BooksUkraine.com » Класика » Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"

142
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Хіба ревуть воли, як ясла повні" автора Мирний. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 111
Перейти на сторінку:
Як же пiймали його, як задали... буде па­м'ятати довiку!.. Пiшов, мов чмелений...

Христя тiльки зiтхнула й нiчого не сказала. Грицько викурив люльку коло печi й узявся за шапку.


-Куди ти? вже обiд готовий. - каже Христя.


- Та я тiльки худобу понаповую, - одмовив вiн та й ви­й­шов з хати.


- Не барися ж! - гукнула навздогiн Христя й кинулась го­тувати посуду.





XXI


СОН У РУКУ




I сниться Чiпцi - немов сон, i ввижається - наче бу­валь­щина. Сниться йому й ввижається недавня гульня. Увесь шинок, залитий свiтлом - сяє, аж горить; музика тне, ру­бає; пiдбори землю рвуть; крики, спiви... стоголосе ля­ща­н­ня... безпуття скажене... А збоку насуває темна нiч, немов чорна хмара. А в тiй хмарi, в тiй непрогляднiй темрявi, ледве видко, чорнiють панськi комори, двiр... Три тiнi зiгнулися пiд якоюсь вагою - щось несуть на пле­чах... тiка­ють... зникли в голому садку... Ось блиснула iскорка - i видко... два чоловiки качаються серед двору, борюкаються... Той, що зверху, лютий, як звiр, шибкий, як вiтер... Придивляється Чiпка... Це ж я... я!.." - скрикує: - а пiдо мною сто­рож... то панський сторож... блiдий, як смерть; тяжко дише; болiзно сова руками й ногами... чутно - кров булькоче в його печiнках, бiжить чорною рiчкою з горла, носа... Ось розкриває очi... загорiли вони на хвилину iскоркою життя. То ними свiтить докора? чи посилає прокльони?.. Нi, то душа прощається з тiлом: смерть уже застилає очi полудою... А нiч усе росте-ширшає i проганяє веселе грище з-перед очей... Чiпка затiпався, кинувся... "Ox-ox!"-застогнав з протягом, перевернувся на другий бiк, та й знову заснув.


I знову йому верзеться й ввижається.. Нiч темна, глупа, - нiма та глуха. Вiн стоїть, а кругом його розля­глося сонне грище: п'янi чоловiки, жiнки... все те ме­ртвим сном спить, порозкидане, як колодяччя... Ось - угорi зайнялася над ним зiрка: як свiчка, палає вона на небi - й освiчує п'яне збори­ще на землi... Чiпка глянув на правий бiк... Захиталася темнота, затрусилася... i з неї ви­сунулось двi тiнi - страшнi, блiдi, з переламаними кi­стками, котрi так i виглядали iз тi­ла... Ледве шканди­бають вони, вивертаючи ноги то на той, то на другий бiк; хитають на його головами - вказують руками на сонне грище... Чiпцi здалося, що то дiд Улас з матiр'ю... Вiн затремтiв увесь, засовався - й одвернувся...


Трохи згодом, з лiвого оку, теж захиталася темнота - iз неї виплило двi тiнi. Одна - товста, пузата, червонопи­ка; друга, з-за товстої - тонка, худа перегнута втроє, з пером за ухом... Наблизилися отi двi тiнi, глянули на сон­не грище, глянули Чiпцi прямо в вiчi, - та й заридали... "Так ось де полягло наше добро, нашi грошiї" I вхопивши одного п'я­ницю сонного, вони з-дерли з нього одежину та й уп'ялися в горло зубами... Чутно стало, як булькотала кров: то вони ссали її з живого тiла... Очi їх наливалися нею, горiли, свiтили, як у котiв... Чiпка здригнув - i одвернувся.


