Читати книгу - "Відьмак. Вежа Ластівки"

— Що це має, — відкашлявся Ґеральт, — спільного зі мною?

— З тобою? Абсолютно нічого. Але з Цірі — багато чого. Цірі ж є потомком Лари Доррен еп Шіадаль, а Лара Доррен була прихильницею співіснування з людьми. Головним чином — із однією людиною. Із Крегеннаном з Лоду, людським чародієм. Лара Доррен співіснувала з отим Крегеннаном часто і з результатом. Кажучи простіше — вона завагітніла.

Відьмак і цього разу зберіг мовчання.

— Проблема у тому, що Лара Доррен не була звичайною ельфійкою. Вона була генетичним зарядом. Спеціально підготовленим. У результаті багаторічної праці. У поєднанні з іншим зарядом, мається розуміти — ельфійським, вона мала народити дитину ще більш спеціальну. Понісши від сімені людини, вона поховала той шанс, змарнувала результати сотень років планування і приготувань. Так, принаймні, тоді думалося. Ніхто не припускав, що сплоджений Крегеннаном метис міг успадкувати від повноцінної матері щось позитивне. Ні, такий мезальянс не міг принести нічого доброго…

— І тому, — втрутився Ґеральт, — його було суворо покарано.

— Не так, як ти думаєш. — Аваллак’х швидко глянув на нього. — Хоча зв’язок Лари Доррен і Крегеннана завдав незліченних шкод ельфам, а для людей міг принести тільки добро, саме люди, а не ельфи, вбили Крегеннана. Люди, не ельфи, погубили Лару. Саме так і було, незважаючи на те, що у багатьох ельфів були причини ненавидіти коханців. Крім іншого — й особисті.

Ґеральт уже вдруге здивувався незначній зміні у голосі ельфа.

— Так чи інакше, — продовжив Аваллак’х, — співіснування луснуло, наче мильна бульбашка, народи стрибнули один одному до горла. Почалася війна, яка триває досі. А тим часом генетичний матеріал Лари… Він, як ти вже, мабуть, здогадався, існує. І навіть розвивається. На жаль, він мутував. Так-так. Твоя Цірі — мутант.

Ельф і цього разу не дочекався коментарю.

— Вочевидь, у тому крутилися і ваші чародії, спритно поєднуючи зрощені екземпляри у пари, але і в них те вийшло з-під контролю. Мало хто розуміє, яким дивом генетичний матеріал Лари Доррен настільки потужно відродився в Цірі і що було спуском. Вважаю, що про те знає Вільгефорц, той самий, який на Танедді порахував тобі кістки. Чародії, які експериментували з потомством Лари й Ріаннон, проводячи весь час якусь регулярну селекцію, не дійшли до очікуваних результатів, знудилися і відмовилися від експерименту. Але експеримент тривав, от тільки що тепер — самостійно. Цірі, дочка Паветти, внучка Каланте, прапраправнучка Ріаннон, — справжній нащадок Лари Доррен. Вільгефорц довідався про це, скоріше за все, випадково. Знає про це також і Емгир вар Емрейс, імператор Нільфгарду.

— І знаєш про це ти.

— Я знаю навіть більше, ніж вони обидва. Але це не має значення. Млини призначення крутяться, зерна долі мелються… Те, що призначене, мусить відбутися.

— А що мусить відбутися?

— Те, що призначене. Що було усталене наперед — у переносному, зрозуміло, сенсі. Щось, що зумовлено діями безвідмовно діючого механізму, в основі якого Мета, План і Результат.

— Це або поезія, або метафізика. Або й те, й інше, бо часом таке важко розрізнити. Можливо, є якась конкретика? Хоча б мінімальна? Я б охоче подискутував із тобою про п’яте-десяте, але так уже воно складається, що — поспішаю.

Аваллак’х зміряв його довгим поглядом.

— А куди ти так поспішаєш? Ах, вибач… Як мені здається, ти не зрозумів нічого з того, про що я сказав. Тож скажу прямо: твоя велика рятівнича експедиція вже позбавлена сенсу. Вона цілковито його втратила. Причин тут декілька, — продовжив ельф, дивлячись на кам’яне обличчя відьмака. — По-перше, вже надто пізно, фундаментальне зло вже сталося, ти вже не в змозі врятувати від нього дівчину. По-друге, зараз, коли вона вже ступила на відповідний шлях, Ластівка чудово зарадить собі сама, бо надто могутню силу вона у собі несе, аби лякатися хоча б чогось. Твоя допомога їй зайва. А по-третє… Гммм…

— Я весь час тебе слухаю, Аваллак’ху. Весь час.

— По-третє… По-третє, зараз їй допоможе хтось третій. Ти не настільки зухвалий, аби думати, що дівчину ту тільки й виключно з тобою зв’язало призначенням.

— Це все?

— Так.

— Тоді до побачення.

— Зачекай.

— Я говорив. Поспішаю.

— Уявімо собі на мить, — спокійно сказав ельф, — що я і насправді знаю, що станеться, що я бачу майбутнє. Якщо я скажу тобі, що те, що має статися, — станеться все одно, незалежно від зусиль, яких ти докладатимеш? Незалежно від усіх твоїх ініціатив? Якщо я повідомлю тобі, що ти міг би відшукати собі якесь спокійне місце на землі й сидіти там, нічого не роблячи, чекаючи на неминучий результат перебігу подій, — ти зробиш щось таке?

— Ні.

— А якщо я повідомлю тобі, що активність твоя, що свідчить про брак віри у безвідмовність механізму Мети, Плану й Результату, може — хоча правдоподібність такого дуже мала — і справді щось змінити, але виключно на гірше? Чи обдумаєш ти справу заново? Ах, уже по обличчю твоєму бачу, що — ні. Тож запитаю просто: чому ні?

— Ти справді хочеш знати?

— Справді.

— Тому що я просто не вірю у твої метафізичні банальності про мету, плани й наперед відомі задуми творців. Не вірю я також у ваше славетне провіщення Ітліни й інші пророцтва. Я маю їх, уяви собі, за таку само брехню і містифікацію, як оте твоє наскальне малювання. Фіолетовий бізон, Аваллак’ху. Нічого більше. Не знаю, чи ти не вмієш, чи не хочеш мені допомогти. Втім, я за це не ображаюся…

— Кажеш, що я не вмію чи не бажаю тобі допомогти. Яким же чином міг би?

Ґеральт на мить замислився, абсолютно розуміючи, що від вірно сформульованого запитання залежить багато що.

— Я знайду Цірі?

Відповідь була миттєвою.

— Знайдеш. Лише для того, аби відразу втратити. До того ж — назавжди, безповоротно. А до того, як це станеться, ти втратиш усіх, хто тебе супроводжує. Одного зі своїх товаришів ти втратиш протягом найближчих тижнів, може, навіть днів. Може, навіть годин.

— Дякую.

— Я ще не скінчив. Безпосереднім і швидким результатом твого втручання у перемелювання зерен Метою та Планом буде смерть кількадесяти тисяч людей. Що, зрештою, великого значення не має, бо швидко після того життя втратять кількадесят мільйонів людей. Світ, який ти знаєш, попросту зникне, перестане існувати, аби після того, як мине необхідний час,