Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Лік, тут десь недалеко річка?

– Річка і водоспад, – усміхнувся він. – Можемо подивитися і навіть зануритися. Значить так, короткими перебіжками від цього світлоясена і до того широкодуба, – ельф кивнув праворуч, де росло міцне розлоге дерево, схоже на наші дуби, тільки з майже чорною корою та великими листками. – Від нього вліво, до бурев’яза. А від бурев’яза можна йти та не боятись, що нас хтось помітить.

Сказано зроблено. Коли ми зустрілися за стовбуром величезного бурев’яза, то нас наздогнала... стріла, просвистівши та врізавшись у стовбур просто над головою Лікраніеля. Два яскравих блакитних пера на кінці стріли лоскотали вухо Ліка.

– Тіа, виходь, – зітхнув Лікраніель, висмикуючи стрілу.

Перед нами безшумно, мов тінь, з’явилася дівчина у щільних бриджах і такій самій кофтині з довгими рукавами. Стрункі ноги обтягували високі чоботи. Каштанове волосся заплетене в тугу косу. Блакитні очі немов обмацали кожного з нас. Миле обличчя було без тіні усмішки. Кінчики гострих вух тремтіли.

– Куди зібралися? – впівголоса запитала вона.

– Ми до водоспаду Стихій.

– Батько в курсі?

– Давай, здай нас, – почав психувати Лікраніель.

– У мене чіткі інструкції, – стояла на своєму ельфійка, не зводячи очей із Германа. – Вашому пораненому потрібен ще день, відлежатися.

– Ребра вже болять, – спробував віджартуватися Гера.

– Мене це не хвилює.

На ніс ельфійки приземлився Шафран.

– Привіт, красуне! Чи задоволена ти своїм носом? – пропищав клоп.

– Вщипніть мене! Клоп, що говорить? – і без того великі очі стали ще більшими.

– Де? – я вирішила добити ельфійку. – Покажи його нам!

– Ось, – Тіа ткнула пальцем собі на ніс.

– Дійсно, клоп. А якщо точніше – клоп-черепашка, – продовжила я гру.

– І я хочу побачити клопа, що говорить! – втягнувся в гру Лікраніель.

– Клопа бачу, а хіба він говорить? – хитро посміхнувся Альгін.

– Я ще пісні співати вмію, і кусатися! – гордо вимовив фамільяр.

– Ти щось чула? – запитала Кхибра.

Я похитала головою – ні.

– А хіба він щось сказав? – удавано простягнув Гріс.

– Він сказав, що вміє співати і кусатися, – здивовано сказала Тіа. – Ви що, нічого не чуєте?

Ми удали, що не знаємо Шафрана.

– Нічого, – із сумною міною відповіла Кхибра.

– Хе-хе! Хочеш, твій ніс набуде приємної картопляної округлості? Або губи стануть пишними як оладки? А, можливо, ти мрієш про подвійне підборіддя: так я миттю домовлюся з місцевими бджолами. І ми з радістю влаштуємо тобі сеанс милих пухлячків!

– Не-не-не треба ніяких пухлячків, – злякано пробурмотіла ельфійка.

Богріс закашлявся.

– Тіа, ти б не зловживала сонцем, стежачи за нами, – у голосі Ліка було не аби-яке співчуття. – Сходи до цілителів. Схоже, ти одна чуєш клопа. Мій абсолютний слух не вловлює нічого, крім звуків лісу та водоспаду.

Ельфійка опустила лук, зняла з тятиви стрілу й помацала лоб.

– Мабуть, ти маєш рацію, Лікраніель, – здавленим голосом прошепотіла Тіа. Вона щиглем скинула мого фамільяра і попрямувала в бік будинку.

Ми відійшли на безпечну відстань і розреготалися.

– Руто, як тобі це в голову прийшло? – веселився Лікраніель.

– Не знаю, – витерла сльози я. – Інакше б нас нікуди не відпустили, чи не так?

Лік тільки кивнув.

– А мені перепало найбільше! – пропищав Шафран. – За що?!

– Шафране, сідай на плече, – покликала я свого фамільяра.

– Ми розщедримося на щось смачне, – заспокоїв його Лік.

Фамільяра не потрібно було запрошувати двічі. Він спланував на плече та вчепився лапками в мою сукню.

Більше нас ніхто не зупиняв. Хоча в мене не зникло відчуття того, що за нами хтось пильно стежить.

Ми вийшли на широку галявину й перед очима відкрилося захоплююче видовище: з величезної скелі з гуркотом падали сім різнокольорових потоків води, зливаючись внизу в один потужний потік. Дрібні бризки хмарою огортали водоспад Стихій.

– Що буде, якщо скупатися в ньому? – озвучив мої думки Герман.

– Нічого, – знизав плечима ельф. – Я сто разів купався.

Гера зняв сорочку. На спині красувався багряний шрам. Так і не затягнувся повністю. Мені чомусь здавалося, що ельфійська магія мала залишити тільки довгу смужку. Я не втрималася, підійшла до Гери і доторкнулася пальцями до місця поруч зі шрамом.

– Болить?

Герман повернувся, взяв мою руку, підніс до губ і поцілував.

– Трохи.

Кхибра відвернулася, а хлопці підійшли ближче до водоспаду.