Читати книгу - "Останнє бажання"

— Я руїну застрахував на купу грошей!

— З урахуванням магічних і надприродних випадків?

— Звичайно.

— Розумно, пане ельф. Дуже розумно. Вітаю. Агов, люди, ховайтеся. Кому життя миле, не підходьте близько!

З еррділевого господарства донісся оглушливий гул, блиснула блискавка. Юрба позадкувала, ховаючись за стовпами.

— Навіщо Геральт туди поліз?— охнув Жовтець.— Якого чорта? Навіщо взявся рятувати чаклунку? Чорт забирай, навіщо? Хіреадане, ти розумієш?

Ельф смутно посміхнувся.

— Розумію, Жовтцю, розумію.

10

Геральт відскочив від чергової помаранчево-вогняної стріли, що вилетіла з пальців чарівниці. Вона явно стомилася, стріли були слабкі й повільні, він ухилявся від них без особливих зусиль.

— Йєннефер!— крикнув він.— Заспокойся! Та зрозумій же ти нарешті, що я хочу тобі сказати! Ти не зможеш…

Він не докінчив. З рук чарівниці вирвалися тоненькі червоні блискавочки, уп’ялися в нього в декількох місцях і буквально обмотали. Одяг засичав і задимівся.

— Не зможу?— процідила вона, ставши над ним.— Зараз побачиш, на що я здатна. Досить, якщо ти просто полежиш і не будеш мені заважати.

— Зніми це з мене!— заричав він, намагаючись вирватися з вогняної павутини.— Я горю, чорт забирай!

— Не ворушися,— порадила вона, важко дихаючи.— Це палить тільки коли рухаєшся… Я не можу приділити тобі більше часу, відьмаче. Побешкетували — і досить, хорошого потрошку. Я повинна зайнятися джином, він готовий втекти…

— Втекти?— крикнув Геральт.— Це ти повинна тікати! Джин… Йєннефер, послухай мене. Я повинен тобі де в чому зізнатися… Повинен сказати тобі правду. Ти здивуєшся.

11

Джин рвонувся на прив'язі, облетів коло, натягнув утримуючі його нитки й змів башточку з будинку Бо Беррана.

— Ну й ричить!— поморщився Жовтець, мимоволі хапаючись за горло.— Як ричить! Жах! Схоже, він скажено розлютований!

— Тому що розлютований,— вимовив богослужитель.

Хіреадан швидко глянув на нього.

— Що?

— Він розлютований,— повторив Крепп.— І не дивно. Я б теж сказився, якби мені довелось в точності виконувати перше бажання, яке випадково висловив відьмак…

— Що?— крикнув Жовтець.— Геральт? Бажання?

— Адже в нього в руці була печатка, яка утримувала джина в пляшці. Геній виконує його бажання. Тому чарівниця й не може здолати джина. Але відьмак не повинен їй цього казати, навіть якщо він уже здогадався. Не повинен їй цього казати.

— Дідько,— буркнув Хіреадан.— Я починаю розуміти. Ключник у підвалі… Луснув…

— Це було друге бажання відьмака. У нього залишилося ще одне. Останнє. Але, боги, він не повинен видавати цього Йєннефер!

12

Вона стояла нерухомо, нахилившись до нього й не звертаючи ніякої уваги на джина, що метався на прив'язі над дахом корчми. Будинок трясся, зі стелі сипалося вапно, меблі повзали по підлозі, безладно трусилися.

— Он воно що,— прошипіла вона.— Дякую. Тобі вдалося мене обдурити. Не Жовтець, а ти! От чому джин так бореться! Але я ще не програла, Геральте. Ти недооцінюєш моєї сили. Поки що в мене в руках і джин, і ти. У тебе є ще одне, останнє бажання? То вислови його. Звільни джина, і тоді я зажену його в пляшку.

— Тобі не вистачить сил, Йєннефер.

— Ти недооцінюєш мої сили. Бажання, Геральте, бажання!

— Ні, Йєннефер. Не можу… Джин, може, і виконає його, але тобі не вибачить. Звільнившись, він уб'є тебе, відіграється на тобі. Ти ослаблена, ледве тримаєшся на ногах. Ти загинеш, Йєннефер.

— Це мій ризик!— люто крикнула вона.— Яке тобі діло до того, що станеться зі мною? Подумай краще про те, що джин може дати тобі! У тебе в запасі ще одне бажання! Ти можеш побажати що завгодно! Скористайся можливістю! Використай її, відьмаче! Ти можеш мати все! Все!

13

— Вони обоє загинуть?— завив Жовтець.— Як це? Пане Скрепп або як вас там… Чому? Адже відьмак… Чому, я просто слів не знаходжу, він не тікає? Чому? Що його там тримає? Це ж нерозумно…

— Нерозумно й безглуздо,— гірко проговорив Хіреадан.— Зовсім.

— Самогубство і звичайний ідіотизм!

— Це його професія,— вставив Невілл.— Відьмак рятує моє місто. Призиваю богів у свідки: якщо він переможе чарівницю й прожене демона, я щедро його винагороджу…

Жовтець зірвав з голови шапочку, прикрашену пером чаплі, плюнув на неї, кинув у болото і розтоптав, повторюючи при цьому різні слова на різних мовах.

— Але ж він…— раптом простогнав бард.— У нього ж у запасі є ще одне бажання. Він міг би врятувати і її, і себе! Пане Крепп!

— Все не так просто,— задумався богослужитель.— Але якби він якось зв'язав свою долю з долею… Ні, не думаю, щоб він здогадався. І краще, мабуть, щоб не здогадався.

14

— Бажання, Геральте! Скоріше! Чого ти бажаєш? Безсмертя? Багатства? Слави? Влади? Могутності? Почестей? Скоріше, ми не маємо часу!

Він мовчав.

— Ти хочеш стати людиною,— раптом сказала вона, бридко посміхаючись.— Я вгадала, вірно? От чого ти хочеш, от про що мрієш! Про звільнення, про свободу бути тим, ким хочеш, а не тим, ким бути змушений. Джин виконає це бажання, Геральте. Вислови його.

Він мовчав.

Вона стояла над ним у миготливому світлі чарівної кулі, у магічному світлі, у розблисках утримуючих джина променів, з волоссям, що розвівалося й палаючими фіолетовим вогнем очима, випрямлена, струнка, чорна, страшна…

І прекрасна.

Вона різко нахилилася, глянула йому в очі. Він відчув аромат бузку й аґрусу.

— Мовчиш? То чого ти бажаєш, відьмаче! От яке твоє найпотаємніше бажання! Ти не знаєш або не можеш зважитися? Пошукай у собі, пошукай глибоко й ретельно, тому що, клянуся Силою, іншої нагоди у тебе не буде!

А він раптом дізнався правду. Він знав. Знав, ким вона була колись. Про що пам'ятала, про що не могла забути, з чим жила. Ким була в дійсності, перш ніж стала чарівницею.

Бо на нього дивилися холодні, пронизуючі, злі й мудрі очі горбунки.

Він жахнувся. Ні, не від правди. Він жахнувся тому, що вона прочитає його думки, що вона дізнається, що він угадав. Що ніколи йому цього не вибачить. Він заглушив у собі цю думку, убив її, викинув з пам'яті, назавжди, без сліду, відчуваючи при цьому величезне полегшення. Відчуваючи, що…

Стеля провалилася. Джин, обплутаний сіткою вже гаснучих променів, звалився прямо на них, ричачи, і в