Читати книгу - "Солоденьке на денці пирога"

Слух зійшов нанівець через грубу тканину; смакові відчуття були виведені з ладу носовою хусточкою, запхнутою до рота.

Мені було важко дихати, бо ніс був частково закритий, і всі сили йшли на те, щоб бодай трохи кисню потрапило до легень. Годі й казати, що зчиняти метушню несила.

Скидається на те, що з усіх чуттів нормально працював лише нюх, і, незважаючи на те, що голова була замотана, запах ями проникав до ніздрів. На дні був квасний сморід ґрунту, що багато років пролежав під людським житловиськом: згірклий дух речей, про які ліпше не думати. На це тло напластовувався солодкавий запах зужитого мастила, гострий присмак старого бензину, чадного газу, шинної гуми і, можливо, слабкий відтінок озону від давно згорілих свічок запалювання.

І був ще слід аміаку, котрий я вловила раніше. Міс Маунтджой казала про пацюків, і я б не здивувалась, якби з’ясувалось, що вони розкошують у цих занедбаних будовах уздовж річки.

Найнеприємнішим був запах стічної канави: відразлива суміш із метану, сірководню, сірчистого газу й оксиду азоту – дух розкладання й гнилятини, сопух відкритої труби з річки до ями, де я сиділа зв’язана.

Я здригнулася, подумавши про те, що може потрапляти сюди по цьому акведуку. Ліпше взяти в шори уяву, зміркувала я й стала обстежувати яму далі.

У мене майже вилетіло з голови, що я сиджу. Пембертон звелів мені сісти й штовхнув мене так раптово, що я не звернула уваги, на що плюхнулась. Тепер я відчувала це під собою: пласке, жорстке й стійке. Посовавшись, я зметикувала, що поверхня ледь помітно подалась із дерев’яним скрипінням. Здається, це дерев’яна скриня або щось на такий кшталт. Пембертон притягнув її сюди заздалегідь, до того як підійти до мене на церковному цвинтарі?

Щойно тепер я зрозуміла, що мене мучить голод. Я нічого не їла після убогого сніданку, котрий, якщо поміркувати, був обірваний несподіваною появою Пембертона за вікном. Коли кишки заграли марш, я пошкодувала, що не виказала більшої цікавості до тоста й каші.

До того ж я втомилась. Не просто втомилась – я була виснажена. Я мала кепський сон, ще й залишкові симптоми нежитю заважали нормально вдихати кисень.

Тримай хвіст бубликом, Флейв. Май холодну голову. Пембертон незабаром дістанеться до Букшоу.

Я сподівалася на те, що коли він вдереться до будинку, щоб забрати «Ольстерського Месника», то надибає на Доґґера, котрий відплатить йому по заслузі.

Старий добрий Доґґер! Як мені його бракує. Під одним дахом зі мною жив Великий незнайомець, і мені ніколи не спадало на думку розпитати його в чотири ока про минуле. Якщо я коли-небудь виберусь із цього пекла, присягаюсь, за найближчої нагоди я запрошу його на пікнік. Ми з ним попливемо на Фоллі, я почастую його хлібом із джемом і випитаю геть-чисто всі криваві подробиці. Він так радітиме через мою втечу, що навряд чи наважиться відмовитись.

Любий Доґґер сказав, що це він убив Горація Бонепенні під час одного зі своїх нападів, і він зробив це, щоб захистити тата. Я була в цьому переконана. Хіба Доґґера не було зі мною в коридорі, поряд із татовим кабінетом? Хіба він не чув, як і я, сварку, що передувала смерті Бонепенні?

Еге ж, що б не сталося, Доґґер дасть раду всьому. Доґґер беззастережно відданий татові – і мені. Відданий до останнього подиху.

Ат, чудово. Доґґер схопить Пембертона, от і по всьому.

Або ж ні?

Що, коли Пембертон у дійсності зможе тихцем прокрастися до Букшоу й улізти до татового кабінету? Що, коли він зупинить камінний годинник, помацкує за маятником і нічого не знайде, крім попсованої «Пенні Блек»? Що тоді?

Відповідь очевидна: він повернеться до ремонтного гаража й катуватиме мене.

Одна річ була як на долоні: треба втекти до того, як він повернеться. Не можна гаяти ні хвилини.

Коліна хруснули, як дві сухі гілочки, коли я спробувала звестися на рівні ноги.

Найнагальнішою і найважливішою справою було обстежити яму: узятись за картографування місцевості й відшукати те, що допоможе мені втекти. Зі зв’язаними руками я зможу лише обмацати бетонні стіни, помалу обходячи яму наокіл, притискаючись спиною до стіни й пучками мацаючи кожен дюйм поверхні. Якщо мені пощастить, я знайду гострий виступець, за допомогою якого звільню руки.

Ноги були так туго сплутані, що щиколотки терлись одна об одну, і мені довелося пересуватись підскоками жабки. Кожен крок супроводжувався шурхотом старих газет, що були внизу.

Там, де, за моєю оцінкою, мав би бути дальній кінець ями, я відчула подмухи крижаного вітру по щиколотках, немов над підлогою був отвір. Я стала обличчям до стіни й спробувала стромити туди носок, але пута були надто цупкі. Від найменшого поруху я могла впасти.

Руки хутко вимастились прогірклою багнюкою зі стін, від одного запаху якої мене нудило.

Що, коли, промайнуло в мене в голові, спробувати видертись на скриню? Таким чином моя голова буде врівні з підлогою, і там у стіні може стриміти який-небудь гак, що на нього колись вішали торбинки з інструментами або ліхтар.

Але спочатку треба добутися до скрині. Позаяк я була зв’язана, це забрало набагато більше часу, ніж я сподівалась. Однак урешті-решт я знала, я надибаю на цю штукенцію і, поколувавши по ямі, повернусь до того місця, звідки починала.

По десятьох хвилинах у мене сперло віддих, як у гончака, але я не дісталася до скрині. Можливо, я пройшла повз неї? Іти далі чи повертатись назад?

Може, ця штукенція стоїть посеред ями, а я мордуюся, стрибаючи по кутках навколо неї. Судячи з того, що я пригадую про яму з моїх попередніх відвідин, дарма що вона була прикрита дошками і я фактично всередину не зазирала, розмірами вона не більша, ніж вісім футів завдовжки й шість завширшки.

Зі зв’язаними щиколотками я не могла стрибати більше ніж на шість дюймів за один раз у будь-якому напрямку: виходить, дванадцять стрибків на шістнадцять. Неважко зробити висновок, що, коли я стою спиною до стіни, осердя ями буде за шість або за вісім стрибків.

На цю пору мене вже змагала втома. Я стрибала довкола, як коник-стрибунець у слоїку з варенням, – і все марно. І тут, коли я вже була готова повісити носа, я наштовхнулась гомілкою на скриню. Тут-таки сіла на неї, переводячи дух.

Трохи згодом я почала