Читати книгу - "Український народний гумор"

* * *

— Не зліться, куме, але ви — осел!

— Прекрасно. Тільки поясніть мені: я осел тому, що ваш кум, чи я ваш кум тому, що осел?

* * *

— Куме, кажуть ви до Тетяни ходите.

— От же люди! Що тільки не вигадають! Ви ж знаєте, куме, що я маю машину.

* * *

— Кумо, я дуже хвилююся за чоловіка. Він пішов на річку кота топити.

— Ну і чому хвилюєшся?

— Та кіт вже годину тому повернувся.

* * *

— Як ви потрапили в головний офіс ЦРУ?

— Я агент!

— СБУ?

— Ні — «Оріфлейм»!

* * *

— Куме, чому у вас такий втомлений вигляд?

— Та вчора був на іподромі. Людей повно. Шнурок розв’язався. Нахилився зав’язати — а мені на спину хтось поклав сідло.

— І що?

— Третім прийшов.

* * *

— Іване, до нас кум з кумою в гості!

— Заходьте, дорогенькі, до хати, недаремно мені вночі свині снилися...

* * *

— Куме, чому дрова навсидячки рубаєте? Незручно ж.

— Пробував лежачи — ще гірше.

* * *

Кума журиться і жаліється кумі, що розвелася з черговим чоловіком.

— Кумо, а знаєш, чому твоє особисте життя не складається?

— І чому?

— А пригадуєш, як ти колись не відправила ті листи щастя десяти людям?

* * *

— Як живеш, куме?

— Сам дивуюсь!

* * *

— Куме, хто такий масажист?

— Це, куме, такий чоловік, який отримує гроші від жінки за те, за що інший чоловік отримує ляпас.

* * *

— Куме, я вас запросила, щоб ви випили чарчину за моє здоров’я, а ви вихилили вже п’яту!

— Вибачте, кумо, але ви так погано виглядаєте.

* * *

— Куме, що найцінніше у жіночому молоці?

— Думаю, тара.

* * *

— Куме, дайте закурити.

— У мене немає.

— Дайте сірника.

— Немає.

— То хоч скажіть, котра година?!

* * *

— Кумо, чим Ви своїх свиней годуєте?

— А хіба що?

— Та я теж хочу схуднути.

* * *

— Куме, запитайте в мене, як я живу.

— Куме, як ви живете?

— Ой, куме, і не питайте.

* * *

Стоїть кум Петро на базарі, продає півня за тисячу гривень. Підходить кум Іван.

— Куме, чому так дорого?

— Дуже грошей треба.

* * *

— Куме, от у вас суди, а чому ви не найняли адвоката?

— Усі адвокати відмовляють мені, як тільки дізнаються, що не крав я тих мільйонів...

* * *

— Куме, який у вас номер телефону?

— Телефон простий: 29—08. Дуже легко запам’ятати — 29 зубів і 8 пальців.

* * *

Кум Петро:

— Щось пиво якесь каламутне.

Кум Іван:

— У цьому пивному барі не може бути каламутного пиво. Це просто бокал брудний...

* * *

Їдуть два куми в місто на базар, у кожного на підводі по діжці вина. У одного біле, у другого червоне. Кум Іван каже:

— Куме Петре, щось сьогодні холодно, може вип’ємо по склянці. Склянку маю.

— Ні, куме, жінка сказала, щоб усе вино продав і гроші привіз.

— А по якій ціні будеш, куме, продавати?

— П’ять гривень за склянку.

— Так продай мені за п’ять гривень свого червоного. Випив. Веселіше стало. Бачить те кум Петро. Дістає назад п’ять гривень.

— Налийте, куме, свого білого.

І так доїхали куми до міста, купуючи один у одного по склянці вина за п’ять гривень.

Підсумки підвів кум Іван, ховаючи зім’яті п’ять гривень у кишеню:

— Кому, куме, розкажеш — не повірять. І напилися вволю, і всього за п’ять гривень.

* * *

Прийшли кум з кумою до кума Петра на обід. Вже вечір, а додому не збираються. Тоді кум Петро каже до жінки:

— Дай мені, Галю, таблетки.

— Які?

— А ті, які я приймаю за 10 хвилин до сну.

* * *

Приїхали куми до кумів у гості. Три дні гостювали. Четвертого дня домашній кум вранці гукає дітям:

— Прокидайтеся, дітки, цілуйте хресних батьків, вже вони додому збираються.

А кум, позіхаючи:

— Спіть, хрещеники, спіть.

* * *

Давно це було. Приїхав кум Степан до кума Михайла здалеку возом. Воза у дворі поставив голоблями до дверей хати. Та й загостювався. Одного ранку вийшов кум Михайло, переставив воза голоблями до воріт, думає, що кум побачить і зрозуміє, поїде додому.

Вийшов кум Михайло, побачив те, обняв кума Степана та й каже:

— У нашому краї теж так роблять. Як хочуть, щоб гість ще на місяць залишився, воза голоблями до воріт повертають.

* * *

— Їжте, куме вареники, — примовляє кума.

— Дякую, кумо, я вже десять з’їв — дуже смачно.

— Не десять, а п’ятнадцять, та хто ж їх рахує.

* * *

— Куме, порадь, що робити, так часто приїздять родичі в гості, що вже сил ніяких немає.

— Куме, все просто. Бідним позич по двісті гривень. А у багатих проси позичити по п’ять тисяч.

* * *

— Куме, твій син курить?

— Ні.

— А корова?

— Куме, ти здурів?

— Значить, у тебе, куме, сарай горить.

* * *

Кум Іван до кума Петра на поріг, а той вечеряє.

— Сідайте, куме до столу, повечеряємо.

— Не хочу, дома вечеряв, хіба сяду трохи перехоплю.

Як присів — добряче поїв. Кум Петро:

— Ви, куме, наступного разу краще дома перехоплюйте, а до мене приходьте вечеряти.

* * *

— Куме Юрку, як вас побачу, відразу ж пригадую сусіда Степана.

— Чому, куме?

— Та він теж мені гроші винен.

* * *

Зібралися кум Іван і кум Петро в дорогу. Один взяв гроші, інший — харчі. Йдуть. Проголодалися. Сіли відпочити. Кум Петро розв’язав торбину, дістав окраєць хліба і шматок сала. Кум Іван на те подивився і каже:

— Давайте, куме, уявимо, що ми на базарі. Ви продаєте, а я купую.

Кум Петро виклав на полотно хліб, сало, цибулину. Кум Іван підходить,