Читати книгу - "Останнє бажання"

— Не подужаєш, Йєннефер. Він уб'є тебе.

— Мене не так легко вбити…

Вона змовкла. Стеля корчми раптом засвітилася і заблищала. Картина, яку проектувала куля, розпливлася. На зробленій з колод стелі вималювався великий вогняний чотирикутник. Чарівниця лайнулася, підняла руку, з її пальців посипалися іскри.

— Біжи, Геральте!

— Що відбувається, Йєннефер?

— Він намацав мене… — простогнала вона, червоніючи від зусилля.— Хоче до мене дістатися. Створює власний портал, щоб пробитися сюди. Розірвати нитки він не може, але крізь портал пройде. Я не можу… Не можу його стримати!

— Йєннефер!

— Не відволікай! Мені треба зосередитися… Геральте, біжи. Я розкрию свій портал. Для тебе. Будь уважний, це випадковий портал, на інший у мене немає ні сил, ні часу… Не знаю, де ти опустишся… але ти будеш у безпеці… Приготуйся…

Великий портал на стелі раптом сліпуче розгорівся, розширився і деформувався, з порожнечі виникла знайома відьмакові безформна паща, що ляскала обвислими губами, і вила так, що занило у вухах. Йєннефер підхопилася, замахала руками й викрикнула заклинання. З її руки вирвалвся клубок світла, що охопив джина немов тенета.

Джин заричав і видав із себе довгі лабети, які, немов нападаючі кобри, потягнулися до горла чарівниці. Йєннефер не відступила.

Геральт кинувся до неї, відштовхнув і заслонив собою. Джин, обплутаний магічним світлом, вискочив з порталу, як пробка із пляшки, кинувся на них, роззявляючи пащу. Відьмак стиснув зуби й ударив його Знаком, без видимого результату. Але геній не напав. Він завис під самою стелею, роздувся до гігантських розмірів, витріщив на Геральта білі очиська й заричав. У цьому рику був ніби наказ, розпорядження. Геральт не зрозумів яке.

— Сюди!— крикнула Йєннефер, вказуючи на портал, який вона начаклувала на стіні біля сходів. У порівнянні з порталом генія її портал виглядав бідно, непоказно й навіть примітивно.— Сюди, Геральте! Біжи!

— Тільки з тобою!

Йєннефер, водячи в повітрі руками, викрикнула заклинання, різнобарвні нитки із тріском розсипали іскри. Джин закружляв, як ґедзь, напружив пута, розтяг їх. Повільно, але вірно він наближався до чарівниці. Йєннефер не відступала.

Відьмак підскочив, спритно підставив їй ногу, схопив за талію однією рукою, іншою вчепився у волосся на потилиці. Йєннефер брудно вилаялася й ударила його ліктем по горлу. Він не відпустив. Різкий запах озону, породженого заклинанням, не заглушив аромату бузку й аґрусу. Геральт підсік чарівниці ногу й стрибнув, несучи її прямо в опалесцентне й миготливе ніщо меншого порталу.

Порталу, що вів в невідоме.

Вони вилетіли, злившись в обіймах, упали на мармурову підлогу, ковзнули по ній, перевернувши величезний канделябр, а потім стіл, з якого з гуркотом і дзенькотом посипалися кришталеві кубки, вази із фруктами й величезна миска, заповнена товченим льодом, водоростями й устрицями. Хтось скрикнув, хтось запищав.

Вони лежали в самому центрі яскраво освітленої бальної зали. Багато виряджені чоловіки, і виблискуючі коштовностями дами, перервавши танець, ошелешено дивилися на них. Музиканти в галереї обірвали мелодію какофонією, що розривала вуха.

— Ти кретин!— крикнула Йєннефер, намагаючись видряпати йому очі.— Ідіот! Ти мені все споганив! Я його вже майже піймала!

— Лайно ти піймала!— крикнув у відповідь він, не на жарт розлючений.— Я врятував тебе, дурна відьмо!

