Читати книгу - "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"

— У регіоні Танганьїки все заспокоюється: подивлюся, що там можна експлуатувати.

— Де саме відбуватиметься ця розвідка?

Морван усміхнувся, та не відповів: непомітно для співрозмовника знову брав віжки собі до рук. Той, мабуть, і справді не вірить у його брехні, але як би він зміг їх перевірити?

— Сподіваюся, ти не збираєшся встромити ніж у спину власній компанії…

— Навіщо це мені?

— Бо минулого місяця ти продав усі свої акції.

Ґреґуара завжди дивував рівень поінформованості конґолезців. Після смерті Нсеко все в «Coltano» перевернулося догори дриґом: курс акцій раптово піднявся внаслідок таємничих закупівель паперів. Морвану, проте, аж ніяк не хотілося, щоб його компанією хтось зацікавився, або щоб стало відомо про існування нових родовищ. До того ж, були певні побоювання: а раптом його африканські партнери запідозрять, що саме він стоїть за купівлею тих акцій. Зрештою вдалося «загасити пожежу» за рахунок продажу власного портфеля собі в збиток.

— Це вже геть інша історія… Сподіваюся, все уже в минулому.

Чорний сплеснув руками — знову відчув колишній запал і вказав на свого супутника:

— Познайомся, це полковник Лоран Бісінґ’є, новий командувач операційного сектора Північної Катанґи. Тепер він опікується рядовими, поки я граюся з цивільними!

Чоловік зробив крок уперед і легко вклонився. Зросту він, мав, напевне, більш ніж метр дев’яносто, але здавався легшим за мертве листя під ногами. Морван упізнав його. 1994-го хуту з моторошною жорстокістю вбили сотні тисяч ні в чому не винних тутсі, але інші представники цього народу, озброєні й виведені в Уґанду, нічим не поступалися ініціаторам геноциду. Бісінґ’є був із тих. Він створив загони ополченців у Ківу і заробив собі страхітливу репутацію винаходами нечуваних тортур, зокрема тим, що плавив пластик у вульві малих дівчаток і немовлят. Усе це не заважало йому ревно вірити в Бога: якби не став військовим, то був би священиком. У небесному царстві не знайшлося би місця для хуту.

Його зовнішність цілком відповідала заняттю. Обличчя, подібне до леза ножа й типове для його народності, вкривали шрами. Не порізи мачете, а сліди бойових поранень. В Африці дуже тонка межа між тавром страждання й доказами звитяги.

— У разі виникнення проблем на місці можеш завжди звернутися до нього, — додав Мумбанза.

Проблеми в Морвана таки мали б виникнути — щонайменше із союзниками Бісінґ’є. У такому разі він мусив би звернутися до посадовця. Послання було таким: там, у глушині, білий може легко перетворитися на стовп вогню.

Він підвівся й потиснув курячу лапку полковника:

— Радий познайомитися.

Ні слова від ката, ні посмішки. Ґреґуар сів назад. Усе, що він міг, — це поринути в похмурий фаталізм. Щоб експлуатувати нові шахти, мусив укласти з Кабонґо угоду за спиною в державної влади. За найменших ускладнень довелося б також укладати угоду і з Мумбанзою, за спиною в Кабонґо…

За таких умов його здобич розтане, мов сніг на сонці.

Генерал завів мову на тему нинішньої ситуації, попереджаючи про можливі зіткнення між руандською та конґолезькою арміями по обидва береги річки. Подейкують навіть про постачання зброї…

Морван не надто вірив. До того ж, цієї миті йому було начхати — заколисувала затишна атмосфера. Гігантські дерева, задрапировані ліанами, золоті порошинки в сонячних променях, комахи, що вимальовували мінливі арабески в ранковому серпанку. У повітрі пливла суміш пахощів грибів і кори, й це нагадувало про дуже далеку чарівну місцину, в якій ти вже побував. Щось на кшталт печери, куди з гори пробиваються промені божественного світла.

— Ти мене слухаєш, чи ні?

— Вибач, — Морван змусив себе знову зосередитися на розмові. — Що ти казав?

— Я запитував, що тут з біса робить твій син.

Ерван був його Ахіллесовою п’ятою, особливо тут, у Лубумбаші. Коли доведеться ділити пиріг, малий стане легкою мішенню.

— Моїх справ це ніяк не стосується. Він приїхав зібрати факти для одного розслідування, яке веде в Парижі.

— Катанґа — це р-реально далеко від Панами,[18] чуваче.

— Минулого вересня у Франції скоєно кілька вбивств у стилі Людини-цвяха.

Вимовляти це ім’я в Конґо — все одно, що згадувати Джека-Патрача в Англії чи Ландрю[19] у Франції. Серійний убивця всім відомий. Мало не національна гордість. Мумбанза повільно похитав головою: він щось чув про цю справу.

— Ерван зупинив злочинця… — вів далі Ґреґуар.

— Ти хотів сказати, убив його.

Морван удав, що не дочув:

— Він приїхав, щоб ознайомитися з архівами суду над Фарабо та закрити власну справу.

Гїгант повільно міряв кроками дворик, час від часу підкидаючи носаком листя.

— Я так і думав… Уся ця історія з пожежею в коледжі якось не пасує католикам…

Він засміявся з власного жарту й втупив у співрозмовника важкий погляд.

— Мені казали, то був нещасний випадок.

— Уся Африка — нещасний випадок.

— А ти що про це думаєш?

— Думаю, хтось узявся до прибирання. У Сен-Франсуа-де-Саль зберігалися старі папери. Нікому не треба, щоби хтось длубався в багні минулого.

Морван подумки подякував небесам, що цей мудак народився вже після тих подій — він міг лише здогадуватися, які прірви відкривалися під фактами.

— То він скоро поїде? — перепитав чорний, тримаючи руки в кишенях.

— Він розраховує щось нарити, перш ніж повернеться у Францію.

— Тут нарити?

— У Лонтано.

— Він не отримає дозволів.

Морвана вже почали дратувати ці вихваляння власною всемогутністю.

— Хіба що я цим займатимуся.

Мумбанза став перед Морваном. Осяяний промінням, що проникало крізь крони дерев, здавалося, народжених разом зі світом, він став мовби на межі міфічного виміру: гігант із космогонії Центрального Конґо, тієї самої, що надихала Людину-цвяха.

— Ти справді цього бажаєш? Може, добрий білий