Гляне вгору - аж там, крiзь ясний свiт, захиталася нова тiнь. Чиста та ясна, як лiтнiй погожий ранок, з веселим та любим поглядом у темних очах... "Що це?.. Моя Галочко! моя голубонько сивесенька! iди до мене!.." - молить Чiпка й здiймає догори руки. Тiнь затремтiла;, ясне лице по­темрiло; на очах заблищали сльози... - "Що то ти наробив?!. - учувся йому зляканий голос. - Глянь у праву руч!" - Чiпка глянув - i сахнувся... Чоловiк качався по двору й не по-лю­дськи стогнав... "Що-то ти наробив?! -знову докоряв голос зверху: - Глянь у лiву руч!" - Чiпка нехотя повернув очi... Двi чорнi тiнi ссали кров з сонних людей, ламали їм кiстки, викручували руки, ноги, обсмоктували кров... "Глянь униз!.." - гуконув голос. Чiп­ка зирнув... Коло його розверну­лося сонне царство люду; блiдi обличчя позадиралися вгору, очi - повиводило з ло­ба, з рота - вилiтала легенька смужка синього димку... Вони горiли тихо-тихо, як вугiль тлiє... "Це все ти наробив!.. це все твої вчинки!.. - гукав го­лос... - За вiщо ж ти чоловiка вбив? За що дiток, жiнку оси­ротив?.. Чим винуватий сторож, коли його господар поси­лає стерегти добро, ловити злодiя?.. Що то ти поробив з тими п'я­вками людськими?.. Що??. З ситих, повних, що, об­пившись кровi, тихо доживали вiку, ти поробив знову го­лодних: ти видавив з них кров, котру вони за свiй довгий вiк нассали... А от, бач: щоб знову такими стати, як були, вони поробилися встократ хижiшими, прожерливiшими... На голодного й холодного, на п'яного й тверезого, на сон­ного й не сонного, на сироту, на старця вони кидаються, як голоднi собаки на шматок хлiба... Бач, як вони смокчуть кров з жил людських?.. Бачиш?.. А то - що?.. Людей опоїв, горiлкою попалив... Каторжний! розбишака!.." Чiпка знемi­гся, склонив колiна, зложив руки, припав ниць на землю... А голос, як буря, носився кругом його - i страшенно викри­кував, вигукував: "Що ти наробив, лютий, каторжний?!." Чiпка припадав ниць, мов хотiв сховати-. ся... А голос той проривався в кожну кiсточку, в кожну жилочку, морозив їх жахом, пiк огнем туги... Чiпка не витримав. Як скажений звiр, що боїться води, труситься й лютує, забачивши її, забувши все на свiтi, несамовито кидається на встрiчного й поперечного - так Чiпка кинувся, скочив угору... "Згинь, проклятуща, вiд мене! хай тебе огонь пожре, вихор роз­несе-розвiє!.. Що ти менi таке?.. Жiнка?.. сестра??, мати??. Я тебе всього двiчi чи тричi бачив на полi, де ти стрибала, : як коза... Чого ж ти сюди лiзеш?.. чого ти мiшаєшся?.. Ти менi вибиваєш очi тим, що менi самому не дає спокою, що моє серце одвертає вiд доброго, а пiдiймає руку на лихе?.. вiд чого я сам тiкаю - та нiяк не втечу; ховаюся - та не заховаюся, та все глибше та глибше топлю свою голову в п'янiй горiлцi... Геть собi!.. згинь!.." Вiд його гучного голосу тiнь затремтiла; подалася вгору; вище, вище... Небо загого­тало, заблищало, шваркнуло... Огняна стрiла вдарила коло його; кругом усе затрiщало i запалало огнем... Горить, трi­щить, ломиться, падає, кричить, лементує, молить... всi го­лоси зливаються .в один голос - у голос невиразної тя­жкої туги; скрiзь чутно плач, лемент... I все те жере огонь - то своїм широким, лютим полум'ям, то своїми гострими язиками - лиже... Лизне - i тiльки чорна вуглина пiсля його зачорнiв; лизне ще - вуглина побiлiє, розпадається на по­пiл... I пiднiмає його

1 ... 69 70 71 ... 111
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні, Мирний"