Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

– Алло.

– Привіт Елечка.

– Привіт. Як життя, що нового? – судячи з голосу подруги, у неї чудовий настрій.

– Та ось, вирішила у вихідний з'їздити до свого улюбленого парку, прогулятися, прийти до тями після важкого робочого тижня. І вгадай, кого я тут зустріла, – видаю я на одному подиху.

– Боюся навіть уявити.

– Владислава, – невдоволено відповідаю я.

– Серйозно? Ахаха, ось бачиш. Я ж казала, що ще зустрінетеся, якщо судилося. Так, стоп, а чого тоді голос такий невтішний? – серйозно питає Еля.

– Він був не один. З якоюсь блондою.

– Що за блонда? Ти ж казала, що він начебто вдівець.

– Не знаю Ель. Напевно, дама серця, – відповідаю, а саму мало не перекосило.

– Так, неприємно. А ти підійшла до них?

– Навіщо? Ні, вирішила їм не заважати.

– Даремно! Я б підійшла, прикинулася типу повз проходила. А так тепер мучишся, думаєш, що за дівка з ним була.

– А раптом у нього там побачення. Ні, не хочу по дурному виглядати, – я розчаровано видихаю у слухавку.

– Гаразд, не розкисай подруга, може там нічого серйозного, а може взагалі зустрів колегу по роботі, – намагається підбадьорити мене Еля.

– Щось мені підказує, що то була не його колега по роботі. Він їй так посміхався. Гаразд, Елечка, таксі під'їхало, мені вже час. Я ще зателефоную.

– Давай подруго, не пропадай, – прощається Еля і відключається.

Я вже хочу покласти телефон у кишеню, але раптом мені надходить повідомлення від Дениса.

«Тільки тебе ще не вистачало. І ще має нахабство писати після всього, що сталося».

Але цікавість бере гору, і я все ж таки читаю повідомлення.

«Крихітко ну, скільки можна гніватись? Пробач мені, я винен. Мені погано без тебе».

І в кінці повідомлення багато сердечок. Я серджуся, видаляю повідомлення, а цього мачо недоробленого відправляю до чорного списку.