Вона пирхнула, як розлючена кішка, її руки сипанули іскрами. Геральт, відвернувшись, вчепився їй у кисті рук, і вони взялися качатися серед устриць, зацукрованих фруктів і товченого льоду.

— У вас є запрошення?— запитав огрядний чоловік із золотим ланцюгом камергера на грудях, дивлячись на них зверху із гордовитим виразом.

— Відчепись, дурню!— знову звизгнула Йєннефер, усе ще намагаючись видряпати Геральту очі.

— Це неподобство!— докірливо проговорив камергер.— Повірте, ви трохи переграєте зі своєю телепортацією. Я буду змушений подати скаргу в Раду Чарівників. Попрошу…

Ніхто ніколи не дізнався, що попросить камергер. Йєннефер вирвалася, розкритою рукою тріснула відьмакові по вусі, щосили штовхнула в щиколотку й стрибнула в згасаючий на стіні портал. Геральт кинувся слідом, уже випробуваним на практиці рухом схопивши її за волосся й талію. Йєннефер, що теж набралася досвіду, ударила його по ліктю. Від різкого руху в неї під пахвою луснуло плаття, відкривши гарні дівочі груди. З розірваного декольте вислизнула устриця.

Вони влетіли в небуття порталу. Геральт ще почув слова камергера:

— Музика! Продовжуйте грати! Все в порядку. Прошу не звертати уваги на прикрий інцидент.

Відьмак був певен, що з кожним черговим польотом через портал збільшується ймовірність нещастя, і він не помилився. Вони потрапили куди хотіли, у корчму Еррділя, але матеріалізувалися під самою стелею. Ламаючи поручні сходів, з оглушливим гуркотом звалилися на стіл. Стіл не міг цього витримати і не витримав.

У момент падіння Йєннефер опинилася внизу. Геральт був впевнений, що вона знепритомніла. Він помилився.

Вона вдарила його кулаком в око й кинула прямо в обличчя цілий оберемок образ, яких не посоромився б краснолюдський гробар, а краснолюдські гробарі були незрівнянними плюгавцями. Лайка супроводжувалася лютими й безладними ударами, що завдавалися наосліп, куди попало. Геральт схопив її за руки і, намагаючись уникнути удару в чоло, втиснув обличчя чарівниці в декольте, що пахло бузком, аґрусом і устрицями.

— Пусти,— крикнула вона, звиваючись, немов вугор.— Ідіот, дурень, ґвалтівник! Пусти, кажу! Прив'язь зараз лусне, її треба підсилити, інакше джин втече.

Геральт не відповів, хоча дуже хотілося. Він стиснув її сильніше, намагаючись притиснути до підлоги. Йєннефер бридко вилаялася, рвонулася із усієї сили й ударила його коліном у пах. Перш ніж він зумів вдихнути, вона вирвалася, крикнула заклинання. Він відчув, як оскаженіла сила піднімає його з підлоги й кидає через усю залу, а потім з приголомшливою силою гепнувся об різьблену дводверну шафу й розбив її в друзки.

9

— Що там коїться?— Жовтець, вчепившись у підвіконня, намагався пробити поглядом завісу зливи.— Скажіть, холера, що там відбувається?

— Б'ються,— крикнув один з цікавих перехожих, відскакуючи від вікна корчми немов ошпарений. Його дружки-обшарпанці теж кинулися бігти, шльопаючи по болоту босими ногами.— Чаклун і відьма б'ються!

— Б'ються?— здивувався Невілл.— Вони там б'ються, а цей чортів демон тим часом перетворює моє місто в руїни! Дивіться, він повалив ще одну трубу! І розкидав черепицю. Агов, люди! Бігцем туди! О боги, щастя, що дощ, точно була б пожежа!

— Це вже недовго триватиме,— тужно вимовив богослужитель Крепп.— Магічне світло слабшає, прив'язь зараз порветься. Пане Невілл! Накажіть людям відступати! Там зараз