BooksUkraine.com » Бойовики » Країна розваг 📚 - Українською

Читати книгу - "Країна розваг"

177
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Країна розваг" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 76
Перейти на сторінку:
може, на два? Можливо, але не ймовірно.

— Коли я дозволив собі думати про тебе як про вбивцю Лінди Ґрей… а це було непросто, Лейне, після того, як ти мене прийняв і показав, що тут до чого… то побачив людину за кепкою, окулярами та рослинністю на обличчі. Побачив тебе. Ти тут не працював…

— Я водив навантажувач на складі у Флоренс. — Він зморщив носа. — Лохівська робота. Терпіти її не міг.

— Працював ти у Флоренс, з Ліндою Ґрей познайомився у Флоренс, але знав усе про «Джойленд», який тут, у Північній Кароліні, так? Не знаю, чи ти карні-від-карні, але ярмарки з атракціонами завжди тебе манили. І коли ти запропонував невеличку мандрівку, вона радо на це пристала.

— Я був її таємним хлопцем. Сказав їй, що так треба. Бо я старший. — Він посміхнувся. — Вона купилася. Ти не уявляєш, які легковірні молоденькі дівчата.

«Псих і виродок, — подумав я. — Ох ти ж і хворий, на всю голову».

— Ти привіз її в Гевенз-Бей, ви зупинилися в мотелі, а потім ти вбив її тут, у «Джойленді», хоч і знав, напевно, що голівудські кралечки бігають з фотоапаратами. Вчинив нахабно і самовпевнено. Але то була частина програми, правда? Авжеж. Ти зробив це на атракціоні, де було повно ховрашків…

— Лохів, — виправив Гарді. Колесо струсонув найсильніший досі порив вітру, але він, здавалося, зовсім цього не відчув. Авжеж, він був із внутрішнього боку, там трясло менше. — Називай їх так, як є. Вони просто лохи, всі вони. Нічого не бачать. Таке враження, що в них очі з’єднані не з мозком, а зі сраками. Усе пролітає.

— Ти кайфуєш від ризику, так? Тому ти повернувся і найнявся на роботу.

— Ще й місяця не минуло. — Його посмішка стала ширшою. — Весь цей час я був у них під носом. І знаєш що? Я був… як би це сказати… хорошим… з того самого вечора у кімнаті страху. Все погане лишилося позаду. Я міг би й далі лишатися хорошим. Мені тут подобається. Життя налагоджувалося. Я винайшов прилад і збирався його запатентувати.

— О, я думаю, рано чи пізно ти вбив би ще раз. — Ми знову були на верхівці. Вітер і дощ сікли нещадно. Я тремтів, мій одяг промок до нитки. Щоки у Лейна потемніли від фарби для волосся. Вона в’юнкими цівками збігала по його шкірі. «Такий він усередині, — подумав я. — Чорний і ніколи не всміхається».

— Ні. Я зцілився. Джонсі, тебе я мушу вбити, але тільки тому, що ти запхав носа куди не слід. Це погано, бо ти мені подобався. Правда.

Мені здалося, що він не бреше, і саме тому все, що відбувалося, видавалося ще жахливішим.

Ми знову спускалися. Світ унизу був вітряний і наскрізь мокрий від дощу. Не було там жодної машини з вимкненими фарами, лише шмат брезенту, підхоплений вітром, що його моя змучена свідомість прийняла за машину. Кавалерія не прийшла. Сподіватися на неї означало наразитися на смерть. Я мусив рятувати себе сам, і єдиним шансом для мене було розлютити його, довести до шаленства. До сказу.

— Ти кайфуєш від ризику, але не від зґвалтування. Якби це було не так, ти б відводив тих дівчат у якийсь тихий закапелок. Я думаю, те, що в твоїх таємних подружок між ногами, лякає тебе до млявості. Що ти робиш потім? Лягаєш у ліжко і дрочиш, думаючи, який ти хоробрий, бо вбиваєш беззахисних дівчат?

— Заткнися.

— Ти здатен зацікавити дівчину собою, але не трахнути. — Ухкав вітер, гуркотіла кабінка. Я стояв на порозі смерті, але тієї миті срати на це хотів. Я не знав, чи розгнівають його мої слова, але сам я гнівався за нас обох. — Що з тобою сталося, чому ти такий? Мама защібала твою пипку прищіпкою, коли ти з нею вовтузився у кутку? Дядько Стен змушував тебе робити йому мінет? Чи то було…

— Заткнися! — Він підвівся на зігнутих ногах, однією рукою вхопившись за перекладину, а в іншій тримаючи пістолет, яким цілився в мене. Спалахнула блискавка й освітила його цілком: витріщені очі, рідке волосся, губи, що ворушилися. І пістолет. — Заткни свій брудний ро…

— ДЕВІНЕ, ПРИГНИСЯ!

Я не замислювався, просто виконав наказ. Прозвучало відлуння пострілу, схоже на удар батогом, майже вповільнене у вітряній ночі. Куля, напевно, пролетіла зовсім поряд зі мною, але я її не почув і не відчув, так, як персонажі у книжках. Кабінка, в якій ми сиділи, пронеслася повз посадкову платформу, і я побачив, що на пандусі стоїть Енні Рос і в руках у неї гвинтівка. Позаду неї стояв фургон. Її бліде, як смерть, обличчя, обрамляло розтріпане волосся.

Ми знову рушили вгору. Я подивився на Лейна. Він завмер у напівприсяді, з роззявленим ротом. Чорна фарба стікала по щоках. Очі підкотилися так, що видно було лише нижню половину райдужки. Більшої частини носа не було. Одна ніздря звисала біля верхньої губи, але решта зникла: посеред червоної рваної рани зяяла діра завбільшки з десять центів.

Він важко опустився на сидіння. Декілька передніх зубів випало з рота і стукнуло об підлогу. Я вихопив з його руки пістолет і перекинув його через борт кабінки. Тієї миті я відчував… лише порожнечу. Хіба що десь дуже глибоко в душі зародилося розуміння того, що тієї ночі я все-таки не помру.

— О… — промовив він. А тоді: — А… — Потім похилився вперед, опустивши підборіддя на груди. Тієї миті він нагадував чоловіка, який дуже ретельно зважує всі «за» і «проти».

Коли кабінка під’їхала до верхівки, небо знову розітнула блискавка й осяяла того, хто сидів поряд зі мною, спалахами синього вогню. Налетів вітер, і колесо жалібно застогнало на знак протесту. Ми знову спускалися.

Знизу, майже загублене у бурі:

— Деве, як його зупинити?

Спершу я думав сказати їй, хай знайде пристрій дистанційного керування, але під дощем і вітром вона могла шукати його півгодини і не знайти. Та навіть якби й знайшла, він міг розбитися чи лежати в калюжі, закорочений. Крім того, був кращий спосіб.

— Іди до двигуна! — закричав я. — Пошукай червону кнопку! ЧЕРВОНА КНОПКА, ЕННІ! Це аварійна зупинка!

Я проїхав у кабінці повз неї, помітивши, що вона в тих самих джинсах і светрі, що й напередодні, тільки тепер вони промокли наскрізь і

1 ... 69 70 71 ... 76
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна розваг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Країна розваг"