нього з такою пропозицією. Так і не зважившись довірити жодній жінці турботу про свою настільки своєрідну персону, він залишився неодруженим. Жінок він не розумів, усі його взаємини